Тема Кайдашева сiм'я. Iван Нечуй-Левицький (1838 — 1918)
I. Нечуй-Левицький разом з Панасом Мирним та О. Кониським започаткувалиновий етап у розвитку украïнськоï прози: писали про
знедолений рiдний народ, показували багатство й красу душi простих
людей. Тема народноï долi стала центральною у творчостi I. Нечуя-
Левицького. Бiографiчнi вiдомостi
Iван Семенович Левицький народився 25 листопада 1838 р. в м. Стеблевi
Корсунь-Шев-ченкiвського району Черкаськоï областi в сiм'ï
священика.
1847 — 1853 рр. — навчався в Богуславському духовному
училищi.
1853 1859 рр. навчався в Киïвськiй духовнiй семiнарiï.
1861 1865 рр. — навчався в Киïвськiй духовнiй академiï.
Формування свiтогляду вiдбувалося пiд впливом усноï народноï
творчостi, iсторiософських праць М. Маркевича, творчостi Т. Шевченка,
критики й публiцистики журналу Основа, статей Д. Писарєва, романiв
I. Тургенєва i М. Чернишевського.
J. Нечуй-Левицький, хоч i здобув звання магiстра богослов'я, свiдомо
став на шлях педагогiчноï дiяльностi: учителював у Полтавськiй
духовнiй семiнари (1865 1866), гiмназiях польських мiст Калiша (1866
— 1867), Седлеця (1867 1885), де викладав росiйську мову i
словеснiсть, риторику. Педагогiчну працю поєднував з
лiтературною.
1868 р. — у львiвському журналi Правда були надрукованi повiсть
Двi московки i оповiдання Гориславська нiч, або Рибалка Панас Круть,
нарис Свiтогляд украïнського народу в прикладi до сьогочасностi пiд
псевдонiмом I. Нечуй. Далi його прозовi й драматичнi твори ,
рецензiï, статтi, етнографiчнi розвiдки й педагогiчнi працi
систематично з'являлися на сторiнках журналiв та альманахiв.
1874 р. роман Хмари .
1878 р. повiсть Микола Джеря.
1879 р. повiсть Кайдашева сiм'я.
1880 р. повiсть Бурлачка.
1884 — 1885 рр. — оповiдання Старосвiтськi батюшки та
матушки.
1890 р. роман Над Чорним морем.
Письменник активно виступав за надання украïнськiй мовi
рiвноправностi з росiйською, запровадження ïï в школах усiх
типiв. Цi цроблеми порушенi у статтях Школа повинна бути нацiональна
(1911), Сьогочасна часописна мова в Украïнi (1907), Криве дзеркало
украïнськоï мови (1912). Пiдготував Граматику
украïнського язика (1914, 1915).
1885 р. — переïзд до Києва.
У киïвський перiод Нечуй-Левицький написав понад ЗО творiв
(Невинна, Афонський пройдисвiт тощо).
1899 — 1914 рр. — здiйснив восьмитомне видання своïх
творiв. 15 квiтня 1918 р, помер, похований на Байковому кладовищi в
Києвi. Огляд творчостi
Оповiдання (Гориславська нiч, або Рибалка Панас Круть, Баба Параска та
баба Палажка, Старосвiтськi батюшки та матушки, Афояський пройдисвiт);
Повiстi (Двi московки, Причепа, Микола Джеря, Бурлачка, Кайдашева сiм'я,
Гетьман Iван Виговський); — романи (Хмари, Князь Єремiя
Вишневенький); драми (Маруся Богуславка, В диму та в полум'ï);
- статтi: Школа повинна бути нацiональная (1911), Сьогочасна часописна
мова в Украïнi (1907), Криве дзеркало украïнськоï мови
(1912);
- пiдготував Граматику украïнського язика (1914, 1915).Кайдашева сiм'я Жанр
Яскравий зразок Реалiстичноï соцiально-побутовоï повiстi,
У якiй на матерiалi повсякденного життя селянства розкриваються
характернi риси вдачi украïнського народу, його iндивiдуалiзм,
прагнення жити окремим, самостiйним життям.
