Синтез масового й елiтарного як визначальна риса сучасноï лiтератури

Намагаючись вiдшукати у царинi новiтнього iнформацiйного простору
осучаснену паралель найдавнiших серйозних дiйств (так званого вертепного
Вифлиєму), ми зiткнулися з проблемою: виявляється, серед
продукцiï новiтнiх засобiв масовоï комунiкацiï (що
включає лiтературну, мистецьку, медiа тощо) важко вiдшукати
серйознi аналоги високого стилю. Натомiсть наявна величезна кiлькiсть
маргiналiй, якi, окрiм релаксацiйноï функцiï, виконують ще
якiсь додатковi. Така невизначенiсть спонукала нас до тлумачень низового
у контекстi рiзних стильових теорiй.
Збереженi Арiстотелевi працi засвiдчують традицiю тричленного подiлу
мистецтв [2, 123]. Риторика для Гереннiя (анонiм, бл. 85 р. до н. е.),
вказує на iснування трьох видiв (манер): одну манеру ми
називаємо величною, другу середньою, а третю зниженою [1, 273274].
Ïм вiдповiдає три мети: переконати, дати насолоду та
схвилювати. У стилiстичнiй теорiï Марка Фабiя Квiнтилiана
пропонувався подiл стилю за географiчним принципом (пишний, високий схiд
i т. д.) та градацiя за силою мовноï експресiï: високий
насолода, середнiй зворушення, низький повчання (украïнський вертеп
навиворiт. О. К.) [6, 17]. У середньовiчних граматиках та
риториках членування вiдбувається на прикладi спiввiдношення
Вергiлiєвих творiв (Буколiки низький стиль, Георгiки середнiй,
Енеïда високий). Аналогiчна класифiкацiя потрапила до
класицистичноï естетики Буало.
Однак класичний принцип вертикального структурування культури на рiвнi
новiтнiх естетико-комунiкативних систем не дiє. Очевидно, пiд
впливом соцiальних змiн суттєвоï трансформацiï зазнали i
вони. Мабуть, напередоднi нового тисячолiття цi структури втратили
контакт не лише з навиками найближчого минулого, а й з доволi
довготривалими парадигмами, тому й рiвень стратифiкацiï змiнився.
Найпоширенiшим сьогоднi є подiл творiв i явищ культури на так
званi масовi й елiтарнi.
Кожне суспiльство має сукупнiсть культур, серед яких одна панiвна.
У суспiльствах сучасного типу (з модернiстською шкалою цiнностей)
провiдною вважається культура, орiєнтована на масове
споживання виробленого духовного продукту. Термiн масова культура
зявився в американськiй пресi у кiнцi сiмдесятих рокiв минулого столiття
та утвердився в 1944 р. пiсля виходу у свiт Теорiï популярноï
культури Дуайта Макдональда. З того часу пiд масовою культурою
розумiється сукупнiсть культурних споживацьких цiнностей, що
потрапляють у широке публiчне використання за посередництвом засобiв
масовоï комунiкацiï. На означення мистецтва, призначеного для
масового споживача, теоретики естетики, лiтератури та масовоï
комунiкацiï уживають не однакову термiнологiю: масове мистецтво,
популярне мистецтво; бульварна, популярна, комерцiйна, лубкова,
тривiальна, низова, ринкова культура, iндустрiя культури (Т. Адорно),
iндустрiя свiдомостi, кiч (К. Грiнберr), фольклор iндустрiйноï
людини (М. МакЛюен). Особливо нас зацiкавило останнє твердження.
Перевiримо його. Як ми могли уже пересвiдчитися, народне (фольклорне)
є надзвичайно потужним фактором iснування людськоï
цивiлiзацiï.14 Прослiдкуймо, яке ж його мiсце у сучаснiй масовiй
комунiкацiï.
Проблеми спiввiдношення фольклору та дискурсiв i текстiв новiтнього
iнформацiйного простору (популярного мистецтва) потрапляли в поле зору
новiтнiх дослiджень Дж. Вiко, Й. Г. Гердера та iн. Проаналiзувавши
названi феномени, вченi прийшли до висновку, що фольклор та масова
культура не є поняттями абсолютно синонiмiчними. Фольклор
базується на певних традицiях, якi вiдображають народнi помисли та
настроï, масова ж культура таких традицiй не знає, вона
вносить у все елемент новизни, вiдповiдно до запитiв аудиторiï.
Фольклор завжди нацiональний за змiстом. Масова культура має
космополiтичний характер. Фольклор це усна народна творчiсть. Масова
культура використовує для поширення засоби масовоï
комунiкацiï. Доведено, що напередоднi третього тисячолiття
фольклору, у традицiйному розумiннi цього слова, у промислово розвинутих
суспiльствах не iснує. Вiдмирання фольклору певною мiрою вплинуло
на розвиток масовоï комунiкацiйноï культури [8, 11]. Не
викликає сумнiву лише те, що обидвi культури це культури народнi
(якщо пiд народом розумiються маси (населення)).
