Перiодизацiя фольклору доiсторичноï епохи

Мiфологiчна епоха це час, у який виникли першi явища усноï
народноï творчостi , коли первiснi уявлення i вiрування оформились
у бiльш окреслену систему культiв. Важко навiть приблизно вказати
початок цього перiоду. Iсторики стверджують, що на територiï
Украïни iснували древнi поселення уже в часи палеолiту та мезолiту
(кам´яного вiку). Саме на той час припадають знайденi при
розкопках давнi поховання в с. Лука Врублiвецька на Днiстрi та на
територiï сучасного Києва. Тодi територiя Украïни була
одним з трьох центрiв Європи центром так званоï
орiньякськоï культури, що дала першi зразки художньоï
творчостi, якi невiдривно пов´язанi з уявленнями людей про свiт i
про своє мiсце в ньому. Ця епоха залишила давнi рисунки на стiнах
печер, пов´язанi з мисливськими культами, оскiльки основним
заняттям людей тодi було полювання. Крiм зображень фiгур тварин,
зустрiчаються й зображення мисливцiв у масках, якi здiйснювали магiчнi
танцi, певнi ритуали.
Таким чином, першим перiодом, в який зародилися початковi форми
фольклору, є палеолiт. У зв´язку з основним видом дiяльностi
мисливством тодi склалася рання стадiя культу i магiя полювання, що в
загальному виражались у драматично-танцювальних формах (ритмiчнi рухи,
жести, звуки).
Другим перiодом є мезолiт чи кам´яний вiк. Це час, коли
камiнь починає використовуватися для виготовлення знарядь працi, в
першу чергу для потреб мисливства. У той перiод, крiм полювання, люди
починали займатися рибальством, прирученням тварин, вважаючи ïх
священними. На тiй стадiï розвитку суспiльства з´явилась
перша вiдносно оформлена система культiв тварин, рослин , природних
стихiй, а також рiзноманiтнi форми поклонiння предметам (камiнням,
кiсткам, iншим частинам тварин, яким надавали магiчного значення). Тодi
ж зародилися первiснi ритуали, пов´язанi з культовою дiяльнiстю
людей. Можливо, i виник культ вшанування вогню як необхiдноï умови
iснування людей.
Третiм перiодом є протонеолiт час, коли у зв´язку з
розвитком тваринництва люди були вимушенi перейти на осiлий спосiб
життя. Саме з цiєю змiною пов´язане виникнення племен та
родових союзiв, зародження первiсного землеробства. Осiлий спосiб життя
сприяв вивченню довкiлля, спостереженням за рухом небесних свiтил. Це
привело до появи астральних культiв (поклонiння сонцевi, мiсяцю, зорям),
до виникнення перших мiфiв про природу, людину та свiт.
Четвертим перiодом є неолiт чи мiдний вiк (близько 43 тис. до н.
е.), в який провiдним видом дiяльностi стало землеробство, що
набуває високого рiвня розвитку; вдосконалюється
тваринництво, практикується садогородництво; зароджуються першi
ремесла (обробка дерева, випiкання глиняного посуду, металообробка).
Основним досягненням цього перiоду є будiвництво житла iз
вбудованою в ньому пiччю. Цi чинники сприяли значному розширенню
фольклорноï системи. Поява в домi печi спричинила трансформування
культу вогню у культ домашнього вогнища. Вiн почав ототожнюватись iз
культом померлих предкiв, оскiльки приблизно в той перiод
зароджується первiсний поховальний ритуал спалення померлих.
Остаточний перехiд вiд мисливства до землеробства привiв до змiни
патрiархату матрiархатом (вшанування жiнки як символу родючостi);
складаються культи води, сонця, землi, мiсяця, зернових культур та
виробiв iз них. На основi землеробських ритуалiв зародилися календарна
обрядовiсть та первiснi форми релiгiï у виглядi поклонiння померлим
предкам, божествам як втiленням природних стихiй. Поєднання
елементiв основних культiв сонця, печi та зерна стає основою
культу хлiба як символу сонця i життя. З виникненням релiгiï,
магiв, якi до того звершували ритуали, змiнюють жерцi. В останню стадiю
неолiту на територiï Украïни сформувалась так звана
трипiльська культура (32 тис. до н. е., за назвою с Трипiлля на
Киïвщинi, де були знайденi ïï залишки). Люди жили осiло в
постiйних оселях правильноï чотирикутноï форми, якi мали
глинянi печi для приготування ïжi. Основним заняттям трипiльцiв
було землеробство. Вирощували ячмiнь, просо, пшеницю. Очевидно, саме
тодi остаточно сформувались календарно-обрядовi цикли, тобто ритуальнi
дiйства, пов´язанi з працею людей на землi. При збереженнi
зв´язку з древнiми тотемними та анiмiстичними уявленнями, основний
акцент робився на задобреннi сил природи (сонця, води, землi) для
вирощення доброго врожаю.
З традицiєю задобрення сил природи та явищами первiсноï
релiгiï усталюється практика жертвоприношень, в тому числi
людських, з метою задобрення божеств. Виникають жертовнi мiсця,
язичницькi капища. З часiв трипiльськоï культури залишилось багато
культових поховань, в яких збереглось багато випаленого та
розмальованого глиняного посуду, (звичайний посуд щоденного вжитку не
випалювали i не розмальовували, вiн був сiрим). Малюнки на посудi
пiдтверджують iснування в той час рослинних та тваринних культiв,
астрального культу, а також культу змiя (дракона).
П´ятий перiод епоха бронзи чи бронзовий вiк (2 тис. до н. є.
