Вивчення поезiй Райнера Марiя Рiльке Сонети до Орфея

Розкрийте фiлософський змiст епiзоду поразки Орфея у пiдземному царствi.
Намагання Орфея повернути Еврiдiку з царства мертвих було приречене на
поразку, тому що людинi не дано повернути колесо свiтобудови, порушити
закони природи i подолати межi людських можливостей. Поразка Орфея це i
приреченiсть iдей про надлюдину, якi були популярними в той час.
Намагання Орфея смертноï людини змiнити усталенi, непохитнi закони
свiтобудови закiнчуються поразкою. Вiн мусить примиритись з данiстю:
Еврiдiки не повернути. Вона може вiдтепер жити лише в його пам'ятi, його
музицi.
Яким буде цей новий спiв Орфея? Рiльке вкотре перечитував
“Метаморфози” Овiдiя. Спiвець, повернувшись самотнiм з
потойбiччя, пiднявся на голий, без єдиноï рослини, пагорб.
Пальцi несмiливо торкнулися струн. Прекрасна мелодiя народилася в його
серцi, i як тiльки зазвучали першi акорди, сталося диво; дерева, квiти,
звiрi зiбралися навколо нього, зачарованi його пiснею. Вiдтепер вони не
полишали Орфея й усюди йшли за ним услiд.
Рiльке цiкавила не тiльки ця поетична канва давньогрецького мiфу. Вiн
задавався питанням, яким повинен бути поет, спiвець прекрасного, на що
здатна його лiра, у чому сила впливу ïï на свiт, на людину,
Орфей був для Рiльке перш за все символом високоï поезiï. Поет
намагався розповiсти в поетичнiй формi про величезний вплив мистецтва на
людину, його мiсце у духовному життi людства.
За формою це iталiйський сонет, складається з двох катренiв i двох
терцин. “Сонети до Орфея” мiстять 50 вiршiв, написаних як
“надгробок для ВєриОукамаКнооп”, юноï дiвчини ,
щопомерлау 1919 роцi, дочки мюнхенських друзiв Рiльке. Роздуми про
трагiчну долю дiвчини викликали у свiдомостi поета асоцiацiï з
романтичною постаттю Орфея. Похмура готика попередньоï збiрки поета
“Дуïнянськi елегiï” поступається у
“Сонетах до Орфея” дово'лi свiтлiй життєрадiсностi та
життєствердженню. Пiсля “безбожного” свiту, який
зображував у нiй поет, в “Сонети” повернувся бог. Це
одухотворенний бог Орфей, поетспiвець, який є провiдником людини
до храму духовностi.
Дерево не тiльки символ природи, просвiтленоï та одухотвореноï
пiснею Орфея. У багатьох давнiх мiфах (скандинавських, слов'янських)
розповiдалось про свiтове дерево життя. Його крона, стовбур i корiння
символiзують три яруси свiтобудови: у корiннi жила всяка нечисть,
стовбур символiзував свiт людей, крона свiт богiв, небесний свiт. Отже,
у Рiльке дерево це i символ Всесвiту. Спiв Орфея уособлення сили
мистецтва, здатноï перетворювати свiт.
Новий (початок, знак, рух) зародження чогось нового, чого ранiше не
iснувало, i перехiд до iншого стану. Звiрi свiт дикоï природи,
одночасно хаос, темна сила якого втiлюється в образах хижого
звiра.
Прислухання процес, пiдґрунтям якого є здатнiсть живих iстот
зосередитися, “почути”, вловити щось незбагненне,
зупинитися, зробитися “тихiшим”, неагресивним, невойовничим,
здатним на певне перетворення.
Храм символ святостi, духовностi, величi, символ одухотворення природи,
людини, свiтобудови.
Сила мистецтва перетворює природу, приборкує ïï:
виростають дерева, звiрi, покинувши своï барлоги, зупинивши
“рев, скавчання, гам”, зачаровано слухають пiсню Орфея. Саме
з “прислухання” починається ïхнє
перетворення, перехiд природи вiд первiсноï дикостi до
одухотвореностi до храму, а в ньому початок нового майбутнього, вищого
iснування.
Сила справжнього мистецтва сприяє перетворенню хаосу на гармонiю,
хижих сердець на душi, сповнених добра i одухотвореностi. Головний образ
сонета храм, народжений силою мистецтва. Без нього душа людини
спустошена та ница, вона не вiдчуває своєï причетностi
до iсторiï людства, не знає свого корiння, сенсу iснування,
вона не прагне небесних висот (Свiтове Дерево). I дерево, i храм
зростають на очах читача, щоб нагадати людинi, що ïï життя
може розвиватися не лише у горизонталi (що вiдповiдає певнiй
кiлькостi прожитих лiт), але й у вертикалi у духовному вимiрi, а цей
вимiр безкiнечний. Мистецтво одухотворяє людину, робить
ïï благороднiшою, спонукає жити поновому: вiднайти свiй
“новий початок, знак новий i рух.”
Розгляд свiтлини храму. Будьякий храм це пiднесена пiсня, звернена до
Господа. На свiтi безлiч величних, пишних храмiв, але для уроку ми
обрали саме цей храм Покрови на рiчцi Нерлi. Вiн напрочуд невибагливий,
строгий, але водночас легкий i свiтлий, нiби й не складений з важких
кам'яних брил. Всi його конструктивнi i декоративнi елементи
пiдпорядкованi однiй метi устремлiнню вгору, до Господа. Ритм
архiтектурних лiнiй Покровськоï церкви подiбний до ритму урочистих
пiсень на честь Дiви Марiï тих, хто молиться в храмi. Це нiби
матерiалiзована в каменi лiрична молитва, яка пiдноситься i пiдносить
кожного до Бога.
Рiльке у своєму творi наголошує на величезнiй вiдповiдальнiй
мiсiï митця поетспiвець є провiдником людини до храму
духовностi. Цю думку варто було б пам'ятати й сьогоднiшнiм митцям,
авторам бездуховних бестселерiв, фiльмiв-одноденок i фiльмiв-жахiв. Чи
ведуть вони нас до Храму?!