Творчiсть Сковороди як вiдображення народних iдеалiв i прагнень

У свiдомiсть сучасникiв i нащадкiв Григорiй Сковорода увiйшов як народний вiльнодумний фiлософ, як мандрiвний учитель життя. Висока освiченiсть не вiддаляла його вiд простого народу, вiн прагнув бути чорною сковородою, що пече бiлi млинцi. Тому i твори своï найперше адресував тим, хто жив пiд соломяною стрiхою, вбачаючи у цьому сенс свого щастя i призначення на землi. Вiдомо, що твори Г. Сковороди, поширюючись у рукописах, увiйшли до репертуару кобзарiв i лiрникiв, а один iз них (Всякому городу нрав i права) використав Котляревський у пєсi Наталка-Полтавка.
Як людина свого часу, як представник просвiтительськоï iдеологiï, Г. Сковорода видобуває свою фiлософiю на вченнi про природну людину i шляхи досягнення нею щастя. У природi, перед Богом, на його думку, всi люди рiвнi. Суспiльна органiзацiя породжує суспiльну нерiвнiсть, тобто експлуатацiю панiвною верхiвкою низiв, що є неприродним, невластивим самому єству людини. А тому Сковорода заперечує не лише iснуючий суспiльний лад, а й будь-яку експлуатацiю.
Хижацьку сутнiсть панiвних класiв розкриває Г. Сковорода у вiршi Всякому городу нрав i права, сатиричне спрямування якого вiдображає позицiю трудового народу. Поет не приймає також свiту, що руйнує в людинi людське, прагнення до чесноï працi, бажання мати серце, як чистий хрусталь, що також вiдповiдало настроям та iдеалам простоï людини. I його найперше цiкавлять одвiчнi людськi моральнi i духовнi цiнностi. Головне для нього подивитися в корiнь , зясувати причину всiх людських бiд, яка, на думку просвiтителiв, полягала у вiдступах вiд Богом заведеного порядку, природного життя. Цей погляд знайшов своє вiдображення у Баснях харьковскiх. Мудрiсть байок Сковороди це в основi своïй мудрiсть трудящоï людини з ïï розумiнням добра i зла.
Iз джерела народного уявлення про свiт, народного розумiння першооснови щастя i мотив вiльноï, незалежноï вiд будь-яких умов i обставин людини. Тема вольностi є однiєю з провiдних тем у творчостi Г. Сковороди:
О, когда б же мне в дурнi не пошитись, Даби вольности не могла как лишитись. Волю як першооснову щастя Г. Сковорода iдеалiзував не лише в творчостi, а й у життi. Уникаючи будь-якоï залежностi вiд суспiльства, мiсця й обставин, що могли б уярмити його свободу, вiн у товариствi