Безсилля людини перед абсурднiстю в оповiданнi Перетворення

20-i роки XX столiття, коли в нiмецькомовну лiтературу прийшов
австрiйський письменник Франц Кафка, були досить бурхливими. Численнi
лiтературнi школи змiнювали один одного, змагалися один з одним —
це був час незлiченних iзмiв, починаючи ще з кiнця XIX столiття, а зрiлi
роки Кафки припали на перiод становлення мистецтва експресiонiзму
— яскравого, галасливого, кричущого, протестуючого. Але от
парадокс: експресiонiсти открiчалi своє — i залишилися в
основному тiльки в iсторiï лiтератури, не стали живою складовою
частиною лiтературного процесу XX столiття, а тихий Кафка виявився одним
з найбiльш знаменитих прозаïкiв свого столiття, одним з найбiльш
визнаних лiтературних новаторiв. Як i експресiонiсти, Кафка в своïй
творчостi руйнував традицiйнi уявлення i норми. Але зовнi вiн зовсiм не
виглядав нищiвний — навпаки, вiн завжди був боязким, соромливим,
нерiшучим, закомплексованим людиною.
Як i всi його поколiння, що вступило в лiтературу напередоднi
Першоï свiтовоï вiйни i вслiд за нею революцiйних потрясiнь у
Росiï та Нiмеччинi, Франц Кафка жив з постiйним вiдчуттям
глибокоï ворожостi бездушного, технiзiрованном i бюрократизованi
свiту людинi, людськiй природi. Всю прозу Франца Кафки, — пише
доктор фiлологiчних наук I. В. Шабловський, — можна назвати одним
великим есе про страх, про стан самотнього i замордованого ворожоï
цивiлiзацiєю людськоï iстоти, приреченого в будь-якiй його
спробi пройти до Закону, досягти справедливостi, навiть якщо вiн i
виявляє активнiсть.
З цiєï психологiï страху виростає фiлософiя
людського буття, що стоïть поза полiтикою i класових теорiй . Як-то
Франц Кафка сказав, дивлячись на плакат Г. Гросса, де був зображений товстун-
капiталiст, що сидить на купi грошей бiднякiв, що цей символ i
правдивий, i хибна: товстун надiлений владою, але вiн теж носить
ланцюга; капiталiзм -. цей стан свiту i душ. Цю вселенську несвободу
людства, обплутаного ланцюгами — соцiальними, iдеологiчними,
психологiчними, моральними, — i вiдтворив Кафка в художнiх образах
своïх творiв.
Самотнiй i незрозумiлий в сiм'ï, де його захоплення лiтературою
нiким не було роздiлене, Кафка писав переважно ночами. За життя вiн
друкувався мало, хоча i отримав в 1915 роцi одну iз значних в Нiмеччинi
премiй — премiю Фонтанi. Творча спадщина Кафки складається з
трьох, незакiнчених романiв — Америка, Процес i Замок, виданих
одразу пiсля смертi письменника (1925-1926) його духiвником, лiтератором
Максом Бродом, автором першоï монографiï про Кафку, а також
серiм оповiдань, серед яких найбiльшою популярнiстю користуються
Перетворення (1914) i У виправнiй колонiï (1919), маленьких оповiдань-
притч, щоденникових записiв та листування (Листи до Мiленi).
Незалежно вiд жанру, все написане Кафкою можна вiднести до притчi
— настiльки вiдчутна зссеiстiчность його книг, пiдтексту, другого
плану, виникаючих асоцiацiй. Так, наприклад, в оповiданнi Нора надiлений
людською свiдомiстю крiт живе у постiйному страху, що його виявлять.
Люди в притчах Кафки уподiбнюються то зрубаних взимку деревам, якi
неможливо зрушити з мiсця, — так мiцно вони примерзли до землi, то
пасажирам, якi потрапили в аварiï в довгому залiзничному тунелi;
ïм невiдомо, де початок або кiнець тунелю, навколо однi чудовиська,
то чи то вiд сум'яття почуттiв, чи то вiд ïх загострення . У
маленькiй притчi Мiст Кафка надiлив неживий предмет здатнiстю вiдчувати.
