Тема твору: Подвиг людини на вiйнi

Пам'ять серця змушує знову й знову письменникiв i читачiв
вертатися до теми подвигу народу на вiйнi. Ця тема невичерпна, неосяжна;
важко перелiчити все, що написано про вiйну. У своєму творi я хочу
насамперед розповiсти про подвиг письменникiв-фронтовикiв. Подвиг
радянського народу був також подвигом лiтератури.
В перший день вiйни на мiтингу радянських письменникiв пролунали такi
слова: Кожний радянський письменник готовий всi своï сили, весь
свiй досвiд i талант, всю свою кров, якщо це знадобиться, вiддати справi
священноï народноï вiйни проти ворогiв нашоï Батькiвщини.
Цi слова були виправданнi. Iз самого початку вiйни письменники вiдчули
себе мобiлiзованими й покликаними. Бiля двох тисяч письменникiв пiшли на
фронт, бiльше чотирьохсот з них не повернулися. Фронтовi письменники
повною мiрою роздiляли зi своïм народом i бiль вiдступу, i радiсть
перемог. Георгiй Суворов, письменник-фронтовик, що загинув незадовго до
перемоги, писав: Своє добре столiття ми прожили як люди, i для
людей. Письменники жили одним життям з народом, що бореться: мерзнули в
окопах, ходили в атаку, робили подвиги й …писали.
Серед письменникiв-фронтовикiв минулого й жiнки. Зовсiм юна Ю. Друнiна
писала про себе й своïх перевесниць. Ïй же належать незабутнi
рядки: Я тiльки раз видала рукопашний. Раз — наяву. I тисячу
— у снi. Хто говорить, що на вiйнi не страшно, Той нiчого не
знає про вiйну.
Так, було страшно: земля здригнулась вiд розривiв бомб i гуркоту
гiтлерiвських танкiв, ревiння лiтакiв, стогонiв поранених; було страшно
бачити вмираючих поруч, але люди робили самовiдданi вчинки. Менi
хочеться вiдзначити, що письменники розповiдали про жорстокi днi
правдиво, без прикрас, продовжуючи традицiï Л. М. Толстого, що
проголосив правду найважливiшим принципом творчостi.

• Добутки письменникiв кликали людей на боротьбу проти ворогiв, надихали на подвиги. Глибокий вплив на людей робила пiсня Священна вiйна на вiршi В. Лебедєв-Кумачу. Так. наприклад, у своïх спогадах командир батальйону потрапив в вороже оточення, пишуть: Люди, що вже були у вiдчаï перемогти, знайшли вiру в себе й виграли бiй, почувши з рубання приймача:
• Нехай лють шляхетна Скипає, як хвиля,
• Iде вiйна народна, Священна вiйна.

Я схиляюся перед тим, що, потрапляючи в найтяжкi умови, письменники й поети залишалися вiрними своïй справi. Татарський поет Муса Джалiль, будучи важко пораненим, потрапив у полон. Але вiн не зламався, не упокорився зi своєю долею, не встав на колiна перед ворогами. У полонi Муса Джалiль створив пiдпiльну антифашистську органiзацiю. Але поет був вiдданий, а потiм переведений у берлiнську в'язницю Моабит. Кинутий у кам'яний мiшок Моабитськоï в'язницi, скований по руках i ногам, але не зломлений духом, Муса не припинив боротьби. Тепер у нього залишилася єдина зброя — слово.

• Не схилю колiн, кат, перед тобою,
• Хоча я в'язень твiй, я раб у в'язницi твоïй.
• Прийде моя година — умру.
• Але знай: умру я стоячи,
• Хоча ти голову вiдрубаєш менi, лиходiй.

Це вiрш — самовiдданий двобiй Джалiля в Моабите з фашистськими катами, свiдчення величезноï сили духу, непоказноï, спокiйноï мужностi. Мiркуючи про подвиг людини на вiйнi, я мимоволi згадую книгу Б. Л. Васильєва А зорi тут тихi…. Ми звикли, що вiйна — справа чоловiча, а Борис Васильєв зумiв повернути тему вiйни такою стороною, що мене вразила — вiйна й дiвчата. Женя Комелькова, Рита Осянiна, Соня Гурвiч, Лiза Бричкiна, Галя Четвертак… Кожна з них могла б жити, виховувати дiтей, приносити радiсть людям… Але була вiйна. Нiхто з них не встиг здiйснити своï мрiï, вони не встигли прожити своï власнi життя. В. Васильєв показує, що джерелом подвигу була любов до Батькiвщини, що бiдує в захистi. Старшинi Васькову здається, що позицiя, що займає вiн i дiвчата, — найважливiша. I таке почуття в нього було, немов саме за його спиною вся Росiя зiйшлася, немов саме вiн, Федiр Євграфович Баскiв, був ïï останнiм сином i захисником. I не було в усьому свiтi бiльше нiкого: лише вiн, ворог та Росiя.
Не можна не сказати про подвиг людей, якi працювали в тилу, тому що
хлiб, вирощений працею жiнок i дiтей, — це теж зброя, i сила
цiєï зброï велика. Вражає мужнiсть ленiнградцiв.
Саме вони вiдстояли мiсто вiд натиску гiтлерiвських полчищ, саме вони
створили льодову дорогу, зберегли потрiбнi виробництва. Ленiнградцi
зберегли чистоту й абсолютний порядок, творили мистецтво пiд суцiльним
артилерiйським обстрiлом i безперервним бомбуванням.
Ольга Берггольц, поетеса-блокадниця, дихаючи одним подихом з
Ленiнградом, писала про цi днi:

• Пишаюся, що в цi днi, як нiколи,
• ми знали натхнення працi.
• У брудi, у мороцi, у голодi, у сумi,
• де смерть, як тiнь, тяглася по п'ятах,
• такими ми щасливими бували,
• такою волею бурною дихали,
• що онуки позаздрили б нам.

Для мого поколiння Велика Вiтчизняна вiйна — далека iсторiя . Але iсторiя, що хвилює нас, учить дорожити волею Батькiвщини, учить добротi, людяностi, любовi до людей. Тема подвигу людини на вiйнi вiчна.