Соцiально-культурна ситуацiя в Татарстанi
Третiй номер журналу “Росiйська словеснiсть” за 2010 рiк для
нашоï редакцiï, сподiваємося, i для наших читачiв
— iсторичний. Цей номер — перший регiональний. У ньому
представленi статтi, автори яких — ученi, методисти, учителi
Республiки Татарстан. Вибiр, як ви розумiєте, для першого
регiонального номера невипадковий. Внесок фахiвцiв з Татарiï ще з
радянських часiв у росiйську педагогiчну скарбничку важко переоцiнити. З
егодня, коли багато чого в нашiм росiйському життi розпалося на двi
важко порiвняннi областi — усерединi Садового кiльця й за його
межами, — особливо важливо показати многополярность живоï
методичноï думки, особливостi кожноï методичноï школи з
усiма ïï особливостями, з тим, що творить вона досвiдом,
талантом, професiйною культурою фахiвцiв рiзних поколiнь. Наш журнал
пишається широкою географiєю своïх авторiв, вiд
Магадана до Калiнiнграда, вiд мегаполiсiв до маленьких сiлець. Але нiхто
не скасовував i не зможе скасувати поняття центра.
Одним з таких центрiв i є Республiка Татарстан. Досвiд педагогiв-
русистiв iз цiєï республiки й загальцiкавий, i унiкальний.
Вiрнiше, тому й цiкавий усiм, що по-справжньому унiкальн. о
Серед публикуемих матерiалiв є й такi, якi представляють у бiльшiй
мерi iнтерес для нацiональноï школи. Але цей, здавалося б,
специфiчний матерiал, на наш погляд, повинен бути затребуваний усiма:
вiн змусить учителiв у Смоленську i Якутську, Архангельську й Елiстi,
задуматися про менталiтет наших школярiв, шукати й знаходити новi
пiдходи до подачi навчального матерiалу. Регiональнi номери, якi ми
обов'язково зробимо регулярними, дозволять осмислити успiхи окремоï
школи в контекстi росiйського утворення. Нашi колеги з Республiки
Татарстан, сподiваємося, продемонстрували, що потрiбно зробити для
того, щоб сучасна дитина усвiдомлювала себе громадянином Татарстану,
громадянином Росiï, громадянином миру. Iншого шляху до миру й згоди
в нас сьогоднi немає.
И цей шлях починається з урокiв. У цьому випадку — з урокiв
росiйськоï й татарськоï мов, росiянцi й татарськiй лiтературi.
Республiка Татарстан i ïï столиця Казань демонструють приклад
багатовiковоï взаємодiï насамперед мусульманськiй
татарськiй i православнiй росiянцi культур. Святкування 1000-летия
Казанi й самiт, що проходив у його рамках, краïн СНД чiтко виявив
євразiйське положення Казанi, ïï перiодично виникаючу
сполучну роль для колишнiх просторiв Росiйськоï iмперiï й
СРСР. Втiм, ювiлей усього лише дав подання про деякi аспекти життя
Татарстану й Казанi, але не привiв до значних змiн. У цiлому ж в
останнє п'ятнадцятирiччя в республiцi збiльшується,
насамперед, роль релiгiйного й нацiонального фактора. I в цiй статтi ми
постараємося придiлити увагу тим змiнам у соцiально-культурнiй
ситуацiï в РТ, якi одержали максимальний розвиток в останнi роки.
Разом з тим не варто забувати, що, незважаючи на всi особливостi,
республiка є одним з регiонiв Федерацiï i ïï
розвиток у цiлому перебуває в рамках загальноросiйських тенденцiй
Якщо врахувати, що iслам почав поширення в Поволжя в серединi VIII
столiття, в епоху Хазарського каганату, а проникнення християнства в
Поволжя переважно пов'язане iз хрещенням Русi в 988 р., те ми
одержуємо майже тисячолiтнiй досвiд взаємодiï цих
цивiлiзацiй. Найстарша мечеть Татарстану в Биляре ставиться до X
столiття, а найстаршi церкви й собори — до середини XVI столiття.
