Поет своєï епохи (творчiсть Е. Маланюка)
Внук кремезного чумака, сiчовика, блiдий праправнук Є. Маланюк.Євгеïй Маланюк походить зi староï чумацькоï родини,
яка у XVIII столiттi переселилася з Галичини на Херсонщину. Дiд його, за
згадками поета, був двох метрiв заввишки, з чорними бровами, з трохи
посивiлою у 98 рокiв чуприною. Це його кров дзюрчить в усiх вiршах
поета, це його жага до життя надихала й онука до творчостi .
Чорноморський степ, край колишнiх вольiгостей Вiйська Запорозького,
викохав вiльнолюбну душу поета. Мати, Гликерiя Якiвна, навчила любити
рiдну землю, розвинула потяг до мистецтва.
Революцiю 1917 року Євген Маланюк зустрiв пiдпоручиком. Вiн уже
побував на фронтах Першоï свiтовоï вiйни, бачив жорстокiсть,
кров, смерть, втрачав друзiв, однополчан. Майбутнiй поет був командиром
кулеметноï сотнi у стрiлецькiй дивiзiï, якою командував
пiдпалковник I. Мiшковський. Цей мужнiй вояк, живе втiлення запорожця,
що зберiгся до XX столiття, мав великий вплив на подальшу долю
Євгена Миланюка. Як спорохнявiле, гниле дерено, впало
самодержавство. Здавалося, що тепер народи величезноï iмперiï
можуть стати вiльними, незалежними. Молода Украïна вперше вiдчули
вiтер свободи. Офiцер царськоï армiï Євген Маланюк
стає сотником армiï УНР, щоб зi зброєю в руках захищати
державу.
Не судилося Украïнi зберегти свою незалежнiсть. Надто могутня
сусiдка, яка звикла бачити Украïну своєю окраïною, була
на сторожi своïх великодержавних iнтересiв. Мужньо билися
украïнцi, але мало було захисникiв. Iншi повiрили брехливим гаслам
Свобода!, Рiвнiсть!, Братерство!. Застукотiли колеса потягiв: На Захiд!
На Захiд! На Захiд! Бiйцi УНР, а разом з ними i Маланюк, назавжди
покинули рiдну землю.
Євген Маланюк разом з iншими iнтернованими бiйцями УНР потрапив до
Польщi. У таборi мiстечка Камiш зiбралося багато обдарованих людей,
причетних до лiтератури i мистецтва. Вони почали випускати своï
журнали, альманахи, де друкувалися твори поетiв-емiгрантiв. Уже першi
твори Євгенiя Маланюка, надрукованi в часописi Веселка, викликали
рiзку негативну критику поетiв емiгрантiв. Вiн кинув виклик тому
брутальному, темному,що є в людськiй природi, ставгладiатором
нещадних рим. Маланюк не лив сльози з приводу втрати Батькiвщини, не
оспiвував ïï широких ланiтi,темних лiсiв, повноводих рiчок,
мудрого народу. Поет стискав зуби вiд лютi, що Украïна кинула
напризволяще своïх дiтей. Розвiялися останнi сподiвання на
повернення:
Покарано… На нашi кров i дiм
Прийшла орда.
Лишили олтарiми.
У збiрках Земля i залiзо (1930), Земна Мадонна (1934) Євгена
Маланюка центральним образом є Украïна, але перед читачем
вона постає Чорною Елладою, Анти-Марiєю, зрадницею Кармен,
покриткою Катериною, жахливою вiдьмою з кажанячими крилами, яка
п'є байстрючу кров своïх дiтей. Мало хто iз критикiв
зрозумiв, що за цими страшними лайливими словами поет хо ває свою
любов до втраченоï назавжди Батькiвщини, свiй бiль вiд неможливостi
повернення. Маланюка звинувачували в нелюбовi до Украïни, у
приниженнi ïï гордостi i плямуваннi честi. Але поету вистачило
духу i гордостi витримати всi нападки, не змагатися, не втратити
власного я.
Кажуть, душа справжнього поета має прямий зв'язок iз космосом, а
тому, вдивляючись у минуле, вiн може передбачати майбутнє . У
Сонетах про Орлика Маланюк звернувся до образу вiрного товариша гетьмана
Iвана Мазепи Орлика, який теж був вигнанцем. У трагедiï цього
мужнього воïна поет побачив власну трагедiю: йому вже нiколи не
повернутися на Батькiвщину. Є. Маланюк передчував i своє
вигнання, i одиноке життя, i свою смерть у мiсяцi лютому. Це фатальне
передчуття поет вiдтворив у вiршi Лютий. 16 лютого 1968 року його не
стало.
Самотнiсть i велич Євгена Маланюка залiзних iмператора строф,
гладiатора нещадних рим, тверезого варяга. Євген Маланюк мав
чутливе серце i всi людськi переживання пропускав через нього. Його
твори вiдзначалися надзвичайним напруженням форми i змiсту, а висока
особиста -культура, досконале знання рiдноï мови i поетична
майстернiсть поставили його вище за iнших митцiв. Не всi могли зрозумiти
його творчiсть, багатьом вiн подобався своєю, як iнодi здавалося,
зверхнiстю i у творчостi, i в особистих стосунках. Великий талант зробив
його одиноким i нещасним. Маланюк самотньо i в останню хвилину свого
життя був сам-один.
