За що я люблю лiс

Живемо ми в селi, великому, гомiнливому, у мальовничiй мiсцевостi. Бiля
села тече рiчка Мжа, з одного ïï боку пасовища, з iншого
лiси. I село , розтягнуте вздовж рiчки, одним своïм краєм
майже заходить в лiс. З раннього дитинства ми з братами ходимо до
лiсу, вiн наш вiрний друг i годувальник. Влiтку ягоди достигають
малина, ожина, терен, восени по гриби збираємося. Яких тiльки
грибiв там немає: поважнi боровики, рудуватi маслюки й лисички,
темно-коричневий, блискучий печiнковий гриб. Всi вони дуже смачнi, треба
тiльки вмiти правильно ïх готувати, як наша мама. Гриби ми
шукаємо як професiонали, кожен вже має улюбленi мiсця, кожен
несе ножичок з коротким лезом. Ще маленькими дiтьми ми запам'ятали, що
виламувати гриб не можна, бо загине грибниця. Шумiти в лiсi також не
треба, тому що вiн живе своïм життям, це неначе сiм'я, де всi
потрiбнi одне'одному птахи живляться шкiдливими для рослин комахами,
рослини дають притулок птахам та тваринам. Хижаки це санiтари лiсу,
вони поïдають хворих, слабких тварин. Навеснi ми приходимо до
лiсу послухати чудовi звуки природи: на галявинi, у невеличкому
ставочку, стрекочуть жабки, десь кує зозуля. У серединi квiтня
з'являються першi квiти пролiски та хохлатки. У травнi зацвiтають
конвалiï та починає спiвати соловейко. Взагалi, птахiв у
лiсi безлiч. Кожне дерево в нашому лiсi нам знайоме. Ось дуби
вiковi, ветерани, там дика груша серед заростей бересклету, вздовж
дорiжки лiщина росте висока, як паркан. А ще в лiсi багато осин,
подекуди зустрiчаються й берези. Всi дерева нашi друзi, ми не кривдимо
ïх самi та iншим не дозволяємо. Наш рiдний дядько лiсник,
живе вiн на хуторi, далеченько вiд села, але на свята навiдується
в гостi до сестри, нашоï мами. Багато цiкавого розповiдає вiн
про лiс, про його закони й порядки. Лiс як жива iстота, вiн буде
добрим до тебе, якщо ти ведеш себе по-людськи, не шкодиш йому. Хлоп'ята
в мiстi, мабуть, i не знають, як можна охороняти лiс, а от ми
знаємо, бо не раз допомагали дядьковi Олегу. Щоб в спекотнi днi не
спалахнула лiсова пожежа, дядько Олег домовляється з сiльськими
механiзаторами про трактор та разом з трактористом робить прооранi
смуги, тодi пожежа не добереться до великого лiсового масиву,
зупиниться на вологiй розоранiй землi. Ну, а невеличку пожежу загасити
пiд силу навiть нам, пiдлiткам, не треба й дорослих непокоïти.
Взимку лiс затихає птахiв залишається зовсiм мало. А тих,
хто залишився, ми пiдгодовуємо, а ще розкладаємо великi
солянi головки це для оленiв. Дерева стоять чорнi, соннi, земля вкрита
бiлою ковдрою. Приємно пробiгтися лiсовою стежкою на лижах,
подихати морозним повiтрям. Iнколи мама просить пройтися лiсом,
зiбрати хмиз для розтоплювання пiчки. Це ми теж робимо залюбки.
Найстарший з моïх братiв, Сергiй, вчиться вже у десятому класi. Вiн
дуже розумний, бо читає багато книжок. Сергiй розповiдав, що лiс
для людини це не тiльки джерело ягiд та грибiв, лiс це легенi
нашоï планети. Зеленi рослини поглинають сонячну енергiю, вiддають
нам замiсть використаного вуглецю кисень, яким ми всi дихаємо.
Крiм того, лiс дає деревину, з якоï люди роблять будинки,
меблi, безлiч корисних речей. I ще одна важлива роль лiсу вiн
дає людинi вiдпочинок пiсля важкоï працi, зелений колiр листя
заспокоює нерви, а запахи квiтiв та спiв птахiв навiть лiкують
хворих. I менi здається, це ще далеко не все, що дає нам
лiс.