Смiшне i страшне в оповiданнi Антона Чехова Хамелеон

Смiшне починається у цьому оповiданнi так: влiтку, у велику спеку,
полiцейський наглядач Очумєлов крокує мiстом, базаром, у
шинелi, за ним — городовий з решетом конфiскованого аґрусу.
Пожвавлення настає з появою ще однiєï дiючоï особи
— з'являється майстер Хрюкiн у ситцевiй накрохмаленiй
сорочцi i розстебнутiй жилетцi. Так одяг вiдразу говорить про своïх
господарiв: шинель одягнуто в спеку, дешева сорочка з ситцю, але
накрохмалена, щоб^ показати себе. Його кусає собака, i Хрюкiн
радiє можливостi отримати з невiдомого власника компенсацiю.
Особливий гумористичний ефект створює протирiччя: то Хрюкiн
стверджує, що нинi всi рiвнi, то зразу, не переводячи подиху, з
погрозою повiдомляє: У мене у самого брат у жандармах. Те, що
вiдбувається на площi, є випробуванням для Очумєло-ва:
треба прийняти рiшення щодо собаки, який покусав Хрюкiна. I все залежить
вiд того, чий це собака. Вiд цього змiнюється його розмова i
навiть самопочуття: йому то холодно, то жарко, то вiн одягає, то
скидає свою шинель, Очумєлов постає перед нами як
якийсь монумент, а його шинель — як мантiя у царя, яку придворнi
то знiмають, то надягають. То вiн грiзно кричить на собачку, яка
викликає у нас жаль. Але ситуацiя змiнюється, коли
стає вiдомо, що хазяïн собачки — генерал. Дiзнавшись
про це, Очумєлов на очах усiх присутнiх наче стає нижчим, а
обличчя його.заливається посмiшкою нiжностi. Нам i смiшно, i
страшно — бо Очумєлов вiдчуває себе переможцем, йому
вдалося викрутитися. Та й натовп смiється з Хрюкiна, а не з нього,
хамелеона. Це символ цiлоï епохи, позначеноï рисами
зрадництва, брехнi, двоєдушностi. I хамелеонами у цьому оповiданнi
виявляються всi персонажi.