Новаторством I. Нечуя-Левицького в зображеннi побуту селян були
реалiстичнi тенденцiï (життя без прикрас).
Соцiально-побутова повiсть — вид епiчного твору, головна увага
якого зосереджується на розкриттi суперечностей i закономiрностей
суспiльного життя, соцiальнiй зумовленостi дiй I вчинкiв персонажiв,
зображеннi ïх у побутовому середовищi.
Жанрова специфiка Повiстi полягає в тому, що зображення
повсякденного життя родини Кайдашiв розгортається в
найрiзноманiтнiших побутових виявах, якi часто окреслюються в
гумористичному планi. Схильнiсть до вiдтворення комiчних
недоречностей письменник вважав однiєю з рис характеру
украïнцiв, елементом нацiональноï психiки, багатоï, за
його ж спостереженням, на жарти, смiшки, штукарства та загалом на
гумор, ще часом i дуже сатиричний.
нагнiтання епiзодiв, сцен, колiзiй, завдяки чому виразно
окреслюється характер конфлiкту. Смислову роль вiдiграють
численнi дiалоги.
епiзоди постiйних сварок у сiм'ï та короткочасних примирень, якi
знову ж таки швидко перериваються загостренням суперечностей,
викликаних вiдстоюванням своïх прав на власнiсть.
сини — Карпо та Лаврiн, невiстки Мотря i Мелашка.
автор змальовує здрiбнiння людськоï душi. Духовна
роз'єднанiсть, спричинена вiдсутнiстю прагнення зрозумiти одне
одного, — це те лихо, яке отруює кожний день життя i
батькiв, i ïхнiх синiв та невiсток.
Стислий переказ твору I
Недалеко вiд мiстечка Богуслава, бiля рiчки Росi, в довгому покрученому
яру розкинулось село Семигори. Воно потонуло у вербах i садках.
Пiд однiєю горою стояла чимала хата Омелька Кайдаша,
Одного лiтнього дня Омелько Кайдаш сидiв у повiтцi [сарай, вiдкритий з
однiєï або кiлькох сторiн] й майстрував. Нiби намальований на
чорному полi картини, сидiв Кайдаш в бiлiй сорочцi з широкими рукавами.
На току два Кайдашевих сини, Карпо (старший) та Лаврiн (молодший). Це
молодi парубки, обидва високi, рiвнi станом, обидва довгообразi й
русявi, з довгими, тонкими, трошки горбатими носами, з рум'яними губами.
Карпо був широкий в плечах, з батькiвськими карими очима, з блiдуватим
лицем. Тонкi пружки його блiдого лиця з тонкими губами мали в собi щось
неласкаве. Гострi темнi очi були нiби сердитi.
Лаврiнове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселi синi, як небо, очi
свiтились привiтно й ласкаво. Тонкi брови, русявi дрiбнi кучерi на
головi, тонкий чiс, рум'янi губи — все подихало молодою парубочою
красою. Вiн був схожий з виду на матiр.
Вiдбулася розмова мiж братами за дiвчат.
Лаврiн пропонував Карповi рiзнi кандидатури (Палажку, Хiврю, Вiвдю,
Химку, Олену
Головкiвну, Одарку, Хотину, Ганну).
:^========:^= 98 ^=^^==^=^^===:
Я люблю, щоб дiвчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем,
— казав Карпо. Коли я буду вибирать собi дiвчину, то вiзьму гарну,
як квiточка, червону, як калина в лузi, а тиху, як тихе лiто, —
сказав веселий Лаврiн. Менi аби була робоча та проворна, та щоб була
трохи куслива, як мухи в спасiвку, — сказав Карпо.
Лаврiн запропонував дочку Довбиша Мотрю. Карпо над цим задумався.
У текстi наводиться опис Кайдашихи:
Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рiвна, з довгастим
лицем, з сiрими очима, з тонкими губами та блiдим лицем. Маруся
Кайдашиха замолоду довго служила в дворi, у пана, куди ïï
взяли дiвкою. Вона вмiла дуже добре куховарить I ще й тепер ïï
брали до панiв та до попiв за куховарку на весiлля, на хрестини та на
храми. Вона довго терлась коло панiв i набралась од ïх трохи
панства.
