Стендаль Пармськая обитель

Фабрицио, молодший син маркiза Вальсерра дель Донго, проводить своє дитинство в родовому замку Грианта, побудованому в XV сторiччi над прекрасним озером Комо. У нього двi сестри й старший брат, у всiм дивно схожий на батька. Маркiз багатий, але ськупий, його дружина й дочки живуть майже в бiдностi. Всупереч волi маркiза його сестра Джина, одна з найкрасивiших жiнок Iталiï, виходить замiж за збiднiлого дворянина графа Пьетранера, учасника наполеонiвських походiв. Пiсля загибелi графа на дуелi графиня приïжджає в Грианту. Фабрицио вирiс на ïï очах. Сiмнадцятилiтнiй юнак дуже гарний собою — високий рiст, стрункий стан i весела посмiшка роблять його непереборним. Вiн з дитинства захоплений Наполеоном i, довiдавшись про висадження iмператора в бухтi Жуан, таємно, пiд чужим iм'ям, вiдправляється у Францiю, щоб боротися в наполеонiвськiй армiï.
У першому ж французькому мiстечку зовнiшнiсть Фабрицио i його акцент здаються пiдозрiлими i його заарештовують. У переддень битви пiд Ватерлоо дружина тюремника допомагає йому бiгти. Вiн попадає на поле бою, але в плутанинi бою не довiдається нi маршала Нея, нi самого iмператора. Маркiтантка пояснює йому, що бiй програний i радить повернутися додому. Вiн треба ïï радi. У Женевi його чекає слуга Джини. Вiн повiдомляє, що старший брат донiс на Фабрицио й тепер полiцiя розшукує його як змовника.
Мати й графиня Пьетранера вiдвозять Фабрицио в Милан. Там вони сподiваються знайти для нього високих заступникiв. Але справi даний хiд, донос вiдiсланий у Вiдень, i Фабрицио загрожує ув'язнення в замку Шпильберг — найстрашнiшiй в'язницi Європи. Вiн змушений вiдправитися в добровiльне вигнання.
Джина залишається в Милане. Один раз в Оперi ïï знайомлять iз графом Моська делла Ровере Соредзана — вiйськовим мiнiстром, мiнiстром полiцiï й фiнансiв знаменитого принца Пармського Ранунция Ернеста IV. Граф хоча й не молодий, але недурний собою, розумний, дотепний i не чванливий. Вiн викликає в Джини жвавий iнтерес, а сам закохується в неï без пам'ятi. До нещастя, вiн не розведений зi своєю дружиною, але заради Джини готовий пiти у вiдставку й жити там, де вона побажає. Втiм, є ще один план: старий герцог Сансеверина мрiє про орденську стрiчку, фiктивний шлюб з герцогом, якому Моська обiцяє орден, дозволить Джинi жити в Парме й бути представленоï до двору.
Незабаром герцогиня Сансеверина дивує пармський двiр красою, привiтнiстю i яснiстю розуму. Ïï будинок самий приємний у мiстi.
При пармськом дворi iснують двi постiйно ворогуючi партiï, Що Коштує у влади партiю крайнiх роялiстiв очолює графа Моська, а опозицiйну партiю лiбералiв — багачка й iнтриганка маркiза Раверси. Сам принц, з тих пор як став необмеженим монархом, перебуває в постiйному страху. А стративши по наущению головного фiськала Расси двох лiбералiв, вiн просто збожеволiв. Величезний вплив графа Моська пояснюється тим, що завдяки його дипломатичнiй спритностi принцовi не доводиться червонiти за своє боягузтво, неварту чоловiка, фiськал Расси перебуває у фаворитах тiльки тому, що, оберiгаючи принца, постiйно шукає й знаходить змовникiв. Як тiльки вiн зауважує, що страхи принца слабшають, вiн спiшно розкриває яку-небудь нову химерну змову, учасникiв якого чекає вiдома у всiй Iталiï Пармськая мiцнiсть. Величезна крiпосна вежа висотою в сто вiсiмдесят футiв видна здалеку.
Герцогинi подобається ïï нове життя, до графа вона почуває нiжну прихильнiсть, придворний мирок ïï забавляє. Але доля Фабрицио не дає ïй спокою. Граф уважає, що вiйськова кар'єра, до якоï прагне Фабрицио, неможлива для парубка, що боровся у вiйськах Наполеона. Але вiн обiцяє згодом зробити його архiєписькопом Пармським, якщо той побажає стати прелатом.
Герцогиня за згодою Фабрицио посилає його вивчати богослов'я в Неаполiтанськiй духовнiй академiï.
У Неаполе Фабрицио, що зовсiм не веде пiсне життя семiнариста, здобуває репутацiю юнака старанного, але трохи вiтряного. Вiн дуже гарний, у його виглядi з'явилася якась особлива чарiвнiсть. Зрозумiло, вiн має успiх у жiнок, але жодна з його коханок не має нiякого значення в його життi.
Через три роки Фабрицио витримує iспити, одержує право зватися монсиньор i, нарештi, ïде в Парму.
