Секрети природи

Здавна в Украïнi вiдомо, що на землi є так званi мiсця, де не можна селитися. Ранiше ïх знаходили за конкретними прикметами iноки, схимники, лозоходцi. Сьогоднi такi мiсця дослiдники природи називають геопатогенними зонами, хоча незаперечних наукових доказiв ïх iснування немає. Цивiлiзацiя поступово вiдучила людину вiдчувати наближення небезпеки. У тварин цi властивостi не втраченi. Часто люди, збудувавши новий дiм або переïжджаючи в нову квартиру, першого впускають до оселi собаку. I лiжко ставлять на мiсце, де собака спав, уночi бо це завжди сприяло здоровому сну.
Спостерiгаючи за котами, люди з'ясували, що, на вiдмiну вiд собак, вони надають перевагу саме так званим геопатогенним зонам. Тому так часто знаходять собi мiсце бiля побутових приладiв — телевiзора, потужних електричних нагрiвачiв тощо. Кiт вiдчуває хворий орган людини, лягаючи на нього. Погладжуючи пухнасте створiння, яке лежить на колiнах, ми розслабляємося, вiдчуваємо спокiй i задоволення.
У народi вважають, що, притулившись на кiлька хвилин до берези, сливи, вишнi, дуба, модрини, людина позбувається негативноï енергiï. Вважають, що цi дерева ростуть краще в негативних енергетичних зонах, так само як i папороть, очерет, кропива. Якщо ж верба, клен, береза або ялина нахилилися в один бiк, значить поблизу є водяна жила. Будинкам, зведеним над такими жилами, загрожує небезпека зараження дерева руйнiвним грибком.
Коли в якомусь мiсцi буйно ростуть болиголов, наперсник, осiннiй пiзньоцвiт, то, за народною прикметою, ïх слiд оминути.
До енергетичних зон чутливi городнi рослини, квiти, трави. Iнколи квiтку, що всихає на пiдвiконнi, досить пересунути трохи вбiк, i вона швидко почне оживати.
Часто видно, як на грядках рослини за однакових умов неможливо виростити гарними. Однi — гiрше нiкуди, зате iншi — напрочуд гарнi.
По-рiзному реагують на геопатогеннi зони птахи й комахи. Дикi бджоли завжди селяться в них. Якщо в такому мiсцi поставити вулики з домашнiми бджолами, то меду вони дадуть утричi бiльше. Залюбки селяться в таких зонах сови. Проте поряд з геопатогенною зоною ви не побачите жодного мурашника.
Кажуть, що лелеки й ластiвки часто селяться на дахах благополучних будинкiв. За старовинним повiр'ям, лелека, який гнiздиться на будинку, приносить щастя, добробут, багато дiтей i захищає вiд ударiв блискавки.
Однак єдиного наукового пояснення причин рiзноï реакцiï тварин i рослин на так званi геопатогеннi зони немає. Та й саме iснування таких мiсць на землi ще вимагає доказiв. Люди теж по- рiзному ставляться до народних прикмет. А чи зважати на так званi згубнi зони, чи нi — особиста справа кожного.
Людству вiдомо чимало шедеврiв паркового, ландшафтного мистецтва. Одним з них є Софiïвка. Рiдко який витвiр парковоï архiтектури позмагається з нею кiлькiстю легенд i романтичних iсторiй, що загубилися в тiнистих алеях, таємничих гротах, у нагромадженнi скель. Вони розкриваються лише перед тими, хто вмiє бачити i хоче слухати. Романтична оповiдь про заснування Софiïвки каже,що Граф Станiслав Потоцький узяв шлюб iз вродливою грекинею Софiєю. Закоханий чоловiк квапився виконати всi забаганки молодоï дружини. Улiтку 1795 року Софiя , повертаючись iз Гамбурга до Уманi, завiтала до мiстечка Неборiв, що неподалiк вiд Варшави. Там на неï неабияке враження справив розкiшний парк, про що красуня писала в листi до чоловiка: Пiсля обiду поïхали дивитися Аркадiю. Важко собi уявити щось бiльш романтичне i прекрасне… Далi у листi вона розповiдала, що закохалася до нестями, що Аркадiя дуже нагадує ïй Крим. Вiдтак вона запевняла чоловiка, що з його достатками можна було б протягом двох рокiв мати таку саму, а може, й прекраснiшу Аркадiю, i просила про таке сiльце в Криму… На жаль, Софiя не знала про справжнiй стан фiнансових справ чоловiка — на той час перша дружина графа зi своïми управителями довела маєток мало не до зубожiння. Тому тодi придбати садибу в Криму граф не мiг.