Омелько Кайдаш зайшов у шинок, пиячив, поки не пропив половину грошей.
Потiм пiшов додому, загрюкав у дверi. Але Кайдашиха не пускала, тiльки
лаялася. Нарештi Лаврiн вiдчинив батьковi. Але п'яний Кайдаш довго не
мiг знайти дверi, думаючи, що його кум украв у нього в шинку очi. Потiм
таки добрiв до лавки, впав i захропiв.
II
Карпо йде до хати Мотрi Довбишiвни, мiж ними зав'язуєтьсяжартiвлива розмова.
На другий день, збираючись до церкви, Мотря прибралася, як на свято, в
надiï побачити Карпа.
Кайдашi в цей час з'ïжджали возами з крутоï гори, i Карпо,
задивившись на Мотрю, не пiдтримав воза i той перекинувся. До церкви
парубок потрапив пiзнiше,
А через два тижнi Карпо заслав до Мотрi старостiв i вони одержали згоду
на заручини.
На свято Семена Кайдашi пiшли на оглядини до Довбишiв.
Довбишi були багатi, i Кайдашисi хотiлося показати себе з найкращого
боку: вона чепурилася, церемонилась, чекала, поки ïï кiлька
разiв попросять сiсти на почесному мiсцi — на покутi. Господарi
заходилися накривати на стiл, а Кайдашиха стала придивлятися до Мотрi та
хвалити ïï за працьовитiсть. Мотрi одразу не сподобався
солодкий медок у ïï голосi.
Пiсля другоï Пречистоï [Рiздво Пресвятоï Богородицi 21
вересня] Карпо повiнчався з Мотрею, весiлля гуляли чотири днi.
Наступного дня пiсля весiлля свекруха розбудила Мотрю дуже рано i почала
навчати, як розкладати вогонь у печi та варити борщ, нiби та цього не
вмiла, i задала ще багато iншоï роботи, а сама лежала, мовби
нездужаючи. Кайдашиха встала, коли вже розвиднiлося, i знову почала
навчати невiстку, сама не беручись нi за холодну воду. Вона дурила
Мотрю, що нездорова, бо була рада мати в домi добру робiтницю та
командувати нею. Мотрi це не подобалось. Спочатку вона терпiла, а потiм
почала гостро вiдповiдати, що не може надвоє розiрватися, щоб усе
встигнути. Зрозумiла, яка недобра ïï свекруха i що пiд
ïï солодкими словами ховається гiркий полин. Але Мотря
була не з таких, щоб комусь покорятись,
Другого дня Кайдашиха знову охкала i примусила невiстку зробити всю
роботу: зварити обiд, спекти хлiб. Потiм ще й дорiкала, що борщ вийшов
недобрий. Мотря не стрималася i вiдповiла, що ïй не дуже
допомагали, а сама вона всього не встигає. Свекруха здогадалася,
що невiстка не мовчатиме,
Через тиждень Кайдашиха перестала звати Мотрю серденьком i орудувала
нею, як наймичкою, ще й кричала та дорiкала.
Одного дня пiд час Рiздвяного посту Мотря з Кайдашихою не помирилися з
приводу того, хто замете в хатi (у Мотрi вся робота в руках горiла, а
Кайдашиха довго спала i потiм ще почала звинувачувати невiстку в очах
Карпа. Йому було жаль i матiр, i жiнку, яка почувала себе сиротою в
чужiй сiм'ï).
Мотря, вимiтаючи сiни, почула, як Кайдашиха говорила з кумою про
неï, називала ïï кобилою, яка довго спить. На що Мотря не
втримала i крикнула: Од кобили чую! Ще й однiєï сорочки не
справили менi, а вже судите на все селоï. Кайдашиха вiд сорому не
знала де дiтись.
Мотря вирiшила, що тепер вона покаже свекрусi, i вранцi не стала
вставати, кажучи, як i Кайдашиха колись, що нездужає. Маруся
побачила, що Мотря дражнить ïï, розсердилась.