Цi архiтектурнi спорудження — свiдки розквiту тюрко-
татарськоï й росiянцi цивiлiзацiй. Для татарськоï культури
регiону ми можемо видiлити три перiоди розквiту: 1. Булгарский —
XII — 1-я третина XIII в., асоцiйований насамперед з iм'ям Кул
Галi i його поеми ” Кийсса-I-Юсуф”, що стала моральним
кодексом мусульман-татар
2. Золото-ординско-Казанський — середина ХР/-XVI в., пов'язаний з
тюркською лiтературою Поволжя й розквiтом середньовiчноï
поетичноï традицiï
3. Класичний — кiнець XVIII — початок XX в., коли
мусульманська фiлософська й лiтературна традицiя критично
освоює концепцiï й жанри
Нового часу в європейськiй культурнiй традицiï, в особi
насамперед росiянцi цивiлiзацiï
Третiй перiод став часом не тiльки розквiту росiйськоï лiтератури,
але й зародження цiлоï плеяди ïï класикiв, тiсно
пов'язаних з Казанню: Державiна, Каменева, Лажечникова, Лева Толстого,
Мельникова-Печерського, Боборикина, Чирикова, Горького, Хлебникова,
Олексiя Толстого1 . Образ Казанi в росiйськiй лiтературi традицiйно
пов'язаний з високими жанрами: одою, трагедiєю, епосом. Це чiтко
видно вiд “Арфи” Державiна й “Громвала” Каменева
до “Крутого маршруту” Гинзбург i “Життя й долi”
Гроссмана. Образ пiслявоєнноï Казанi вже не
зустрiчається в класичних добутках росiйськоï лiтератури. Та
й у татарськiй культурнiй традицiï вигляд Казанi зв'язаний
насамперед iз кривавими подiями: вiд бойнi жовтня 1552 р. до
“великого терору” 1937 р.2 У цiлому радянська епоха пiсля
1930-х рр., по не зрозумiлим до кiнця причинам, виявилася немилосердна
до Казанi, i вона перестала бути мiстом, де формувалися класики як
росiянцi, так i татарськоï лiтератур
У радянську епоху Казань, що була до цього iнтелектуальним центром для
величезних територiй на Пiвночi й Пiвднi, усе бiльше перетворювалася в
столицю автономноï республiки, що об'єднала тiльки чверть
татар. Iндустрiалiзацiя й урбанiзацiя усе бiльше стали торкати
титульного населення. В 1920 р. у мiстах жили 8% населення (4% татар), в
1989 р. — 73% (63% татар). Сьогоднi, пiсля бурхливих подiй початку
1990-х, республiка здається одним з найбiльш стабiльних росiйських
регiонiв, усе бiльше сосредоточивающимся на своïх проблемах i усе
менш реагуючим на подiï ззовнi. Пiсля масового повернення
насамперед татар iз Середньоï Азiï (ок. 166 тис. прибуло в
1989 — 2002 р.) республiка вiдрiзняється все бiльшою
стабiльнiстю населення. Незважаючи на досить скептичне вiдношення
бiльшостi населення до концепцiï татарстанизма (формування
особливоï спiльностi татарстанцев), бiльшiсть молодого й середнього
поколiнь свиклось iз iдеєю, що ïхнє життя пройде в
Татарстанi. Входження республiки в першу десятку росiйських регiонiв по
обсязi промислового виробництва, кiлькостi валового регiонального
продукту (ВРП) на душу населення й самоï чисельностi населення
скорiше пiдтверджує цi прогнози. Незважаючи на всi кризи
перебудованоï й пострадянськоï епох, Татарстан з вересня 1989
р. управляється одним лiдером — нинi президентом РТ М. Ш.
Шаймiєвим, що твердо контролює систему влади, що додає
стабiльнiсть у життя регiону. Тому соцiально-культурна ситуацiя в
Татарстанi є одночасно стабiльною в середньостроковому вимiрi, але
й досить вiдрiзняється вiд ситуацiï будь-якого попереднього
перiоду
Нинiшнiй спосiб життя татарстанцев у величезному ступенi
визначається урбанiстичною революцiєю 1950- 1970-хх рр., що
торкнувся не тiльки регiон Казанi, але й бiльшу частину територiй на Пiвденно^-
Сходi, у районi традицiйного проживання бiльшостi татар республiки.