У вiдомiй працi Avant Gard and Kitsch ситуацiю взаємо-переходу
аналiзованих явищ К. Грiнберr визначає як кiч (вiд англ. кithen
кухня). Учений пише про те, що осiдлi у мiстах селяни, навчившись читати
й писати, не отримали одразу можливостi повноцiнного дозвiлля та
смаковоï освiти для того, щоб насолоджуватися мiською культурою i,
втративши iнтерес до усноï народноï творчостi (що повязана iз
селянським побутом i доволi непривабливими цiнностями) та потрапивши у
ситуацiю нудьги, вони природно почали вимагати вiд суспiльства
забезпечення доступноï ïм культури. Соцiальною батькiвщиною
кiчу, на думку Грiнберrа, слiд уважати маргiналiï промислових
центрiв. Щоправда, постає питання про те, чи аналiзоване
Грiнбергом явище (особливiсть якого ностальгiя за архетипною яснiстю)
дiйсно псевдофольклор (фейклор в iнтерпретацiï американських
учених) чи доволi трансформований, але все ж фольклор. Чимало
дослiдникiв дотримуються тези, що окремi низовi фольклорнi жанри на
зразок рiздвяних та великоднiх орацiй, а також травестiï, застiльнi
пiснi, соромiцька любовна лiрика можуть характеризуватися як масовi (на
наш погляд, саме вони в дещо деформованому виглядi зявляються нинi на
шпальтах перiодичних видань та у просторi медiа). Пiдставою для такого
твердження є передусiм ïхня поширенiсть. Однак вiдмiннiсть
мiж фольклорним i нефольк-лорним полягає у способi творення: за
явищами масовоï культури, як правило, стоïть автор, у той час
як фольклорне (колективне) позбавлене голосу творця. Такоï думки
дотримувався Ю. Лотман, котрий у численних працях зазначав, що мiж
низовою та масовою культурами у жодному разi не варто ставити знак
рiвностi, бо перша з них явище незмiрно бiльше за обсягом й глибше. Тому
пiд визначення придатних для масовоï комунiкацiï
потрапляє лише частина низових жанрiв, що орiєнтуються
головно на успiх.
Хоча цiлком очевидно (i це одразу кидається у вiчi), що масова
культура (особливо у техногенному виявi модифiкацiï майданно-
Карнавальних дiйств) таки базується на фольклорi (його низових
жанрах складниковi спiднього вертепного ярусу): техногеннi еротичнi медiа-
програми еквiвалентнi формам молодiжного флiрту усiх народiв свiту
(особливо украïнським вечорницям та вулицi) (див. додаток А);
комiчнi, травестiйнi, марiонетково-травестiйнi, безумовно, сягають
своïм корiнням сатурналiй та середньовiчноï карнавальноï
смiховоï культури; музичнi, кулiнарнi, про свiт моди i навiть
спортивнi програми обовязковий компонент найдавнiших ритуалiв, як i
реклама (iнварiант ярмаркового), фантастика та жахи. Достеменно вiдомо,
що в основi iнтелектуальних, реальних, комунiкативних капiтал-шоу лежить
не що iнше, як один з найдревнiших обрядiв людства iнiцiацiя (див.
додаток Б). Як бачимо, так зване масове мистецтво продукт роботи
багатьох поколiнь, а не якась там халтура! (про це ще столiття тому
писав М. Хвильовий [17, 403]).
Отже, апрiорi очевидно, що чiткоï межi мiж фольклорним та
популярним провести неможливо. Тут передусiм барєром стане
проблема ïхньоï часовоï невiдповiдностi. Однак
iснує реалiя, що повнiстю подiляє часово-просторовий
континуум з тривiальним, ця реалiя елiтарне. Припустимо, що саме у
взаємовiдношеннi спiвмiр-них полярностей криється те, що
дасть нам змогу розмежувати явища новiтньоï культури.
Iснує двi теорiï такого розмежування кiлькiсна i якiсна.
Згiдно з першою, масовою слiд вважати продукцiю, сумарний наклад
якоï вимiрюється мiльйонними тиражами, незалежно вiд
ïï естетичноï вартостi. Якщо названу тезу довести до
логiчного завершення, то отримаємо перелiк, у якому поряд
значитимуться Бiблiя i Плейбой, Подробицi та КВК, полiтичнi
демонстрацiйнi транспаранти й тиражованi етикетки разом з непристойними
написами на стiнах у вбиральнях, адже це все продукцiя, що
поширюється дуже масовим накладом. В основу другого обгрунтування
кладуть не кiлькiсний, а якiсний принцип. Який також, до речi, заводить
нас до логiчного тупика, бо в перелiк масовоï продукцiï
потрапляють медiа-проекти на кшталт староï украïнськоï
лiтературноï класики (яку майже нiхто не читає).
Загальноприйнято вважати, що популярну культуру формує попит.
Тобто усе, що створюється у ïï царинi, заздалегiдь
спрямоване на продаж та отримання прибутку. Кiч передусiм товар. Товар,
що купує споживачiв. А отже ринкова культура виробляється не
для
Людей, а для грошей. Схоже на те, що так. Хоча й звучить доволi
алогiчно.