Суспiльно-побутовi думи

Суспiльно-побутовi думи є своєрiдним продовженням
думовоï традицiï. Написанi здебiльшого в перiод Руïни час
занепаду нацiональноï свiдомостi та посилення нацiонально-
полiтичного гнiту, вони не мiстять згадок про конкретнi iсторичнi особи
чи iсторичнi подiï. У них знову дiють безiменнi героï-козаки,
але вже не в лицарських походах, боях i перемогах, а в побутових
ситуацiях. Тут змальовуються явища суспiльного та родинного життя,
стосунки козака зi своєю рiднею сестрою, матiр´ю (Козак-
нетяга i сестра, Сестра та брат, Вдова i три сини, Вiтчим). Основними
сюжетами цих дум є вiд´ïзд козака з дому (Прощання
козака) або ж його повернення (Повернення Удовиченка до матерi).
Повнiстю зберiгаючи усталену вiками традицiю, елементи побудови думи,
художньо-виражальнi засоби, цi твори не мають переможного козацького
пафосу. Знову повертаються елементи плачу: сестра плаче, вiдправляючи
брата у вiйсько, мати дiзнавшись про те, що син загинув чи потрапив у
полон. Часом уривки дум є справжнiми зразками народних голосiнь.
Уже в заспiвах цих творiв звучать нотки трагiчностi слова сестри
порiвнюються з куванням зозулi (провiщення козаковi долi). У прощаннi
брата з сестрою вiдчувається, що вiн нiколи не повернеться додому.
Подiбний мотив зустрiчається в думах, де сестра, опинившись у
полонi на чужiй сторонi, при лихiй хуртовинi-недолi, голосить, кличучи
брата на допомогу:
Прошу тебе, через бистрiï рiки бiлим лебедоньком припливи, Через
широкiï степи малим-невеличким перепелоньком перебiжи, Через темнi
луги ясним соколоньком перелети, А в моïм дворi сивим голубоньком
сядь-пади, Жалiбненько загуди, Тугу мою, брате, роздiли.
(Сестра i брат)
Слова брата є поетичною алегорiєю, що виражає
неможливiсть зарадити бiдi i провiщає, що вони нiколи не
зустрiнуться знову:
Не виглядай мене, сестро, нi з чистого поля,
Нi з буйноï войни,
Нi з славного люду Запорожжа, А возьми ти жовтого пiску в жменю,
Посiй його на бiлому каменi;
Як буде жовтий пiсок на бiлому каменi сходити.
Хрещатим барвiнком у три ряди встилати,
Хрещатий барвiнок голубим цвiтом процвiтати;
Будуть, сестро, о Петрi бистрi рiки замерзати,
А об Рiздвi калина в лугах бiлим цвiтом процвiтати,
То тодi вже буду в ваш дом гостем прибувати.
Як бачимо, думи повернулися до своïх прадавнiх витокiв голосiнь з
усiма ïх атрибутами лiризмом, насиченою образнiстю, вираженою алегорiями-
символами, високим рiвнем поетизацiï думки, де епiчний елемент
поступається мiсцем лiричному висловлення думок, почуттiв,
переживань героïв. У цих творах герой нацiонального епосу передусiм
людина, а не воïн носiй високих моральних якостей та етичних
принципiв. I хоч життя козака минало у вiйськових битвах, пожежах i
складних обставинах, його серце не зчерствiло, вiн здатний на глибокi
почуття, велику любов до матерi, батька, сестри, нареченоï. У цих
думах втiлились найвищi моральнi цiнностi украïнського народу.
Думами кiнця 18 ст. завершується розвиток цього жанру. Якщо окремi
зразки дум i з´являлися пiсля 18 ст., то бiльшiсть учених схильнi
вважати ïх майстерними поетичними стилiзацiями, тому не зараховують
до текстiв народноï творчостi . Тим бiльше це можна сказати про
думи, якi видавалися за шедеври народноï творчостi в радянськi
часи.