Образи селян у пєсi I. П. Котляревського Наталка-Полтавка

Щаслива доля судилась великому творовi I.П.Котляревського пєсi Наталка-
Полтавка. Вона була написана у 1813 роцi. Ця пєса не втратила
популярностi i в нашi днi. Сюжет ïï досить простий. Закоханi
Наталка i Петро не можуть одружитися спочатку через бiднiсть парубка, а
згодом через те, що на шляху ïхнього щастя стає багата та
впливова особа пан возний.
В центрi пєси образ простоï селянськоï дiвчини Наталки.
В минулому батько Наталки був досить заможним. Незважаючи на це, дiвчина
покохала бiдного парубка Петра , батькiвського наймита. Старий Терпило
не погодився вiддати Наталку за нерiвню, i Петро пiшов бурлакувати, аби
заробити грошей. Чотири роки вiрно чекає коханого дiвчина. З того
часу багато чого змiнилося. Старий Терпило помер, сiмю обсiли злиднi. До
розумноï, вродливоï, працьовитоï дiвчини шлють сватiв
весьма пристойнi женихи: тахтаулiвський дяк, пiдканцелярист Скоробреха,
возний Тетерваковський. Здавалося б, шлюб iз заможним чоловiком
врятує Наталку i матiр вiд злиднiв, але дiвчина не уявляє
собi життя iз нелюбом. Вона з почуттям власноï гiдностi
вiдкидає залицяння возного. Розумiючи, що у багатого жiнка буде
гiрше наймички буде крiпачкою, Наталка мудро вiдповiдає возному:
знайся кiнь з конем, а вiл з волом.
Наталка любляча дочка. Вона щиро поважає свою матiр, горе i сльози
матерi глибоко вражають ïï. дiвчина мусить скоритися материним
умовлянням вийти за першого лiпшого жениха. Щоправда, дiвчина
сподiвається, що скоро таких не буде: Женихи, яким я одказала, в
другий раз не привяжуться; возному так одрiзала, що мусить вiдчепитися;
бiльше, здається, нема на примiтi.
Але возний не залишив свого намiру одружитися з Наталкою. Звязана
обiцянкою, даною матерi, дiвчина мусить скоритися. Глибоко драматично
звучить монолог Наталки: Боже милосердний! Що зо мною буде! Страшно i
подумать, як з немилим чоловiком весь вiк жити, як нелюба миловати, як
осоружного любити. Куди менi дiватись? Горе менi!
Нiщо вже, здавалось, не могло врятувати Наталку вiд життя з осоружним
чоловiком. За народним звичаєм дiвчина, що подала рушники, не може
порушити даного слова. Не така Наталка. Ця смiлива, енергiйна дiвчина
здатна боротися за своє щастя. Пiсля повернення Петра вона
вiдмовляє возному: Коли Петро мiй вернувся, то я не ваша,
добродiю. Перемагає велика сила Наталчиного кохання . Розчулений
виявом таких глибоких почуттiв, возний вiдмовляється вiд Наталки,
повертає ïй свободу.
Так народна мораль красивоï, розумноï, моторноï дiвчини з
добрим серцем перемагає хижу панську мораль. Порiвняно з
Енеïдою Наталка Полтавка була дальшим кроком I.П.Котляревського по
шляху реалiзму й народностi. Звiльнившись вiд традицiй бурлескного
жанру, письменник глибоко розкриває народнi характери, правдиво
показує сучасну дiйснiсть.
З надзвичайною щирiстю i теплотою змальованi в Наталцi-Полтавцi постатi
селян. В центрi твору проста селянська дiвчина Наталка з благородною,
свiтлою душею.
Вона працьовита й розумна, самовiддано любить матiр, поважає
старших, вiрна у своєму коханнi Петру. Нiжна й соромязлива, вона,
коли це потрiбно, виявляє мужнiсть, рiшучiсть, твердий погляд на
життя. Наталка добре усвiдомлює соцiальну нерiвнiсть мiж бiдною
селянкою i багатим возним. Наталка не тiльки кохає й
страждає, вона захищає свою гiднiсть, бореться за своє
щастя, Образ Наталки, в особистiй долi якоï узагальнено
вiдображається доля бiдноï селянськоï дiвчини тих часiв,
велике творче вiдкриття письменника.
Реалiстичними мазками виписаний драматургом i образ староï
Терпилихи, яка зазнала в життi немало злиднiв, бiдувань, Вона мрiє
про кращу долю для своєï доньки, бажає ïй добра i
щастя, але цiлком безпорадна перед невблаганною долею. На нас, бiдних i
безпомощних, каже вона, як на те похиле дерево, i кози скачуть.
Наталчин коханий наймит-бурлака Петро чесна, добра i щира людина, з
глибокими почуттями, Однак йому не вистачає смiливостi i рiшучостi
його нареченоï. Дiзнавшись, що Наталка засватана за возного, Петро
з покiрнiстю заявляє: Наталко, покорися своïй долi, послухай
матерi, полюби пана возного i забудь мене навiки!. Вiн не
наважується порушити традицiï, становi умовностi.
Виразно окреслено в Наталцi-Полтавцi образ сiльського парубка-бiдняка
Миколи, сироти без роду без племенi, без талану i без приюту. Характернi
риси Миколи здоровий розум, почуття товариськостi, вiдвертiсть,
оптимiзм. Його не влаштовує сiмейний затишок, якого прагне Петро,
вiн хоче вiльного козацького життя.
Микола до деякоï мiри є виразником поглядiв самого автора;
його устами Котляревський висловлював своï патрiотичнi мiркування,
своє ставлення до зображуваних подiй. Селяни виступають у Наталцi-
Полтавцi носiями високих моральних якостей народу, його одвiчних
волелюбних надiй. Пєсу проймає здорове, бадьоре почуття,
вiра в перемогу правди.