Герцогиня щаслива, Фабрицио живе в палацi Сансеверина й обоє вони радуються як дiти. Але поступово душею Фабрицио опановує тривога. Вiн угадує схильнiсть, що харчує до нього герцогиня. Але вiн упевнений, що не здатно на серйозну любов, нiколи в його життi не було жiнки, побачення з якоï було б йому приємнiше, нiж прогулянка на породистому конi. Фабрицио розумiє, що, дозволивши собi близькiсть iз герцогинею, вiн напевно втратиться єдиного друга. Ськазавши ïй люблю тебе, вiн збреше, тому що не знає, що таке любов. Якось, гуляючи по мiсту й поглинений цими думками, Фабрицио заходить у театр i бачить там чарiвну акторку, що до того ж носить його прiзвище. Ïï кличуть Мариетта Вальсерра. Дiвчина закохується у Фабрицио, але в театрi в неï є заступник, актор Джилетти. Колись вiн був наполеонiвським солдатом, вiн хоробрий, сильний i загрожує вбитий монсиньора. Випадково зустрiвши Фабрицио за мiстом, Джилетти нападає на нього й наносить йому кiлька ударiв шпагою. Захищаючись, Фабрицио вбиває негiдника. Тепер вiн не може повернутися в Парму. Йому везе, вiн зустрiчає Лодовико, що був кучерiв герцогинi, що допомагає йому зникнути. Фабрицио переïжджає з мiста в мiсто й, нарештi, зупиняється в Болоньï. Тут вiн зустрiчає Мариетту й миттєво забуває всi своï прикростi. Вiн навiть не пiдозрює, що вiдбувається в Парме.
А в Парме цiлком серйозно обговорюється питання: чи спричинить за собою смерть комедiанта Джилетти падiння правого мiнiстерства i його глави графа Моськи.
Принц, бажаючи принизити герцогиню, що поводиться занадто незалежно, наказує Расси почати судовий процес проти Фабрицио Вальсерра дель Донго. Якщо Фабрицио засудять, йому загрожує страта або каторга.
Довiдавшись про заочний вирок, що готується, герцогиня зважується на крайнiй крок. Вона одягає дорожнiй костюм i ïде в палац. Принц не сумнiвається, що вона приïде. Вiн чекає, що ця горда красуня в сльозах буде молити його про полегкiсть. Але принц помиляється. Нiколи ще вiн не бачив герцогиню такий легкоï, люб'язноï, жвавоï. Вона прийшла попрощатися й подякувати за благоволiння, що принц робив ïй протягом п'яти рокiв. Принц уражений i принижений. Вiн боïться, що, виïхавши з Парми, ця дотепна жiнка буде всюди розповiдати про безчесних суддiв i нiчнi страхи ïï правителя. Вiн повинен зупинити герцогиню. I вiн погоджується пiдписати продиктований нею документ, у якому обiцяє не затверджувати вирок, винесений Фабрицио. Але принц почуває себе глибоко ображеним i на наступний ранок наказує розiслати приписання заарештувати дворянина дель Донго, як тiльки вiн з'явиться в його володiннях.
Маркiза Раверси влаштовує фабрицио пастку, призначивши йому побачення вiд iменi герцогинi в мiстечку пiд Пармой. Не встигає Фабрицио в'ïхати в межi Пармського королiвства, як його вистачають i в кайданах перепроваджують у Пармкую мiцнiсть.
Комендант мiцностi генерал Фабио Конти, що належить до клiки маркiзи Раверси, приймає нового в'язня. Коли Фабрицио ведуть у в'язницю, вiн зустрiчає у дворi мiцностi дочка генерала Клелию Конти. Зачарування ïï особи, що сiяє чистою принаднiстю, вражає фабрицио. Пiднiмаючись у свою камеру, вiн думає тiльки про неï.
Камера фабрицио перебуває у вежi Фарнезе саме напроти комендантського палацу. Виглянувши у вiкно, фабрицио бачить вольєру iз пташиними клiтками. Удень сюди приходить Клелия погодувати своïх вихованцiв. Вона мимоволi пiднiмає очi до вiкна Фабрицио й погляди молодих людей зустрiчаються. Клелия гарна надзвичайною, рiдкiсною красою. Але вона боязка, соромлива й дуже благочестива.
Вiкно камери Фабрицио закривають дерев'яними ставнями, так щоб в'язень мiг бачити тiльки небо. Але йому вдається прорiзати в ставнi якась подоба кватирки, i спiлкування iз Клелией стає головною радiстю його життя.
Вони розмовляють за допомогою алфавiту, Фабрицио малює букви вугiллям на долонi. Вiн пише довгi листи, у яких розповiдає Клелии про свою любов i з настанням темряви спуськає ïх долiлиць на мотузцi.
За три мiсяцi, якi фабрицио проводить у в'язницi, не маючи нiякого зв'язку iз зовнiшнiм миром, вiн змарнiв i сполотнiв, але нiколи ще вiн не почував себе таким щасливим.