Результат непорозумiнь обiд недоварений, хата неметена. Кайдашиха
поскаржилася старому Кайдашевi, той розсердився, хотiв навiть ударити
невiстку, але Карпо сказав, щоб батько не чiпав Мотрi, бо в неï
є чоловiк.
А того часу вони не мирилися. Кайдашиха кричала на Мотрю, а та
огризалася. До Рiздва Мотря ждала, що свекруха подарує ïй
якусь одежину, але та вiдрiзала тiльки полотна на запаску. Гарне тонке
полотно й рушники вона сховала собi в скриню, ще й замком замкнула, хоч
пряли вони разом з Мотрею. Мотря пожалiлася Карповi, що ïй нiчого
мати не справляє i вона ходить, як старчиха.
Пiсля того Кайдашиха привезла невiстцi хустку i матерiю на спiдницю, але
вони були такi чорнi та убогi, що Мотря тiльки зiтхнула й вiдкинула
обновки геть.
Восени Мотря народила сина. Карпо нiби вирiс у своïх власних очах,
став вважати себе за хазяïна, рiвного батьковi. Кайдаш був радий
онуковi i обiцяв справити молодiй родинi хату через сiни. Дитина трохи
помирила невiстку зi свекрухою, яка купала й сповивала, колихала онука.
Карпо й Мотря, заробивши улiтку бiльше хлiба, знали, що тепер ïдять
свiй, а не батькiвський. I полотна Мотря напряла бiльше, але Кайдашиха
все сховала в свою скриню Мотря вирiшила прясти окремо i почала складати
полотно у свою скриню, що дуже не сподобалося Кайдашисi.
Коли жiнки сiли прясти, Кайдашиха схопила мотовило, кажучи, що воно
ïï. Жiнки пiдняли такий страшенний крик, сiпаючи мотовило
кожна до себе, що чоловiки позбiгалися до хати i дивувалися, через що
сварка, а старий Кайдаш аж кочергою замiрився. Потiм вихопив мотовило,
побив його на шматки i став лаяти Мотрю, що через неï така буча в
хатi, хотiв навiть ударити, але Карпо заступився. Батько накинувся на
сина, той просив не робити цього, вiдступитися. Кайдаш розлютився, знову
кинувся у бiйку, але Карпо так його штовхнув, що той упав навзнак i ноги
задер. Мати з Лаврiном кинулись обороняти Кайдаша.
Коли трохи втихомирилось, Кайдаш сказав, що вiддiлить Карпа, а Мотря
пiдказала, що хай спершу зробить для них з матiр'ю два мотовила.
Наступного дня старий Кайдаш внiс у хату два мотовила.
Пiсля того, як одного разу Мотря спекла невдалий хлiб, за що
ïï засудили, вона вирiшує готувати на свою сiм'ю окремо.
Коли одного ранку Кайдашиха зрозумiла, що приготовлений Мотрею невеликий
горщик з кашею тiльки на одну сiм'ю, викинула його в помийницю. Мотря ж
схопила та кинула свекрусi пiд ноги миску з борщем.
Чоловiки плюнули та повиходили, а хазяйки мовчали, тiльки сало в лечi шкварчало сердито та голосно.
Мотря пiдмела в хатi черепки i побiгла жалiтися своïй матерi.
Сварки в Кайдашевiй хатi не переставали. Свекруха з невiсткою не
розмовляли по три днi. Мотря не давала бавити онука Кайдашисi.
Кайдаш приймає рiшення вiддiлити Карпову сiм'ю. Мотря посiяла
пшеницю на мiсцi новоï хати, вона добре зiйшла, а це значило, що
тут чисто.
