Розмова про село на прикладi добуткiв Г. Косинки
Перейдемо до аналiзу добуткiв Заручини, За земельку, Полiтика, На
золотих богiв, Гармонiя. Час, про яке пише письменник, було складним i
неоднозначним. I автор прагне показати його таким, яким воно було
насправдi — жорстоким i трагiчним, та й не завжди зрозумiлим до
кiнця його героям. Всi вони вiдстоюють свою правду, виборюють своє
право на щасливе життя — хто чесно, вiдкрито, а хто пiдступно, з
обманом, а те й силою, залякуванням i пролитою кров'ю. Звернемося до
його оповiданням
У своïх добутках письменник через героïв розкриває
життя, людську душу… Мусiй Швачка (оповiдання Полiтика)
збирається на колядування до заможного свата. Рин чесн,
принциповий i безкомпромiсний, вiдстоює iнтереси бiднякiв по-
своєму справедливо, аби тiльки нiхто не смiв докоряти, що вiн,
Швачка, не правильну полiтику робить. У зiткненнi iз заможними селянами,
яких давно недолюблював, не розгубився, жодним переконанням не
поступився! Вони схопилися за ножi, Швачка вийняв браунiнг…
Пролилася кров. Цю довгоочiкувану землю такi бiдняки, як Мусiй Швачка,
вiддавати не будуть. Але й Кушнiр i йому подiбнi не упокоряться для
того, щоб ïхня земля вислизнула з ïхнiх рук навiки,- пише Г.
Жулинский, цiлком справедливо затверджуючи: — Григорiй Косинка в
художньому аналiзi внутрiшнього переживання проблеми землi своïми
героями не допускає нiяких компромiсiв. Не жалує нi бiдняка,
що одержав землю й слiпо трiумфує — утiшається, тому
що вiн щасливий, а як далi буде розвиватися революцiя, його не цiкавить.
Безжалiсно розвiнчує й несамовиту злiсть кулака, що зненавидiв
голодного сусiда за його надiю на власну земельку.
Жагуче слово Косинки було виразником суспiльних думок i палких
почуттiв, сповнених боротьби за звiльнення людини, за його щастя. За
волю й життя. Правдивий шлях, товариш, шлях боротьби… Це наш шлях,
— твердо вибирають свою дорогу бiдняки села Шубовки (Сходка).
Революцiя показала всi болячки життя, а не зумiла ïх вирiшити.
Гасла й заклики: Вiдбирай!, Грабуй награбоване!, Хто не бiдняк, той
ворог народу! — не завжди були справедливими. А тому, коли
читаєш оповiдання Заручини, вiдчуваєш, що письменник
дивиться на мир iз загальнолюдських позицiй. Читаючи новели Григорiя
Косинки, можна тiльки дивуватися, звiдки цей солнцеясний талант, умiння
проникати глибоко в душу людини. Як невимушено легко звучить кожне слово
письменника, музикантом пливе кожна його фраза. Тому що все йде вiд
життя, вiд бачення головного, найважливiшого — людського серця.
Напевно, пiсля В. Стефаника ми не маємо такого вмiння в
письменника проникати й тремтливо вiдкривати селянську душу, психологiю
хлiбороба, його бiльшу й багату внутрiшню красу Вслухаємося лише
у слова простоï жiнки Мелашки (Заручини), що говорить iз заможним
селянином: Як вам сказати,- сказала тихо Мелашка, — Ручатися за
Михайла не буду. Його добра воля: хоче — нехай сватає вашу
Наталку, як вона пiде за нього. А тiльки конi, вози вашi, Петро, нi до
чого тут. Ви ж, здається менi, сина мого з'єднуєте, а
не конi з возами? Я не гуджу дочки вашоï… Але ви, Петро,
вибачите мене за слова, таке говорили, що менi слухати соромно було.
Добре знаєте, що я iз праць своïх вiк прожила, менi тими
кiньми не ïздити, а все-таки переховувати чуже добро я не буду.
Скiльки в цих словах людського достоïнства, простоти, самоповаги,
шляхетностi, щиросердечноï краси!
Тому що кожна рядок, кожне слово на паперi вiд великоï любовi до
трудiвника й бiльших мучень його страждаючоï долi. Ми по-людському
повиннi зрозумiти й Петра Рудика, що, учився, чесно працював, iз
труднощами розжився, поставив на ноги власне господарство, а тепер
повинен вiд усього позбутися. I письменник тут при остроконфронтационном
конфлiктi знаходить той ракурс, що дозволяє нам бачити життя
багатогранно й об'єктивно. У цьому — сила його таланта.
Новели Косинки — це вихопленi невеликi епiзоди з життя села.
Яскравi, виразнi, вагомi. Письменник умiє так будувати своє
оповiдання, що не тiльки зримо бачиш, а й чуєш те, що
вiдбувається навкруги. Тут все живе, дихає,
хвилюється, засмучується, радується… Навiть небо
не блакитне, на все реагує, на все вiдгукується: Уже третiй
день, як ревуть гарматнi боï над окраïнами Медвина; гримить,
смiється ворожа артилерiя, а до неба пiднiмаються криваво-червонi
мови полум'я iз селянського житло…. Так починає своє
оповiдання Г. Косинка про трагiчний бiй бiднякiв за волю, за життя в
новелi На золотих богiв. Малює зримо, епiчно. На декiлькох
сторiнках — цiла панорама, де б'ється червона селянська
воля, умирає на своïх восьмушках i дiлянках, але
захищає тiлами, кров'ю своє житло вiд армiï золотих
богiв. От вiдважний сiльський хлопчик Сенька-Пулеметчик летить сонячним
пилом… i строчить умiлою рукою по ворожих рядах. От уже пiшли в
бiй з вилами, сокирами, а ворог — стiною налягає, щоб
розбити селянськi ряди…. Усе почало рухатися. Усе ожило, все
дiє. Письменник умiє дослухатися й почути душу селянську,
почути й вiдтворити той бiль, то мучення, то горi, що волає
протягом столiть до людського розуму й почуття
Добутку Г. Косинки опираються на народну мораль. Письменник добре знав
життя, побут, мову й психологiю людини, умiв не тiльки спостерiгати,
аналiзувати, але й спiвпереживати. Образи, як правило, розкриваються
немов зсередини — у роздумах, спостереженнях, внутрiшнiх
суперечках