Мiст вiдчуває сильний бiль вiд гострого наконечника палички
проходить по ньому людини. У притчi Верхи на бочцi (фантастичнiсть
ситуацiï змушує згадати повiстi Гоголя) подiï
вiдбуваються холодною зимою 1917 року. Бiдняк вимушений вiдправитися
верхи на порожнiй бочцi до торговця вугiллям, але той його
виганяє. Тут перед нами знову трагiзм iснування маленькоï
людини. При цьому Кафка зовсiм не прагне з'ясувати причини тяжкого
становища свого персонажа i, тим бiльше, шляхи подолання злиднiв.
Центральне мiсце у творчостi Франца Кафки по праву займає
розповiдь Перетворення. Вiн справляє приголомшливе враження
буквально з першоï фрази: Прокинувшись одного разу вранцi пiсля
неспокiйного сну, Грегор Замза виявив, що вiн у себе в лiжку
перетворився на страшне комаха. Лежачи на панцирних-твердоï спинi,
вiн бачив, варто було йому пiдвести голову, свiй коричневий, опуклий,
роздiлений дугоподiбними лусочками живiт, на верхiвцi якого трималося
готове ось-ось сповзти ковдру. Його численнi, убого тонкi в порiвняннi з
iншим тiлом нiжки безпорадно копошилися у нього перед очима . Вже сам
факт перетворення людини на комаху, в класичнiй оповiднiй манерi
посилає на початку розповiдi, викликає почуття естетичного
шоку. I не стiльки тому, що ситуацiя здається занадто
неправдоподiбною (нас не дуже шокує, наприклад, той факт, що майор
Ковальов у Гоголя не виявив вранцi у себе на обличчi носа, а глуповський
градоначальник у Салтикова-Щедрiна носив на плечах фаршировану голову),
скiльки тому, що уявлення про комаху людських розмiрiв мимоволi
викликає почуття фiзичного вiдрази. Фантастичний образ, створений
Кафкою, здається викликають саме в силу своєï
демонстративноï неестетичностi. I якщо уявити собi подiбну
метаморфозу у реальному життi, то всi подальшi подiï i поведiнку
оточуючих не викликають здивування. Дивує iнше — наскiльки
просто, по-буденному автор розповiдає про життєвi
незручностi, що почалися для героя i його сiм'ï з моменту
перетворення. Кафка оповiдає про них таким сухим i лаконiчною
мовою, що з часом як би мимоволi забуваєш про неймовiрностi факту,
що лiг в основу iсторiï.
В оповiданнi детально описанi вiдчуття, думки, страхи Грегора-комахи.
Вiн намагається встати, вийти до батькiв i навести ïх
керуючому, як-то пояснити свiй прогул, але всi його спроби
безрезультатнi, а мова незрозумiла i лише викликає роздратування у
батька i матерi. Жахливо усвiдомлювати, що батькiв лякає i
дратує не сама хвороба сина, а тi незручностi, якi вона приносить.
Батьки незадоволенi тим, що син не встав вранцi i не вiдправився в
чергову комiвояжерськi поïздку i тепер ïм самим доведеться
шукати роботу, а Грете займатися домашнiм господарством; незадоволенi
тим, що ïм доводиться приховувати вiд оточуючих цю домашню
неприємнiсть.
Перетворення Грегора зовсiм змiнило звичний уклад життя сiм'ï, i
тому вiн викликає у своïх рiдних лише роздратування i
вiдразу. Всi вiдвернулися вiд Грегора, всi зневажають iм. Навiть сестра
Грета, яка якийсь час ставилася до брата зi спiвчуттям (годувала,
прибирала в його кiмнатi), через мiсяць стає такою ж жорстокою i
зарозумiлою, як i iншi.
Грегор iзольований у своïй кiмнатi i нестерпно страждає
(Кафка детально описує його внутрiшнiй стан i переживання) тому,
що, ставши комахою, вiн зберiг людське мислення i людськi почуття.