Влiтку Хату Освятили i молодi пiшли туди жити. Карпо поступово вiддiляє i господарство,
V
Перед зеленими святами Кайдаш послав Лаврiна до млина. Хлопецьïха
в понад Россю i милувався навколишньою природою. Вiн побачивБудь же, дочко, здорова, як риба; гожа, як рожа;
дiвчину, яка була схожа на велику червону квiтку. Вiн задивився на
ïï вроду, Дiвчина була невелика на зрiст, але рiвна, як
струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза,
повновида, з тонким носиком. Щоки червонiли, як червонобокi яблучка,
губи були повнi та червонi, як калина,
Замiсть того, щоб ïхати дорогою додому, Лаврiн повернув на пригiрок
за дiвчиною, яку звали Мелашкою. Лаврiн поïхав аж до самих
Бiєвцiв, де вона жила. Хата Мелашки свiдчила про те, що сiм'я жила
незаможньо. Дiвчина мала поетичну душу, ласкаве серце.
В серцях Лаврiна i Мелашки розгоралася любов.
====^^=^==^= 100 =
Лаврiн за згодою своïх батькiв засилає старостiв до Мелашки.
Батько дiвчини не зразу погодився.
Кайдашi ïдуть на оглядини в хату Балашiв. Кайдашиха гордовито
виблискувала новими жовтими чоботами-сап'янцями. Коли з'ïжджали з
гори, вiз перекинувся i чоботи Марусi подряпалися.
Балашi були бiдно вдягненi, але гостей зустрiли привiтно, запросили до
хати. Дверi були низькi, Кайдашиха, думаючи гордо пiдняти голову, сильно
вдарилася об одвiрок i прокляла все на свiтi.
Кайдашиха дивилась на маленьку проворну постать Мелашки i думала, що
невелика з
Неï буде в домi iшмiч. Вареники вийшли дуже темнi, i Кайдашиха
виïла тiльки полуницi, а
Тiсто покинула в мисцi. Потiм не втрималася i розпустила на всю хату мед
своïм язиком:
весела, як весна, робоча, як бджола,
А багата, як свята земля!
Коли Кайдашi поïхали надвечiр, мати сказала Мелашцi, що ïй,
мабуть, буде важко у такоï гордоï свекрухи.
Через тиждень пiсля оглядин Лаврiн повiнчався з Мелашкою i привiз
ïï в батькову
Хату.
VI
Мелашка тиждень жила, як у раю, не помiчаючи п'яного свекра I неласкавих
поглядiв свекрухи, милуючись з Лаврiном за пасiкою.
Кайдашиха незлюбила Мелащиних батькiв, бо як тiльки бралася за голову,
згадувала ґулю i свою поïздку в Бiєвцi. Мелашка була
молода i негожа до важкоï роботи, а Кайдашисi дуже хотiлося на
старостi полежать та вiдпочити. То ж вона лише тиждень змовчувала, а
далi стала лаяти невiстку i глузувати з неï.
Одного разу Кайдашиха сказала Мелашцi замiсити тiсто, але дiжка була
така велика, що молодичка не дiставала дна. Кайдашиха стала глузувати з
неï, примушуючи Лаврiна то стiльчик пiдставити, то витерти лоб вiд
поту, то втерти носа своïй жiнцi.
Кайдаш побачив, що обiд ще не готовий, i став гримати.
Прийшлося просити хлiба в сусiдiв (Мотря i на порiг не пустила).
Знову почалася в КайдашевiЙ хатi колотнеча. Кайдашиха стала ще бiльш
лайливою, щодня нападала на Мелашку. Мотря теж ïï
недолюблювала, бо молодша невiстка жила разом iз свекрухою.
Настали жнива. Кайдашиха запрягла Мелашку до роботи. Молодичка вже
скучила за Бiєвцями, за своєю доброю матiр'ю. Просилася в
гостi, але свекруха не пускала. Лаврiн помiтив, що Мелашка журиться за
домiвкою i пообiцяв вiдпроситися в батька.
Нарештi Кайдашиха пустила невiстку до родини, дала на гостинець пухку
паляницю, приказуючи, що там такоï i не бачили, а Мелашцi вона
здалася важкою, як камiнь.
Ступивши на батькiвський порiг, Мелашка залилася дрiбними сльозами, i
мати зрозумiла, як важко живеться ïï дитинi, але нiчого не
зробиш, треба звикати.