Клелию терзають каяття совiстi, вона розумiє, що, допомагаючи фабрицио, вiддає батька. Але вона повинна врятувати фабрицио, життя якого постiйно загрожує небезпека.
Принц говорить Расси, що, поки живо фабрицио, вiн не буде почувати себе повновладним володарем. Вiн не може вигнати герцогиню з Парми, але бачити ïï при дворi для нього нестерпно — йому здається, що ця жiнка кидає йому виклик. Фабрицио повинен умерти.
Ненависть герцогинi до принца безмежна, але свою помсту вона може доручити тiльки однiй людинi. Опальний поет, затятий республiканець Ферранте Палла готовий виконати ïï волю. Вiн таємно закоханий у герцогиню й у нього своя рахiвниця з монархом.
Знаючи вiд графа Моська, яка доля чекає Фабрицио , герцогиня готовить втечу. Ïй вдається переправити йому план мiцностi й мотузки. Але Джина не пiдозрює, що в'язень зовсiм не прагне на волю — життя без Клелии була б для нього нестерпним борошном.
Тим часом канонiк тюремноï церкви дон Чезаре домагається для Фабрицио дозволу на щоденну прогулянку. Фабрицио благає Клелию прийти в тюремну каплицю. Закоханi зустрiчаються, але Клелия не хоче слухати любовних визнань. Вона наказує Фабрицио бiгти — щомитi, що вiн проводить у мiцностi, може коштувати йому життя. Клелия дає обiтниця Мадоннi: якщо Фабрицио вдасться врятуватися, вона нiколи його бiльше не побачить, ськориться волi батька й вийде замiж по його виборi.
Втеча вдається, Фабрицио спуськається iз запаморочливоï висоти й уже внизу непритомнiє. Герцогиня вiдвозить його у Швейцарiю, вони таємно живуть у Лугано. Але Фабрицио не роздiляє радостi Джини. Та й сама вона не довiдається в цьому подавленому, зануреному в себе людинi свого життєрадiсного й легковажного племiнника. Вона догадується, що причина його постiйного суму — розлука iз Клелией. Герцогиня вже не любить Фабрицио, як любила ранiше, але цей здогад заподiює ïй бiль. У Лугано приïжджає слуга графа Моська зi звiсткою: принц зненацька вмерла, а в Парме повстання, що очолює Ферранте Палла.
Граф придушує повстання й на престол вступає син покiйного принца юний Ернест V. Тепер утiкачi можуть повернутися в Парму.
Але вирок не вiдмiнний. Фабрицио чекає судового перегляду справи, а поки йому варто бути у в'язницi. Не чекаючи офiцiйного наказу, вiн добровiльно вертається в мiцнiсть, у свою колишню камеру. Неможливо описати жах Клелии, коли у вiкнi камери вона знову бачить Фабрицио. Ïï батько вважає втечу Фабрицио особистою образою й клянеться, що цього разу вiн не випустить його живим. Генерал Конти не приховує вiд Клелии своïх намiрiв. Вона знає, що обiд, що несуть Фабрицио, отруєний. Вiдiпхнувши тюремникiв, вона вбiгає в його камеру й перекидає столик, на якому вже коштує обiд. У цей момент Клелия так прекрасна, що Фабрицио не може боротися iз собою. Вiн не зустрiчає опори. Пiсля ськасування вироку Фабрицио стає головним вiкарiєм при Пармськом архiєписькопi Ландриани, а пiсля його смертi сам одержує сан архiєписькопа. Його проповiдi дуже зворушливi й мають величезний успiх. Але вiн глибоко нещасний. Клелия дотримує своєï обiтницi. Корячись волi батька, вона виходить замiж за маркiза Крешенци, самоï багатоï людини в Парме, але не перестає любити Фабрицио. Ïï єдиний притулок — надiя на допомогу Мадонни.
Фабрицио в отчаяньи. Вiн дуже змiнився, схуд, величезними здаються очi на виснаженiй особi. Клелия розумiє, як жорстоко вона надходить. Вона дозволяє Фабрицио таємно приходити до неï, але бачити його вона не повинна. Тому всього ïхнього побачення вiдбуваються в повнiй темрявi. Так триває три роки. За цей час у Клелии народився син, маленький Сандрино. Фабрицио обожнює дитину й хоче, щоб вiн жив з ним. Але офiцiйно батьком хлопчика вважається маркiз Крешенци. Тому дитини потрiбно викрасти, а потiм розпустити слух про його смерть. Цей план вдається, але маля незабаром умирає. Слiдом за ним, не перенесучи втрати, умирає й Клелия. Фабрицио близький до самогубства. Вiн вiдмовляється вiд сану архiєписькопа й вiддаляється в Пармський монастир.
Герцогиня Сансеверина виходить замiж за графа Моська й залишає Парму назавжди. Всi зовнiшнi обставини ськладаються для неï щасливо, але коли, провiвши всього лише рiк у монастирi, умирає боготворимий нею Фабрицио, вона змогла пережити його дуже ненадовго.