Виклад Горький "Дiти сонця"
Порiвнюючи роботу письменника над романом i п'єсою, Горький вiдзначав, що, складаючи роман, письменник користується двома прийомами: дiалогом i описом. Драматург користується тiльки дiалогом. Вiн, так сказати, працює голим словом….Дiйсно, у будь-якому художньому творi (крiм драматургiчного) можна зустрiти портретний опис героïв i ïхнiх характерiв, пейзажнi замальовки й рiзнi мiркування автора на ту або iншу тему. У драматургiчному добутку немає нiчого, крiм реплiк персонажiв i коротких авторських ремарок. Але ремарки служать тiльки для пояснення читачевi або акторовi обстановки, тому основне значеннєве навантаження добутку укладене в монологах i дiалогах персонажiв. Саме з них ми можемо скласти портрети героïв, довiдатися про ïхнi характери й учинки, покладених в основу добутку, тобто розкрити основний iдейний змiст п'єси
Горький говорив, що, починаючи писати, вiн насамперед бачить людини, його думки, його мовлення. I на пiдтвердження цього розповiдав про те, як виникла iдея п'єси Дiти сонця. Ця п'єса була написана пiд враженням висловлення молодого талановитого фiзика Лебедєва: Ключi до таємниць життя — хiмiя.
Якi ж мовнi особливостi цiєï п'єси? Яке звучання одержала в п'єсi почута Горьким фраза? Яким образом мовлення персонажiв розкриває ïхнi характери й навiть створює ïхнi портрети?
П'єса Дiти сонця починається з дiалогу Протасова й Романа. I вже з перших двох реплiк можна скласти уявлення про те, що за типи перед нами
Послухай, двiрник! — звертається Протасов до Романа. У цьому звертаннi й у наступнiй за ним реплiцi Романа Чого? чiтко проявляється не тiльки iнтелiгентнiсть головного героя, але i його вiдiрванiсть вiд життя, i невмiння побудувати своє мовлення вiдповiдно до ситуацiï. Аналогiчну картину ми бачимо й у заключнiй сценi. Тут напруга дiï не вiдповiдає мовленню Протасова. Протасов схвильовано звертається до Єгора, пiсля того як той його ледь не вбив: Ви… жахливо дурнi, пан мiй.
Характерне мовлення й iншi персонажi п'єси. Особливо видiляється мовлення Антонiвни, Рими, Меланьи, Тропiнiна й Назара,
”Мовлення Антонiвни повна просторечий: уделаешь, напустиш вигару, дверi вiдчиню; простих, але влучних порiвнянь: цукор гризе, як рiпу, самовар вихлебала, зовсiм як кiнь.
Меланья, прагнучи скорити серце Протасова, намагається зрозумiти змiст науки, але через свою малограмотнiсть постiйно плутається в термiнах. Не розумiю я формулов, — у розпачi заявляє вона Протасову.
Покоïвка Рима, мрiя якоï — вийти замiж за богатого, намагається говорити на панський манер: що-з, не дурна-з, добре-з. Свистить, як змiя, — говорить про неï Протасов.
Колишнiй офiцер, що опустився п'яниця Тропiнiн, намагаючись продемонструвати своє шляхетне походження, висловлюється витiювато, перекручуючи французькi слова: сапсапоге, тому що щастя перекручено…, боï вояж, до приємного побачення.
Ще бiльш складне мовлення в розбагатiлого купця Назара, що прагне цiєю витiюватiстю хоч якось пiднятися до рiвня iнтелiгенцiï: От я набув полювання до розширення росiйськоï промисловостi… для чого думаю заводик поставити, щоб пивнi пляшки видувати…
Лiтературнi критики вiдзначають, що характерними рисами мови драматургiчних творiв Горького є афористичность, своєрiднiсть метафор, оригiнальнiсть пунктуацiï
Яким же образом проявляються цi особливостi в п'єсi Дiти сонця? П'єса, що виросла з афоризму, насичена крилатими словами й вираженнями Яка ж роль афоризмiв у п'єсах Горького? Афоризми в п'єсi вiдiграють двояку роль. Насамперед вони служать для характеристики персонажiв. Афоризми розставляють по мiсцях основнi конфронтуючi групи героïв: з одного боку — представники народу, з iншого боку — iнтелiгенцiя. Персонажам з народу — Антонiвнi, Єгоровi — властивi афоризми, що виражають народну мудрiсть. Наприклад, Єгор говорить Протасову: Бородатому нянька — не указ, бажаючи пiдкреслити цим, що в Павла повинна бути своя точка зору на взаємини мiж людьми. Афоризми Антонiвни, людини, що прожили довге життя, нерiдко приймають форму прислiв'ïв, приказок. Висловлюючи свiй погляд на вiдношення Павла до Олени, вона гарчить: Нiякоï уваги жiнцi немає… видно, пшону слопал, чашку об пiдлогу. Ïï невдоволення молодою прислугою також здобуває форму приказки: А тепер усi норовлять у барi, а звички — як у тварини.