Сьогоднi татари по своïй соцiальнiй структурi близькi до
росiянином, та й нацiональна iнтелiгенцiя Татарстану має явно
бiльше полiструктурний i бiльше подiбний з росiйською
iнтелiгенцiєю склад, чим у багатьох iнших республiках. Ця
подiбнiсть проявляється в тiм, що в татар значна частка
виробничоï iнтелiгенцiï (за даними перепису 1989 р. —
44,7% у складi мiськоï iнтелiгенцiï в татар i 49,8% у росiян).
Виявлена також виникла в 1980-е рр. тенденцiя збiльшення частки адмiнiстративно-
управлiнськоï iнтелiгенцiï в татар, а також iнтелiгенцiï
художньо-творчоï, викладачiв вузiв, працiвникiв печатки. До початку
1990-х рр. частка зайнятих у партiйно-державному апарату в татар була
бiльш нiж у пiвтора разу бiльше, нiж у росiян, так само як i частка художньо-
творчоï iнтелiгенцiï. У цiлому, по пiдрахунках
дослiдницькоï групи пiд керiвництвом Л. Дробижевой, директори
Iнституту соцiологiï РАН, частка татарськоï iнтелiгенцiï
в порiвняннi з 1960-мi рр. виросла у два рази. При цьому урбанiзацiя
татар СРСР уже в 1959 р. досягла 42%, що порiвнянно з вiдсотком городян
марiйцiв i башкир до 1989 р. ДО 1989 р. чисельнiсть татар-городян
досягла 65,79%. У Татарстанi бiльше чвертi татарського населення живе в
центрi суб'єкта Федерацiï, а ще бiля чвертi — в iнших
найбiльших iндустрiальних центрах: Набережних Челнах, Нижньокамську,
Альметьевске. Росiйське населення в результатi затоплення мiсць його
розселення (пiсля 1952 р.) по берегах бiльших рiк i мiграцiй iз
примiських поселень у мiста усе бiльше перетворюється в чисто
мiське населення. Характерно, що вже за результатами перепису 1989 р.,
населення Казанi перевищує все сiльське населення республiки
У цiлому в РФ чисельнiсть населення в мусульманських республiках
збiльшується. Навiть у прирiст Республiцi дала, що найменший
процентний, Татарстан воно збiльшилося в 1989 — 2002 р. з 3 млн.
641 тис. до 3 млн. 779 тис. при росту татарськоï громади на 250
тис. чоловiк. Тепер уже два найбiльших регiони ПФО: Татарстан i
Башкортостан мають мусульманськi громади, що перевищують 2 мiльйони
чоловiк. Росiйське населення РТ зменшилося з 1 млн. 575 тис. до 1 млн.
492. тис. переважно за рахунок природного збитку надiлення. Однак
вичерпання резервiв мiграцiйного росту приводить до тенденцiï, що
намiтилася, скорочення населення. У сiчнi — вереснi 2005 р. у РТ
народилося 27714 чоловiк, умерло 39 099 чоловiк. Природний збиток
населення склав 11385 чоловiк3 . Уже за даними мiкроперепису 1994 р.,
серед титульного населення Республiки Татарстан призупинився процес
асимiляцiï. У результатi вжитих заходiв, за даними перепису 2002
р., з 2 млн. 116 татар i 18 тис. 760 кряшен РТ рiдною мовою володiють
2014517. У Приволзькому Федеральному окрузi (ПФО) на 4063720 етнiчних
татар є 4355618 чоловiк, що володiють татарською мовою. У
Башкортостанi на 990702 татар (за результатами перепису 2002 р.)
доводиться 1396947 чоловiк, що володiють татарською мовою, а з 1221302
башкирiв тiльки 1056871 чоловiк володiє башкирською мовою. Таким
чином, сьома частина населення ПФО й абсолютна бiльшiсть мусульман
округу володiють татарською мовою. Звичайно, рiвень володiння рiдною
мовою буває досить рiзним, але татари зберiгають вiрнiсть
своïй мовi й етнокультурной iдентичностi