Другого дня Мелашка вирiшила вимести тiльки половину сiней i не виносити
Мотрине смiття, як це робила ранiше. Таким чином здобула собi ще одного
ворога.
Коли прийшла зима, Мелашцi стало ще важче, бо свекруха скидала усю важку
роботу на неï, д'яний свекор зганяв на нiй злiсть, а через сiни
шипiла Мотря. Лаврiн уже й втомився за неï заступатися.
Настав страсний тиждень. У великий понедiлок до Кайдашiв зайшла баба
Палажка Солов'ïха, Вона була дуже богомiльна i щороку ïла
паски в Лаврi. I тепер вона збиралася йти до Києва, але, щоб було
веселiше i безпечнiше, вирiшила зiбрати собi попутникiв. Сподiвалася
умовити Кайдаша.
Мелашка, почувши розповiдь, гаряче попросила Кайдашиху вiдпустити.
Вагаючись, Кайдашi вiдпустили Мелашку,
Наступного дня Мелашка вирушила в дорогу разом з iншими молодицями. Вона
почувала себе вiльною i щасливою.
У Києвi баба Палажка водила дiвчат по церквах, багато розповiдала.
Мелашка була в захватi.
- 101
У велику п'ятницю Палажка повела прочан на Подiл до Братського
монастиря, там i заночували. Мелашка сидiла на церковних схiдцях поряд з
проскурницею i важко зiтхала, бо знала, що треба повертатися додому, у
справжнє пекло. Вона попросила стару жiнку взяти ïï за
наймичку. Та погодилась i вiдвела молодичку додому. Мелашка приступила
до роботи: викачувати тiсто для проскур,
Палажка, думаючи, що Мелашка пiшла з iншими людьми, повернулася додому
без неï. Боячись про це сказати, Кайдашам, вона сидiла вдома.
Звiстку рознесла по всьому Селу Ïï лютий ворог —
баба Параска.
Лаврiн обiмлiв i сказав матерi, що це через неï Мелашка. ïх
покинула, i коли щось трапиться, то вiн ïй цього не пробачить.
Лаврiн чекав, що жiнка повернеться, але вона не верталася. До Кайдашiв
прийшли й Балатi, навiть i Мотря з Карпом, сумуючи разом з усiма.
Кайдашиха вiдчувала свою провину i жалкувала, що так поводилася.
Вирiшили йти до Києва шукати Мелашку.
А вона тим часом служила в проскурницi i жила, як у Бога за пазухою. Але
сумувала за Лаврiном,
Тим часом Кайдашi прийшли до Києва, обходили всi церкви i
розпитували про Мелашку. Нарештi потрапили до церкви, бiля якоï
жила Мелашка. Проскурниця на схiдцях продавала проскури. Мелашка вибiгла
з пекарнi i хотiла щось спитати хазяйку. I раптом побачила Лаврiна
блiдого та смутного. Потiм свою матiр i… свекруху. ïï як
крижаною водою облили. Потiм ще раз глянула на Лаврiнове лице i не
витримала, кинулася до нього I заридала, як мала дитина.
Мелашка розказала, що служить у наймах, а проскурниця пожалкувала, що
пiде вiд неï така добра й роботяща наймичка. Кайдашиха пообiцяла не
казати жодного лихого слова, аби тiльки невiстка повернулася.
I дотримала його: обсипала Мелашку медовими словами, купила обновки.
А незабаром молодичка народила сина.
VII
У Кайдашевш хатi настав мир: свекруха помирилась iз невiсткою. Зате
надворi, мiж батьком та Лаврiном, почався нелад. Лаврiн перестав слухати
батька, йому самому хотiлося господарювати. Окрiм того, старий Омелько
пропивав у шинку всi грошi, заробленi разом iз сином, i тому все важче
було покорятися лайливому батьковi.
Якось старий Кайдаш звечора сказав Лаврiновi косити ячмiнь, а той
вирiшив ïхати до млина. Наступного дня пiшов на поле, не питаючи
батька. Той образився i подумав, що синки швидко заженуть його на пiч.
