Роман кар'єри у сучаснiй закордоннiй лiтературi

Уо́ррен Роберт Пенн (1905-89), американський письменник, критик. У
фiлолофсько-психологiчному романi Вся королiвська рать (1946) —
доля полiтик-демагога. Минуле й сьогодення в його книгах постiйно
взаємно пронизують друга друга. Iсторiя в них — не просто
iсторичнi сюжети й не просто iсторичнi персонажi, якi можуть бути, а
можуть i не бути, але саме iсторичне почуття, що розмикає всяку
летучу мить вперспективу.
Гул Часу — от постiйне звукове тло прози й поезiï Уоррена,
починаючи з раннiх вiршiв i кiнчаючи роботами самого останнього рокiв.
Погляд на життя як на Буття дозволяє письменниковi перебувати в
безмежному просторi таких величин, як Вiчнiсть, Час, Iстина Найбiльше
чiтко особливостi мировидения й поетики Уоррена проступили в епiчному
романi Вся королiвська рать (1946). Прототипом одного з головних
персонажiв, губернатора Вилли Старка, є вiдомий у свою пору
американський полiтик, губернатор Луизиани i ймовiрний претендент на
мiсце в Овальному кабiнетi Бiлого дому Хьюи Лонг на прiзвисько Цар-Риба
— особистiсть iз явно диктаторськими замашками, чия дешева
демагогiя здобули йому незвичайну популярнiсть у юрбi. Роман був
написаний вiдразу пiсля закiнчення Другоï свiтовоï вiйни, так
що сама дата публiкацiï, крiм особистостi героя, у якому
переглядають риси фашистськоï властивостi, могла сприяти сприйняттю
книги як добутку на злободенну тему. Однак якоï-небудь ясноï
актуальностi, а також биографизма Вся королiвська рать позбавлена.
Подiï, що вiдбуваються тут i зараз, а також iдеологiчну доктрину й
соцiальну практику, нехай найжахливiший i нелюдську, письменник
розчиняє в безбережному просторi людського досвiду
Найбiльш iстотна проблема роману, що повiдомляє йому високий
драматизм, це мiра вiдповiдальностi людини, що, бути може, того й не
усвiдомлюючи, незмiнно тримає вiдповiдь перед iсторiєю. На
полюсах два персонажi: Вилли Старк iз його повним iмморалiзмом i
спадкоємець стародавнього пiвденного сiмейства Адам Стентон,
бездоганний гуманiст традицiйноï виучки. З'ясовується, однак,
що людина iдеï, готовий вiдвернутися вiд страшноï
дисгармоничности столiття, не в змозi, при всiй своïй шляхетностi,
перемогти зло. Адам Стентон убиває губернатора, але й сам гине,
очищаючи в такий спосiб оповiдальний простiр героєвi, що виступав
до того моменту скорiше резонером i трохи вiдстороненим спостерiгачем-
коментатором подiй, що вiдбуваються,
Вiд вироблених ïм теорiй iсторичних витрат i моральноï
нейтральностi iсторiï Джек Берден важко приходить до думки про
неминучу участь у свiтових подiях, нехай навiть знаходять вони форму
випадкових, незначних епiзодiв життя. Iсторiя виступає як тягар,
вiд якого особистостi не пiти. I тiльки тодi вiн дiйсно стане людиною, а
не Шалтаем-Болтаем, якого, по вiдомiй пiсеньцi, що пiдказала авторовi
назва роману, не може зiбрати нi всi королiвськi кiнноти, нi вся
королiвська рать