Найбiльш близькi до народного афоризми Чепурного, що займає
особливе положення в колi персонажiв п'єси. Безумовно ставлячись
до iнтелiгенцiï, Чепурной бiльш тiсно пов'язаний з народом, часто
спiлкується з ним, знає його вдачу, йому близька народне
мовлення. Тому в його мовленнi афоризми фiлософського змiсту, властивi
iнтелiгентському середовищу, переплiтаються з життєвими iстинами
У бесiдах з Лiзою вiн виражає свою фiлософiю, засновану як на мiркуваннях, теорiï, так i на життєвому досвiдi. Тому в його мовленнi афоризм Люди грубi й жорстокi. Це ïхня природа сусiдить iз висловленням: Мастеровие — вони все п'яницi.
Зовсiм iнакше виглядають афоризми Протасова, Лiзи, Волгiна
Фiлософськi афоризми Лiзи образнi й поетичнi. Там, де пролита кров, нiколи не виростуть квiти… там росте тiльки ненависть.
У мовленнi Протасова афоризми, фiлософськi по своєму змiстi, часто виглядають як уривки з наукових книг. Наприклад: Тiльки в областi розуму людина вiльна, тiльки тодi вiн — людина, коли розумний, i якщо вiн розумний, вiн чесний. Добро створене розумом, без свiдомостi — немає добра.
Вiдмiтною рисою драматургiï Горького є також використання слiв- лейтмотивiв
У раннiх добутках особливо гостро ставилася проблема людини, що є центральною й в Дiтях сонця. Тому в цiй п'єсi, як i в iнших раннiх добутках, лейтмотивом проходить слово людин. Це слово простежується в реплiках рiзних персонажiв. Воно виникає в мовленнi Протасова, що намагається образумить Єгора: Людина людини не повинен, не може бити. Тему людини пiдхоплюють Чепурной: Люди — звiрi, вони грубi й бруднi. Єгор запитує Протасова: Людина я чи нi? Чому мене всi кривдять? Прислуга — теж людин, — заявляє Рима
Олена говорить Ванину: Людина повинен надходити так, щоб на землi було менше зла.
Я теж людиною буду! — викликує в надiï Ме-ланья.
Гiмн людинi звучить у монолозi Протасова наприкiнцi другоï дiï: Наступить час, i з нас, людей, iз всiх людей, ^виникне до життя величний, стрункий органiзм — людство!
Слово людин своєрiдно перегукується в п'єсi з метафорами й порiвняннями: Свистить, як змiя, Дивитеся, який звiр, В очах ïï зайнявся хитрий вогник звiра, Водоростей захотiла, корова, Чого ж цей кiнь, нова-те покоïвка, не забирає зi стола?, Звички — як у тварини.
У наведених прикладах назви тварин служать для образного позначення якихось рис характеру людини. Порiвняння фiлософських афоризмiв про людину iз цими метафорами розкриває, як менi здається, думка Горького про те, що людина ще дуже далека вiд досконалостi, вiд тоï ролi, що призначена йому природою. В окремих учинках людин уподiбнюється звiровi, тваринi, а iнодi й перевершує його по жорстокостi й брутальностi. Тема людини й тварин взагалi характерна для раннiх добуткiв Гiркого
Для того щоб переконатися в цьому, досить перечитати такi його добутки, як Пiсня про Буревiсника, Пiсня про Сокола, Про Чижа, що брехав, i про Дятла — аматорi iстини, у яких птахи й звiрi дiють подiбно людям А в оповiданнi Челкаш головний герой постiйно рiвняється те з хижим птахом, те сволком.
Є й ще одна цiкава особливiсть п'єси. Це — пунктуацiя. При читаннi п'єси вiдразу ж впадає в око розмiщення тире й дуже велика кiлькiсть многоточий Так ти — пригрози… Я, мол, тобi дам, або: Ну, — буде, баба' Олена — будинку?, або: Але — зрозумiйте: менi зовсiм не потрiбно, щоб кипiло. I такi незвичайнi фрази можна зустрiти на кожнiй сторiнцi
На перший погляд може здатися, що таке незвичайне розмiщення тире потрiбна для того, щоб допомогти акторовi при виконаннi своєï ролi. Але подивимося повнимательнее не тiльки на п'єси, але й на iншi твори Горького. У романi Мати не менш своєрiдне розмiщення тире. Усi люблять близьке, але — у великому серцi й далеке — близько!, або: Ну, це вуж — нiчого не поробиш. У чому ж все-таки змiст такого розмiщення тире?
Менi здається, що тире служить письменниковi для того, щоб роздiлити фразу на двi рiвнi за значенням частини. Звичайно фраза має таку будову, коли наголос падає на ïï кiнець, а початок залишається ненаголошеним. У Горького ж, як менi здається, обидвi частини фрази виявляються завдяки тире пiд наголосом. Це надає якусь невловиму вагомiсть, навiть ваговитiсть мовлення Що стосується многоточия, те його роль також полягає в тiм, щоб роздiлити фрази на окремi частини. Читаючи п'єсу, ми почуваємо, як персонажi начебто обмiрковують кожне слова, перш нiж його вимовити. За цим угадуються повiльнiсть i докладнiсть волзького характеру Гiркого
Отже, проаналiзувавши текст п'єси Дiти сонця, можна дiйти висновку, що ïй властивi тi ж риси, що й всiєï драматургiï Горького в цiлому афористичность, слова-лейтмотиви, влучнiсть образiв у метафорах, особливостi пунктуацiï