З того часу Лаврiн забрав господарство у своï руки. Батько
майстрував, заробляв грошi i щовечора вертався з шинку п'яний. У нього
почалися марення. Через тиждень привйд-чумак завiв Кайдаша на греблю, а
вранцi того знайшли утопленим.
VIII
Поховали сини Кайдаша з великою честю. На четвертий день стали дiлити
спадщину. Карпо сказав, що батько мало вiдрiзав йому городу, тож треба
подiлити його порiвну. Вирiшили не йти у волость, а зробити це самим.
Тiльки подiлили, прибiгла Мотря i змiряла все очима. ïй здалося, що
Лаврiнова частка бiльша. Вона скинула пояс i стала перемiряти. Лаврiнiв
город справдi виявився за ïï мiркою на один пояс вздовж i на
два пояси впоперек бiльпiим. Мотря здiйняла крик, репетуючи що це так
свекрушище ïм намiряла. Почали перемiряти. Мотря, як мiряла у себе,
то пояс натягувала, аж трiщав, а коли в сусiдiв — то стягувала.
Город перемiряли Кайдашиха з Ме-лашкою, i вийшло порiвну. Мотря була
сердита, що не на ïï вийшло. Вона причепилася за пасiку, потiм
за садок, бо у Лаврiновiй частцi було бiльше дерев. Кричала, що треба
йти у волость, хай ïх розсудять там.
Карпо теж сказав, щоб йому дали половину пасiки i половину худоби. Тодi
Кайдашиха нагадала, що i ïй належить якась частка, а крiм того,
пригадала, як Карпо бив батька кулаками в груди.
Пiшли у волость. Там присудили Лаврiновi усе батькiвське добро, бо Карпо
забрав свою частку вже давно. Мотря як почула це, то ледве не
скрутилася.
Вiд того часу не стало миру мiж Кайдашенками i ïхнiми жiнками.
Достатньо було iскорки, щоб сварка спалахнула з новою силою. Дiти Мотрi
не поважали Кайдашихи (навiть гостинцi вiд староï викидали геть),
через що Маруся плакала.
Одного дня Мотрин хлопець напився води з Мелащиноï дiжки i розбив
випадково кухоль. КаЙдашиха наробила галасу i розбила Мотрин кухоль.
Тодi Мотря забiгла до Лаврiно-воï хати i розбила горщик. Кайдашиха
побiгла до Мотрi i розбила велику макiтру. Мотря й собi вскочила до
сусiдiв i пройшлася кочергою по полицях з горшками та мисками, тiльки
черепки посипались. Чоловiкам здалося, що жiнок покусав скажений собака,
вони кинулись обороняти посуд. Ледве розборонили жiнок, але тi
продовжували лаятися, докоряти одна однiй. Кайдашиха, доводячи свою
правоту, тикнула Мотрi дулю, але попала не до носа, а в око. Мотря
вхопила деркача i сунула його межи очi свекрусi так, що виколола око.
Мелашка з Лаврiном стали захищати матiр, пхнули Мотрю, а Карпо кинувся
на Лаврiна. Лаврiн розлютувався, полiз на стрiху i став скидати покрiвлю
з Карповоï хати — оддiляти-ся. Кайдашиха розмазала кров
побiльше i побiгла позиватися у волость, наробивши галасу на все село .
Громада присудила Карповi одiрвати свою хату i поставити окремо на
городi, ґрунт роздiлити порiвну, а Мотрi — таки вiдсидiти
два днi в холоднiй.
Пiсля того стара Кайдашиха заслабла i ослiпла на одне око. Вона все
питалася, вiд чого в них почалася така колотнеча. Вирiшила освятити
хату, зайшли й до Карпа, бо матерi було усе-таки шкода сина.
Хату одiрвали, розгородили тином двiр, i сiм'ï потроху стали
миритися. Спочатку почали забiгати з однiєï хати в другу
дiти, потiм господарi заходити за iнструментом, а там стали любенько
розмовляти через тин i жiнки. Щоб не обходити навкруги у ворота, зробили
в дворi перелаз через тин.