Усвiдомлюючи, що нiкого не цiкавить його душевний стан, що вiн
викликає у своïх близьких тiльки ненависть i вiдраза, сам
Грегор як i ранiше думає про них з нiжнiстю i любов'ю. Але
оскiльки його не розумiли, нiкому, в тому числi й сестру, не приходило в
голову, що вiн щось розумiє iнших … Зрозумiв вiн i натяк
батька на те, що для них порятунком була б його смерть, а тому
вiдмовився вiд ïжi i помер вiд виснаження.
Неймовiрно, але всiма навколишнiми його смерть була сприйнята з
полегшенням. Подивiться-но, воно здохла, ось воно лежить, зовсiм-зовсiм
дохлi, — сказала служниця, першою побачила мертвого Грегора. Вона
сприймає його як комаха, вона ж прибирає його, як i iнше
смiття. Мати Грегора тiльки байдуже перепитує: Помер?, А реакцiя
батька взагалi жахлива: Ну ось, тепер ми можемо подякувати Богу, —
сказав вiн i перехрестився. Вражає не тiльки бездушнiсть, з яким
сiм'я Грегора прийняла його смерть, але i подальшi дiï. Нiби нiчого
не сталося, вони будують плани на майбутнє , обговорюють замiжжя
Грети, планують переïзд на нове мiсце проживання. Нiхто не
шкодує, що поруч бiльше немає Грегора, нiхто не
замислюється, чому з ним трапилося таке нещастя.
Оповiдання Перетворення є найяскравiшим виразом трагiчного
свiтовiдчуття i свiторозумiння Франца Кафки. Ситуацiя перетворення у цiй
розповiдi, як i в iнших його творах, допускає рiзнi тлумачення. У
той же час майже на поверхнi лежить саме банальне прочитання. Це —
вiдчуження у сiм'ï та суспiльствi, самотнiсть людини чутливого,
здатного до спiвчуття i самопожертви, абсолютна самотнiсть, викликане до
того ж усвiдомленням своєï несхожостi на iнших,
своєï особливостi. Кафка загострює до межi саме цю
приреченiсть героя за допомогою страшноï метонiмiï: повну
духовну iзоляцiю героя вiн передає через неймовiрну метаморфозу
його зовнiшностi.
Французький лiтературознавець Клод Давид вважає, що герой
оповiдання — це сам Кафка: перетворений своïм нелюдимим
характером, своєю схильнiстю до самотностi, своєï
настирливе думкою про писанням в якусь подобу монстра, вiн послiдовно
вiдрiзаний вiд роботи, сiм'ï, зустрiчей з iншими людьми, замкнений
у кiмнатi, куди нiхто не наважується ступити ногою i яку поступово
звiльняють вiд меблiв, незрозумiлий, зневажаються, огидний об'єкт
в очах всiх . Розумiючи свого героя i щиро спiвчуваючи йому, письменник
говорить про те, наскiльки беззахисний людина перед навколишньою
дiйснiстю. Вiн — всього лише земний прах, грудку глини, безсилий,
безпорадний, вiдчуває страждання i постiйнi болiснi поразки,
приречений на вiдчуженiсть навiть в оточеннi найближчих людей, на
безрадiсне самотнiсть i, нарештi, — на загибель.
Свого часу Франц Кафка став справжнiм новатором у галузi художньоï
прози, ввiвши в обiг багатозначнi символiчнi та алегоричнi образи, що
пiдкреслюють трагiзм людськоï долi, нескiнченну вiдчуженiсть
окремоï особистостi, ïï самотнiсть i безсилля перед
абсурднiстю навколишньоï дiйсностi. Його твори незмiнно викликають
читацький iнтерес, змушуючи замислитися над вiчними питаннями, якi
ставить життя. I сьогоднi, коли проблема вiдчуження особистостi стала
однiєю з головних проблем людського суспiльства, твори Кафки
особливо актуальнi.