Творчiсть Оскара Уайльда
Оскар Уайльд — один з найцiкавiших представникiв
європейськоï лiтератури кiнця XIX в. Творчiсть його зазнало
впливу вiд найсильнiшого декадансу але багато в чому виходило за його
рамки. Уайльд вирiс i одержав виховання в iнтелiгентнiй iрландськiй
сiм'ï: його батько, лiкар-окулiст, захоплювався збиранням
старовини, був автором книг про iрландський фольклор, мати —
поетесу — добре знали в аристократичному середовищi
По закiнченнi Оксфордского унiверситету Уайльд протягом декiлькох рокiв
вiв життя завсiдника свiтських салонiв, читав лекцiï з питань
естетики й етики в Європi й Америцi. Обвинувачений в аморальному
поводженнi, вiн потрапив у в'язницю; вийшовши з ïï,
виïхав у Париж, де вмер на самотi. Маючи неабиякий талант i
дотепнiстю, Уайльд у своïх повних витончених парадоксiв добутках
викривав прозаïчний i торгашеський ДУХ буржуазного миру.
протиставляючи йому мир краси. У статтi Душу людини при соцiалiзмi
(1891) вiн зв'язує торжество краси з неясним для нього поданням
про майбутнє суспiльство. Уайльд уважав, що, не чекаючи
соцiальноï перебудови, варто всiляко сприяти розвитку естетического
почуття, що є однiєï з передумов вiдновлення людства
Разом з тим Уайльд рiшуче вiдкидав утилiтарне розумiння мистецтва:
Картина не має iншого змiсту, крiм власноï краси. У його
поданнi мистецтво не тiльки самокоштовне, але й первинно стосовно життя.
Декларацiï Уайльда зближають, його iз прихильниками мистецтва для
мистецтва. Однак творчiсть самого Уайльда, дiйсно далеке прозаïзму
повсякденностi й виконане краси форми, не позбавленоi значнi
життєвi змiсти
Уайльд-Теоретик вiдгороджувався вiд дiйсностi, Уайльд-Художник по-
своєму гостро реагував на неï. Свiтогляду й творчостi Уайльда
взагалi були властивi протирiччя, i, схильний до демонстративного
бравування своєю оригiнальнiстю, вiн не пiклувався про те, щоб
примирити ïх. У поезiï Уайльда сильно позначився вплив
французького символiзму. У нiй сполучаються мiстичнi й еротичнi мотиви;
вiн особливо цiнує яскравi скороминущi враження. Своєму
столiттю Уайльд протиставляє героïчну епоху англiйськоï
буржуазноï революцiï XVII в. (сонет Мiльтону). Особливе мiсце
в спадщинi Уайльда займають Балада Редингской в'язницi (1898) i Тюремна
сповiдь (1897), у яких декадентськi мотиви любовi на гранi смертi
сполучаються з гарячим жалем кчеловеку. У прозi Уайльда своєрiдно
сполучаються три лiтературних жанри: лiрична з елементами дидактики
казка, гостросюжетна, пронизаною iронiєю новела й iнтелектуальний
роман. Драматургiя Уайльда розвивалася по двох напрямках. В Герцогинi
Падуанской, Саломеï, флорентiйськоï трагедiï вiн
намагався вiдродити поетичну драму бiльших страстей: любов у них
неотторжима вiд смертi. Тут Уайльд близький до декадансу кiнця XIX в.
Iнший характер мають його свiтськi комедiï, повнi дотепних
парадоксiв i епiграм: Вiяло ледi Уиндермир (1892), Жiнка, не варта уваги
(1893), Як важливо бути серйозним (пост. 1895, опубл. 1892), Iдеальний
чоловiк. В останнiй найбiльш сильнi соцiально-критичнi мотиви
У критичних статтях i есе Уайльд звертався до творчостi найбiльш
близьких йому англiйських письменникiв (У. Морриса, У. Патера, Ч. А.
Суинберна), у них утримується висока оцiнка О.Бальзака,
Л.Н.Толстого, И.С.Тургенєва й Ф.М.Достоєвського
Казки твору Уайльда, у значнiй мiрi створенi пiд впливом Ханса Кристиана
Андерсена, що показав йому, як можна використовувати сюжети й прийоми
стародавнiх казок для вираження цiлком сучасних думок
У казках Уайльда втiлилися й iдеï Рескина. Учачись в Оксфордi,
Уайльд прослухав його лекцiï про iталiйське мистецтво XIII-XIV вв.
Знавець i шанувальник стародавнього мистецтва, Рескин був переконаний,
що золота пора живопису, архiтектури, скульптури й поезiï
доводиться на кiнець середнiх столiть. I цю епоху вiн протиставляв
сучасностi. Послiдовник Рескина, Уайльд втiлив його думки у своïх
казках
У вишуканих лiричних казках, у яких кожна деталь має символiчне
значення, Уайльд малює самовiддану великодушнiсть i героïзм
дiючого добра як щось невiддiльне вiд справжньоï краси. Молодий
Король починає розумiти, як важка праця, що створює те
прекрасне, що його оточує (Молодий Король); Щасливий Принц i
Ластiвка жертвують собою, щоб допомогти бiднякам (Щасливий Принц);
Соловей офарблює своєю кров'ю троянду, щоб закоханий студент
пiднiс ïï норовливiй дiвчинi (Роза й Соловей).
