Трагедiя сiм'ï Катранникiв (за романом Жовтий князь)

Це страшнi роки в iсторiï Украïнi. Ми знаємо про це з розповiдей наших бабусь, з вивчення iсторiï. Але повнiстю усвiдомити жах тих часiв менi допомiг роман В. Барки Жовтий князь. Менi справдi було страшно i боляче читати цей роман. Трагедiя сiм'ï Катранникiв у тому, що вони жили за часiв сталiнськоï тоталiтарноï системи, яка намагалась за будь-яку цiну вселити страх перед владою в усiх селян, змiнити в ïхньому життi все на iнший, гiрший, лад. Ходили селяни щонедiлi до церкви а за новоï влади на лекцiï та агiтзбори. Знищили церкви, побудували сiльради, вигадали плани хлiбозаготiвель, щоб залишити селян i сiм'ï без хлiба, аби селяни йшли на поклони i просили у влади.
В. Барка, характеризуючи радянську владу тих часiв i тих, хто ïï представте, порiвнює розпорядникiв-комунiстiв зi злодiями, бо злодiï тiльки краще вiдбиратимуть, а розпорядчики все.
Родина Мирона Катранника уособлює всiх, хто пережив страшнi роки голодомору i попри все не втратив людяностi, зберiг моральнi принципи. Народ розумiє, що в Украïнi панує зло, але нiчого зробити не може. Лиш пошепки можна поговорити, та й то не з усiма. Бо прийде влада, забере останнє i оголосить ворогом народу. Члени родини Катранникiв не можуть дивитися на голодних, безсилих людей i чим можуть дiляться з ними. Горе не обминуло i ïх: смерть матерi, Мирона,старшого сина, Оленки болем лягла на серце Дар'ï Олександрiвни. Вона прагнула врятувати хоча б Андрiйка, але помирає вiд голоду i розпачу. Iз усiєï родини великоï i працьовитоï, живий залишився лише Андрiйко.
Я вважаю, що В. Барка залишив малого Андрiйка живим, щоб ще раз переконати читача: добро не можна знищити. Все те хороше i добре, чого вчили Андрiйка батьки, житиме разом iз ним, а вiн збереже на все життя пам'ять про моïх рiдних, якi загинули в тi страшнi роки, i передасть цю пам'ять своïм дiтям.
Щоб нiхто нiколи не забував справжньоï iсторiï свого народу…