Подiл iменникiв на вiдмiни та групи
Iсторичний коментар паралельних флексiй давального та мiсцевого вiдмiнкiв однини iменникiв чоловiчого роду II вiдмiни.Iменник повнозначна самостiйна частина мови, що має значення предметностi i виражає його у словозмiнних категорiях числа i вiдмiнка та несловозмiннiй категорiï роду. Iменник виступає у мовi найважливiшою формою номiнацiï, обєднуючи в своєму складi слова, що служать для називання найрiзноманiтнiших фактiв дiйсностi i формування вiдповiдних понять до них. I. позначає предметнiсть у найширш. розумiннi цього слова. Це як явища матер. свiту, так i осiб, iнших iстот i орг-мiв, назви речовин i матерiалiв, назви нематер. сфери (почуття/ стани/ дiï).
I. подiбно до прикметника i дiєслова може вказувати на ознаку,
дiю. Але рiзниця полягає в тому, що прикметн. виражає
ознаку, властиву певному предмету, а iменник називає
опредмечену ознаку. Iменники вiдмiнюються за вiдмiнками, змiнюються
за числами та мають чол.,жiн. та сер. рiд. За характером вiдмiнкових
закiнчень iменники в укр. мовi подiл-ся на IV вiдмiни. Iменники I та
II вiдмiн за характером закiнчень подiл-ся на тверду, мяку i мiшану
групи.1) до I в. належать iменники жiноч.,чол. та спiльного роду iз
закiнченням а,-я:пiдмога, матуся, рiлля, сирота, непосида, Iлля;2) до
II в. належ. iменники ч. р. з нульовим закiнч. та iз закiнч. о; + iм.
с.р. iз закiнченнями о,-е,-я (крiм тих, що при вiдмiнюваннi набувають
суфiкси): тесляр, ясен, дiвчатко, весло, сонце, корiння;3) до III в.
належать iменники лише жiн. роду з нул. зак. + iменник мати: радiсть,
нiч, подорож, тiнь, вiсь;
4) до IV в. належать iменники лише сер. роду iз суфiксами ат,-ят,-ен
при вiдмiнюваннi: собача, лоша, цуценя, дитя, iмя, племя. У давнiй
мовi вiдмiн було бiльше i наявнiсть тих чи iнших типiв вiдмiнювання
великою мiрою була повязана ше з особливостями давньоï будови
iменних основ (ха-р основи). В укр. мовi iменники плiд, синь, день,
гiсть обєднуються за особливостями вiдмiнювання до II вiдмiни,
а в давньоруськ. мовi вони належали до 4-х рiзних вiдмiн: плодЪ (о
основи), сиNЪ (и — основи), деNь (jo-основи), гость (i-
основи). Творення типiв вiдмiн iменникiв укр. мови це складний
тривалий iсторичний процес, який полягає у перегрупуваннi
iменникiв внаслiдок руйнування ïх подiлу за основотворчими
суфiксами, змiшування, взаємодiï, злиття основ колишнiх
iменникiв.
Iншими чинниками є:
А) категорiя роду (звязок мiж типами вiдмiнювання i категорiєю роду полягає в тому, що кожен тип вiдмiнювання охоплює переважно iменники певного роду); але категорiя роду є вiдносно новою категорiєю, тому що первинно в праслав-iй i давньоруськ. мовах вона не визнач.
Основи на приголосний були в iм. ч.,ж.,сер. р.
о ч. р.
i ч. р. ж. р. (кость, гость)
с. р. нЄбо
ж. р. дЪчи
а / jа ж. р. (жЄNа)
Б) занепад форм двоïни i витворення новоï граматичноï категорiï iстот / неiстот.
Висновок : — родова ознака;
- система закiнчень; - частковi суфiкси;
- хар-р основотворчих суфiксiв;
- перегрупування вiдмiн;
- осн. критерiєм стає родова ознака.
Iменники, що перебувають поза вiдмiнами
Не вiдмiнюються:
1) деякi iншомовнi слова з кiнцевим голосним: амплуа, кiно, метро,
фiаско, хакi, пенсне, какаду та iн.
2) окремi iншомовнi загальнi назви з кiнцевим приголосним: анфас, мiс,
апаш, жакоб;
3) iншомовн. прiзвища з кiнцев. голосним: Бенуа, Бруно, Дiдро, Руссо,
Камю, Россiнi та iн.;
4) iншомовн. географiчнi власнi назви з кiнц. голосним: Колорадо, Мари,
Кутаïсi та на ово, — iно,-ино: Комарово, Тушино;
5) чоловiчi власнi iмена iншомовн. походження з кiнцевим голосним:
Асабе, Барi, Даду;
6) жiночi власнi iмена iншомовн. походження з кiнцев. голосн. основи:
Гаяне, Глебi та з кiнцевим приголосним: Дадар, Мерилiн, Рузагуль;
7) жiночi прiзвища власне укр. походження на о: Кухаренко, Сало,
Помагайбо, та на приголосний (як украïнського, так й
iншомовного походження): Косач, Маковець, Кошман;
8) слова чмслiвникового рiзновиду: пiвдня, пiввiдра;
9) складноскороченi назви iнiцiального та iнiцiально-звукового типу:
НАТО, ХНУ, ХТЗ;
10) назви iноземних часописiв: Таймс, Унiта та iн.
