Постiйна боротьба (за творами Редьярда Шилiнга)

Ще з далекого дитинства багато дiтлахiв знають iсторiю про Кiшку, яка
гуляє сама по собi, про надмiрно цiкаве Слоненя, про безстрашного
мангуста Рiкi-Тiкi-Тавi. А значить, всi вони з раннього вiку знайомi з
чудовим англiйським письменником i поетом Редьярдом Шплiнтом. Це вiн
склав дивовижну iсторiю про хлопчика Мауглi, цього Жабеняти,
вигодуваного в джунглях вовчихою, що вирiс.у вовчiй зграï i
товаришував з пантерою Багiрою, ведмедем-Еалу тп пiтоном Каа.
Лiтературна доля Кiплiнга склалася не зовсiм зазвичай. Слава до
письменника найчастiше приходить в кiнцi життя, як пiдсумок його
лiтературноï дiяльностi, а нерiдко i пiсля смертi. Але у цього
маленького пiлiгрима (як вiн сам себе називав через свiй невеликий
зрiст), що народився в Бомбеï в 1865 роцi, дванадцять рокiв прожив
в Iндiï i об'ïздив багато краïн, все склалося iнакше. У
двадцять три роки Киплiнг став вiдомий у своïй краïнi, в
двадцять чотири — прославився мало не на весь свiт i потрапив до
розряду класикiв, а в сорок два роки отримав Нобелiвську премiю з
лiтератури. Однак одразу ж пiсля смертi Кiплiнга навколо його iменi
розвернулася дискусiя, в результатi якоï залiзного Редьярда, що ще
недавно був володарем дум* i незаперечним авторитетом, розвiнчали i
здали, так би мовити, в архiв. I всi забули, що багато вигострених фраз
Кiплiнга давно стали крилатими висловами i назавжди увiйшли до мови. У
повсякденнiй мовi, iнодi самi не пiдозрюючи, раз у раз цитують його, що
бiльшiсть героïв його розповiдей про джунглi стали називними
iменами.
Отже, померкнула слава поета i романiста Кiплiнга, але не слава автора
двох Книг джунглiв, в якi входять розповiдi про Мауглi. Розповiдi цi не
тiльки стали у багатьох вiдношеннях справжнiм вiдкриттям для
європейськоï лiтератури, але i знайшли в нашi днi особливу
гостроту звучання. I справа тут навiть не в тому, що, вiдтворюючи
неповторний мир джунглiв в його живiй цiлiсностi, мир чудовий без чудес,
Киплiнг досконало, з науковою точнiстю вивчив характери, вдачi, звички
птахiв, звiрiв i плазунiв, хоча без цього, звичайно, не було б
тiєï конкретностi зображення, завдяки якiй кожен епiзод
iсторiï Мауглi стає зримим. Справа тут, мабуть, в тому
чарiвному мистецтвi, з яким автор проникає в саме серце
дикоï, буйноï, первiсноï природи. Зараз, коли цивiлiзацiя
часом жорстоко i безоглядно наступає на все живе, нас особливо
хвилює картина не зворушеного людською рукою тропiчного лiсу, де
пiд пекучими i цiлющими променями сонця пишно квiтнуть дивовижнi квiти,
розкидають своï гiлки рiзнi химернi рослини i живуть своïм
природним життям неляканi людиною звiрi. Читаючи Мауглi, ми
вдихаємо пряне, обпалююче повiтря справжнiх джунглiв,
заглиблюємося в непрохiднi чагарники, заплутуємося в лiанах,
лякаємося i завмираємо вiд захоплення… Ми справдi, як
зачарованi… Та все ж секрет незбагненноï сили розповiдей
Кiплiнга про джунглi, природно, не в проблемах охорони мiсця iснування,
не в екологiï, нехай навiть в ïï поетичному аспектi, а
перш за все в самих образах тварин Кiплiнгiвськi тварини не алегоричнi,
тобто що утiлюють тi або iншi людськi риси, фiгури, а живi звiрi зi
своïми звичками, пластикою, вони живуть в джунглях природним
життям. У Мауглi Кiплiнг як би наново вiдкрив i, головне, утiлив
причетнiсть людини до природи, точнiше, його причетнiсть до всього
живого. На сторiнках повiстi знов ожила доiсторична епоха, коли звiрi та
люди спiвiснували як би на рiвних.
Образ людини, що виросла серед звiрiв, споконвiку привертав людську
увагу. Ще в Стародавньому Римi iснували перекази про хлопчикiв,
вигадуваних вовчихою. Проте в iсторiï з Мауглi важливе iнiпе. Це
голе Жабеня, що виросло в сильного i хороброго хлопця, який осягнув
завдяки старанням своïх вихователiв, — Батька Вовка, ведмедя
Балу, пантери Багiри i слона Хатхi — складнi
Закони Джунглiв, здiйснює подвиги i перемагає своïх
ворогiв саме тому, що вiн людина. Вiн може зупинити на бiгу оленя i
збити з нiг кабана, але на вiдмiну аiд звiра ока. кого нiколи не
спалахують хижим блиском, i лише вiн один може оволодiти Червоною
Квiткою — вогнем. На вiрi Кiплiнга в можливостi людини як iстоти
розумноï i благородного, на вiрi у всепереможну силу його iнтелекту
i волi виховалося не одне поколiння молодих людей. Навiть супротивники
Кiплiнга визнавали, що вiн формував характери — характери активнi,
твердi, непохитнi.
Долаючи незлiченнi небезпеки, раз у раз потрапляючи у важких, майже
безвихiднi становища, Мауглi мужнiє на очах у читачiв. Ми бачимо,
як в постiйнiй боротьбi остаточно складається його благородний,
активний i сильний характер. Вiн привiтний, чесний, смiливий,
справедливий, одним словом, iдеальний приклад для на слiдування,
оскiльки характер цей розкривається в захоплюючих пригодах i
готує до справжнього дорослого життя.