Та недаремно древня мудрiсть твердить: усе перемагає кохання ! Вона й надихнула закоханого Потоць-кого на своєрiдний подвиг — вiн зiбрав кошти, i через рiк в Уманi, серед вигорiлих пiд сонцем степiв та балок почалося будiвництво парку в романтичному стилi. У дарунок коханiй граф вирiшив створити куточок Еллади, щоб нагадував вiн ïй гори й лiси, чистi струмки й прозорi озера покинутоï рiдноï Грецiï.
Граф доручив будiвництво парку людинi талановитiй i широко ерудованiй — Людвiговi Метцелю, колишньому польському вiйськовому iнженеровi. Саме за його проектом утiлили в життя таку феєрiю гаïв i мальовничих галявин, ставкiв i водограïв, терас i алей, гротiв i альтанок.
Тисячi екзотичних дерев було звезено до Уманi звiдусюди. Вони чудово вписалися в навколишню мiсцевiсть i створили неповторний ансамбль.
Урочисте вiдкриття парку вiдбулося в травнi 1802 року, у день народження красунi Софiï. Так стала дiйснiстю примхлива мрiя дружини вельможного графа.
Майже всi первiснi люди вважали Сонце iстотою чи вогняною кулею, яку хтось невiдомий носить небом. Регулярнiсть поведiнки Сонця при цьому здавалася загадковою. Що ж змусило Сонце служити людям? У багатьох легендах майже всiх первiсних народiв робилися спроби це пояснити.
Цiла низка мiфiв розповiдає про тимчасове зникнення Сонця, а це, напевно думки, породженi побаченими сонячними затемненнями. Iншi, можливо, зумовленi настанням темряви через погану погоду чи хмари вулканiчного попелу й пилу, бо в багатьох легендах темрява тривала днi й тижнi. Сильний вплив цих легенд на первiсних людей, мабуть, пов'язаний зi страхом, що Сонце може раптово зникнути з неба.
Чи можемо ми бути впевненими, що завтра Сонце не почне поступово зменшувати свою звичайну яскравiсть i чи не вибухне воно з такою силою, що вся Земля розлетиться на шматки або випарується? Адже Сонце — це тiльки одна з тих сотень мiльярдiв зiрок, якi становлять наш величезний Чумацький Шлях. Ученi iнодi помiчають подiбнi катастрофи серед небесних свiтил, коли зiрка раптово зникає або вибухає. Чи можемо ми гарантувати, що такоï катастрофи не станеться?
Щоб вiдповiсти на цi запитання, ми повиннi замислитися над роллю Сонця в нашому життi.
Що вiдбудеться, якщо Сонце раптом зникне з неба? Землю охопить темрява, ледь осяяна свiтлом самих зiрок. Мiсяць i планети теж не вiдбиватимуть свiтла. Арктичний холод охопить усю Землю. Рiчки перестануть текти, вiтри не вiятимуть, i океан поступово промерзне до дна. Людям вiдкриється iстина, що вода, вiтер i сила атмосферних припливiв безпосередньо залежать вiд Сонця. Рослиннiсть — iнше джерело енергiï — загине. Людина не зможе iснувати в таких умовах. Людство без Сонця приречене на загибель…
Таким припущенням нам хотiлося виразнiше розкрити значення Сонця i повну залежнiсть вiд нього всього живого. Проте численнi дослiдження науковцiв переконливо доводять, що проблема зменшення свiтла, випромiнюваного Сонцем, виникатиме, але Сонце свiтитиме ще сотнi мiльйонiв рокiв у майбутньому.