Твiр-випадок iз життя. Тарас i Малюк

Якось моєму друговi Тарасу татусь подарував песика. Вiн був такий
кумедний, маленький i беззахисний. Назвали песика Малюк. Коли я
приïхав вiд бабусi, де був на лiтнiх канiкулах, i прийшов до Тараса
додому, то був дуже вражений. Тарас посмiхався, а я ледь не впав вiд
несподiванки: Малюк за два мiсяцi перетворився на досить великого
собаку. “Так це ж сенбернар!” сказав менi мiй друг. Малюка
любили всi мешканцi висотного будинку, у якому вiн жив. А вiн, у свою
чергу, дуже доброзичливо ставився до них: iз ним не страшно було
ïхати у лiфтi. Малюк нiкого не чiпав, нi на кого не гарчав. Люди,
побачивши величезного , рудого, з бiлими плямами собаку, посмiхалися:
Малюк пiшов. А хлопцi вважали за щастя погуляти з ним.
Одного разу на галявинi, де Тарас гуляв зi своïм четвероногим
другом, з'явились четверо молодикiв напiдпитку. Вони почали чiплятись до
Тараса, погрожувати. Малюк у цей час лежав на травi, вiдпочивав. Коли
ху-лiгани почали голосно лаятись, собака встав i так гаркнув на них, що
через хвилину на галявинi нiкого не було, крiм Тараса i Малюка.