Учiтесь, читайте, i чужому научайтесь, й свого не цурайтесь

Цi слова великого украïнського поета анiскiльки не втратили своєï актуальностi сьогоднi. На жаль, особливо болючою для сьогодення є проблема вiдiрваностi бiльшостi украïнцiв вiд свого корiння, ïх незнання свого походження, роду, iсторiï краю, Вiтчизни. Та чи тiльки незнання є причиною нашого всенародного лиха? Звичайно, що болючим є сам факт небажання знати свою рiдну мову, зберiгати i примножувати звичаï i традицiï свого народу. Прикро, що бiльшiсть украïнцiв краще знає чужу мову i чужi традицiï, анiж своï власнi.
Тарас Шевченко , будучи справдi iнтелiгентною i освiченою людиною, зумiв дiйти до усвiдомлення обовязку перед народом, з якого вийшов. Вiн засуджує тих псевдопатрiотiв, якi цуралися вiтчизняного i схилялися перед iноземним:
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
I ва небi, а не тiльки
На чужому полi.
В своïй хатi своя й правда,
I сила, i воля,.
Надзвичайно хвилює поета доля украïнськоï мови, якоï сам нiколи не вiдрiкався, а оспiвував ïï мелодiйнiсть, поетичнiсть i чарiвнiсть,
Але занедбана не лише мова , а й iсторiя , память, минуле народу. Украïнцi не знають чия правди, чия кривда i чиï ми дiти (До Основяненка), Нашу iсторiю нам розкажуть iншi, навчать нас своïх пiсень, привчать до своєï музики i культури.
Шевченко зазначає, що в цьому наша помилка, наша безпораднiсть. Вiн закликає подивитися лишень добре, пригадати тую славу, що кровю умивалась, спала на козацьких вольних трупах. Безмежна сила почуття закладена в цих рядках.
Тогочасна Украïна бачилася Шевченковi руïною Троï. I таке порiвняння не було безпiдставним, просто пустими словами. Украïна залишається бездiтною вдовицею , бо сини на чужинi, на чужiй роботi (Розрита могила). Степи ïï запроданi жидовi, нiмотi, вона розрита могила, над якою збиткуються не тiльки чужинцi, а й рiднi дiти. Це є справдi нацiональна трагедiя, всенародне лихо.
Побудову суверенноï Украïни треба починати з виховання нацiональноï гiдностi, любовi до народних святинь. До цього i закликає нас Шевченко:
Свою Украïну любiть,
Любiть ïï
Бо время люте,
В останню тяжкую минуту
За неï Господа молiть.
I це не пустi слова в устах людини, яка поклала життя в боротьбi за вiдродження нашоï нацiональноï свiдомостi. Запамятаймо ж ïх. Цi слова великого украïнського поета анiскiльки не втратили своєï актуальностi сьогоднi. На жаль, особливо болючою для сьогодення є проблема вiдiрваностi бiльшостi украïнцiв вiд свого корiння, ïх незнання свого походження, роду, iсторiï краю, Вiтчизни. Та чи тiльки незнання є причиною нашого всенародного лиха? Звичайно, що болючим є сам факт небажання знати свою рiдну мову, зберiгати i примножувати звичаï i традицiï свого народу. Прикро, що бiльшiсть украïнцiв краще знає чужу мову i чужi традицiï, анiж своï власнi.
Тарас Шевченко, будучи справдi iнтелiгентною i освiченою людиною, зумiв дiйти до усвiдомлення обовязку перед народом, з якого вийшов. Вiн засуджує тих псевдо-патрiотiв, якi цуралися вiтчизняного i схилялися перед iноземним-
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
I на небi, а не тiльки
На чужому полi.
В своïй хатi своя й правда,
I сила, i воля
Надзвичайно хвилює поета доля украïнськоï мови, якоï сам нiколи не вiдрiкався, а оспiвував ïï мелодiйнiсть, поетичнiсть i чарiвнiсть.
Але занедбана не лише мова, а й iсторiя, память, минуле народу. Украïнцi не знають чия правди, чия кривда i чиï ми дiти (До Основяненка). Нашу iсторiю нам розкажуть iншi, навчать нас своïх пiсень, привчать до своєï музики i культури.
Шевченко зазначає, що в цьому наша помилка, наша безпораднiсть. Вiн закликає подивитися лишень добре, пригадати тую славу, що кровю умивалась, спала на козацьких вольних трупах. Безмежна сила почуття закладена в цих рядках.
Тогочасна Украïна бачилася Шевченковi руïною Троï. I таке порiвняння не було безпiдставним, просто пустими словами. Украïна залишається бездiтною вдовицею , бо сини на чужинi, на чужiй роботi (Розрита могила). Степи ïï запроданi жидовi, нiмотi, вона розрита могила, над якою збиткуються не тiльки чужинцi, а й рiднi дiти. Це є справдi нацiональна трагедiя, всенародне лихо.
Побудову суверенноï Украïни треба починати з виховання нацiональноï гiдностi, любовi до народних святинь. До цього i закликає нас Шевченко:
Свою Украïну любiть,
Любiть ïï
Бо время люте,
В останню тяжкую минуту
За неï Господа молiть.
I це не пустi слова в устах людини, яка поклала життя в боротьбi за вiдродження нашоï нацiональноï свiдомостi.