о ст. до н. е.). Основнi характеристики цього перiоду змiцнення
Родовоï органiзацiï, в якiй виникає певне розшарування;
вiдтак формування рiзних суспiльних верств: жерцiв, мисливцiв,
землеробiв тощо. Трансформується форма похоронного обряду: вiн
вiдбувався у виглядi поховання в землю з ритуальною тризною та
насипанням високого кургану. Такий обряд зумовив виникнення похоронних
голосiнь. Iз розширенням уявлень про потойбiчне життя та душу
ускладнюється календарно-обрядова творчiсть, до якоï
долучаються рiчнi обрядовi свята вшанування померлих на мiсцях ïх
поховань. Сама календарна обрядовiсть доповнюється словесними
текстами, що лягли в основу жанрiв календарноï творчостi колядок,
щедрiвок, веснянок, купальських, жниварських пiсень та iн.
Ускладнюється i система жертовно-ритуальних дiйств (обряди
супроводжуються рiзними словесними формами, що стає ґрунтом
для зародження перших епiчних жанрiв). Шостий перiод залiзний вiк (рання
стадiя 8 ст. до н. є. 4 ст. н. е.). Вiн характеризувався
остаточним розшаруванням суспiльства, оформленням моногамноï
(парноï) сiм´ï, значним розвитком виробництва
зброï, сiльськогосподарських знарядь, розширенням ремiсництва та
товарообмiну, а головне зародженням державного устрою. Це сприяло
утворенню вiйськових громад та виникненню елементiв героïчного
епосу, а також iнших епiчних жанрiв (легенди, казки). Утвердження
стiйкого сiмейного укладу стало передумовою виникнення усiх жанрiв
родинноï обрядовостi (в першу чергу весiльних та родильних).
Вдосконалення процесiв будiвництва житла та культових споруд дало
пiдставу для виникнення ритуальноï поведiнки, пов´язаноï
з закладенням фундаменту, зведенням будiвлi, новосiллям тощо.
В епоху залiзного вiку на територiï праукраïнських земель на
основi трипiльськоï культури сформувалася стiйка скiфська культура.
Таким чином населення трипiльськоï культури стало субстратом або
основою украïнського народу. У 76 ст. до н. є. сформувалась
народнiсть скитiв або скiфiв, частина яких займалась хлiборобством (скiфи-
хлiбороби, скiфи-орачi), а iнша частина вiйськовою справою (царськi
скiфи). Вперше побут скiфiв описав грецький вчений i фiлософ Геродот
(бiля 484 р. до н. є. 420 р. до н. е.) у своïй Iсторiï
грецько-перських воєн, про них не раз згадується також у
Бiблiï.
Сьомий перiод праслов´янський. Появу давнiх слов´ян вченi-
iсторики датують близько 6 ст. н. є. Це є часом зародження
праслов´янськоï культури, яка успадкувала риси попереднiх
епох. Основними видами дiяльностi залишилися землеробство, скотарство,
рибальство, мисливство, бджiльництво та рiзнi ремесла.
Праслов´яни теж сповiдували язичницьку вiру, яка упродовж
попереднiх столiть сформувалась у досить чiтку систему поглядiв i
вiрувань. У центрi було поклонiння сонцю, iншим свiтилам, явищам природи
i стихiям (вогню, водi, вiтру) та ïх божественним втiленням-iдолам
(Перуну, Сварогу, Дажбогу, Велесу, Ярилу та iн.). Божествами також
вважалися духи дому та домашнього вогнища. Праслов´яни вiрили, що
поряд з матерiальним видимим свiтом речей iснує невидимий духовний
свiт, який є не менш реальний, нiж видимий свiт духiв-домовикiв,
лiсовикiв, русалок, водяникiв та iн. У цей свiт, як вважали вони,
вiдходили душi померлих предкiв. Чiткоï межi мiж видимим i
невидимим свiтами не було, вони вважалися взаємоперехiдними,
спiвiснували. Тому все життя пiдпорядковувалось цим ключовим уявленням.
Щоб задобрити богiв, у храмах-капищах ïм приносили жертви, працю
супроводжували культовими обрядами, основнi вiхи сiмейного життя
магiчними ритуалами. Тобто основною рисою фольклору всiєï
мiфологiчноï епохи є те, що вiн не мислився як художня
творчiсть, а мав суто практичне застосування. Обряди створювалися не для
розваги чи естетичного задоволення, а були вимушеною необхiднiстю:
зробити все можливе, щоб зберегти урожай вiд пекучого сонця, посухи,
дощу, граду, вiтру; дiтей вiд смертi, дiм вiд руйнування. Усе життя було
пiдпорядковане вищим силам, а оскiльки людина повнiстю залежала вiд них,
то склалася цiла система магiчно-ритуальних дiйств для того, щоб
задобрити, приборкати, задовiльнити цi сили. У цей перiод виникають i
побутують мiфи, магiя, календарно — та родинно-обрядовi ритуали,
якi виконують сакральну, тобто магiчну функцiю. Поєднуючи епiчнi,
лiричнi та драматичнi елементи, цi жанри стали основою для виникнення
iнших, бiльш сучасних жанрiв. Уся подальша усна народна творчiсть
глибоко закорiнена у мiфологiчних уявленнях предкiв-слов´ян.
Прадавня мiфологiя на рiвнi тематики, образностi, поетики, символiки
тiєю чи iншою мiрою наявна у тих фольклорних текстах, якi дiйшли
до наших днiв i побутують сьогоднi; вона знайшла своє вiдображення
i в художнiй лiтературi.