Мир мiж братами помiцнiшав задля господарськоï справи i
спiльноï вигоди.
IX Цiлу зиму й весну Кайдашенки прожили в ладу. Кайдашиха сердилась на
Мотрю, але невiстки жили мiж собою у згодi. Лаврiн любив Мелашку: нiколи
й пальцем не зачепив, навiть не лаявся. Мотря часто гризла голову
Карповi, але вiн вiдмовчувався.
Навеснi Мелашка посадила бiля самого тину огiрки. Коли з'явились першi
огiрочки, Мотрин пiвень перескочив через тин, поскликав курей i курчат,
i разом вони поклювали всi огiрки. Кайдашиха, як побачила таку шкоду,
знайшла палицю i пошпурила на курей. Перебила пiвневi ногу i прибила
двох курчат. Тут вибiгла Мотря i стала лаятися, чiплятися до Карпа, щоб
той полаяв матiр i примусив сплатити за пiвня i двох курчат. Але Карпо
смiявся з неï i вiдмахувався, говорячи: Та й бриклива ж ти, Мотре,
хоч я тебе колись любив за той перець. Вже дуже наперчила!
Непорозумiння виникали i через курей, i через огiрки, коня, кабана.
Увечерi Лаврiнiв кабанчик залiз у Мотрину картоплю i та перебила йому
спину. Лаврi-новi було жаль тварину, i вiн сказав, що Мотря вже не
знає, що виробляє. Та стояла за вуглом i тiльки того й
чекала. Крикнула, що то ïм за пiвня та курчат.
Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-
за своєï хати до тину. Не сиза хмара над дiбровою вставала,
то наближалася до тину стара видроока Кайдашиха, а за нею вибiгла з хати
Мелашка з Лаврiном, а за ними повибiгали всi дiти. Двi сiм'ï, як
двi чорнi хмари , наближались одна до другоï, сумно й понуро.
Кайдашиха побiгла жалiтися священику, а потiм у волость. Там присудили
Карповi або
десять рiзок, або заплатити матерi п'ять карбованцiв i перепросити
ïï та помиритися.
Карповi було соромно лягати пiд рiзки, i вiн вибачився перед матiр'ю.
На деякий час запанувала згода мiж Кайдашенками. Але лiто принесло нову
сварку,
тепер уже через грушу. Коли громада дiлила двiр старого Кайдаша, то до
Карповоï поло
вини вiдiйшла Лаврiнова груша. Вона довго не родила, то не було й лиха.
Цього ж лiта
груш уродило дуже рясно. Вони були здоровi, як кулаки, та солодкi, як
мед. Лаврiновi дiти
довiдалися вiд бабусi, що то груша не дядькова, а батькова, i полiзли
трусити. Тут вибiгла
тiтка Мотря, стала ïх лаяти i намiрилася вiдшмагати кропивою. Дiти
закричали, вибiгла
Мелашка, потiм Лаврiн з Кайдашихою i стали заступатися за дiтей, адже
груша справдi
- 103
Ïхня. Мотря сказала, щоб бiльше дiти не лазили, iнакше
поперебиває ïм ноги. Дiти все-таки лазили по грушi, а Мотря
лупцювала ïх рiзками. Тепер почали вже лаятися чоловiки. У волостi
присудили, щоб Карпо вiддавав щороку половину груш. На тiм трохи
помирилися. Але груша, як на злiсть, розросталася i родила все бiльше.
Грушi дорого коштували на ярмарку, пахло карбованцями, а це для селянина
не жарт. Мотря продовжувала ганяти Лаврiнових дiтей i бити ïх.
Брати пiшли радитися до священика, але жоден не погоджувався на його
пропозицiï. Лаврiн не хотiв брати за грушу три чи чотири карбованцi
вiдчiпного, бо мiг щороку на нiй заробити. Карпо не хотiв продавати два
аршини землi з грушею. Скiнчилося тим, що священик ïх прогнав.
Брати продовжували лаятися, як i ïхнi жiнки.
А закiнчилося дiло з грушею несподiвано. Груша всохла, i двi сiм'ï
помирилися.
