Переказ казки Сивка-Бурка
Жився-був старий, i було в нього три сини. Молодшого всi Иванушкой-
дурачком кликали
Посiяв раз старий пшеницю. Добра вродилася пшениця, так тiльки занадився
хтось ту пшеницю м'яти так топтати. От старий i говорить синам:
Милi моï дiти! Стережiть пшеницю щоночi по черзi, пiймайте злодiя!
Настала перша нiч
Вiдправився старший син пшеницю стерегти, так схотiлося йому спати.
Забрався вiн на сiнник i проспав до ранку. Приходить ранком додому й
говорить:
Той^-те-все-те нiч я не спав, пшеницю стерiг! Змерзнув весь, а злодiя
не видал.
На другу нiч пiшов середнiй син. I вiн всю нiч проспав на сiннику. На
третю нiч приходить чергу Иванушке-дурачку йти. Поклав вiн пирiг за
пазуху, взяв мотузку й пiшов. Прийшов у поле, сiл на камiнь. Сидить не
спить, пирiг жує, злодiя чекає. У саму пiвнiч прискакав на
пшеницю кiнь — одна шерстинка срiбна, iнша золота; бiжить —
земля тремтить, з вух дим стовпом валить, з нiздрiв полум'я пишет.
И став той кiнь пшеницю є. Не стiльки ïсть, скiльки копитами
топче
Пiдкрався Иванушка до коня й разом накинув йому на шию мотузку
Рвонувся кiнь щосили — та ба! Иванушка пiдхопився на нього спритно
й ухопився мiцно за гриву
Уж кiнь носив-носив його по чисту полю, скакав-скакав — не мiг
скинути!
Став кiнь просити Иванушку:
Вiдпусти ти мене, Иванушка, на волю! Я тобi за це велику службу послужу
Добре, вiдповiдає Иванушка, вiдпущу, так як я тебе потiм знайду?
А ти вийди в чисте поле, у широке роздолля, свисни три рази молодецьким
посвистом, гаркни богатирським покриком: Сивка-бурка, вiщий каурка,
стань передi мною, як аркуш перед травою!-я отут i буду
Вiдпустив Иванушка коня й взяв з його обiцянка пшеницi нiколи бiльше не
є й не топтати. Прийшов Иванушка поутру домийся
Ну, розповiдай, що ти там бачив, запитують брати
Пiймав я, говорить Иванушка, коня одна шерстинка срiбна, iнша золота
А де ж той кiнь?
Так вiн обiцяв бiльше не ходити в пшеницю, от я його й вiдпустився
Не повiрили Иванушке брати, посмiялися над ним досхочу. Так тiльки вже
iз цiєï ночi й справдi нiхто пшеницi не торкав…
Вийшов Иванушка в чисте поле, у широке роздолля, козуб пiд кущ кинув, а
сам свиснув молодецьким посвистом, гаркнув богатирським покриком:
Сивка-бурка, вiщий каурка, стань передi мною, як аркуш перед травою!
Кiнь бiжить, земля тремтить, з вух дим стовпом валить, з нiздрiв полум'я
пишет. Прибiг i став перед Иванушкой як укопаний
Що завгодно, Иванушка?
Хочу подивитися на царську дочку Олену Прекрасну!- вiдповiдає
Иванушка.
Ну, улазь до мене в праве вухо, у лiве вилазь!
Нагнав вiн по дорозi своïх братiв, проскакав повз них, пилом
дорожньоï обсипав
Прискакав Иванушка на площу — прямо до царського палацу. Народ^-народовi-народу-диви_-
народу сила-силенна, а у високому терему, у вiкна, сидить царiвна Олена
Прекрасна. На руцi в неï перс-драговина блискає — цiни
йому немає! А собою вона красуня iз краса-ииц.
Дивляться все на Олену Прекрасну, а нiхто не вирiшується до
ïï доскочити: нiкому немає полювання шию собi ламати.
Ударив отут Иванушка Сивку-бурку по крутих боках… Фиркнув кiнь,
заiржав, стрибнув — тiльки на три колоди до царiвни не доплигнув
Зачудувався народ, а Иванушка повернув Сивку й поскакав. Кричать усе:
Хто такий? Хто такий?
А Иванушки вуж i слiду нема. Бачили, звiдки прискакав, не бачили, куди
поскакав Примчався Иванушка в чисте поле, зiскочив з коня, влiз йому в
лiве вухо, а в праве вилiз i став як i ранiше Иванушкой-дурачком.
Вiдпустив вiн Сивку-бурку, набрав повний козуб мухоморiв i принiс
домийся
Эва, якi грибки гарнi!
Розсердилися братовi дружини на Иванушку й давай його лаяти:
Якi ти, дурень, гриби принiс? Тiльки тобi одному ïх є!
Посмiхнувся Иванушка, забрався на пiч i сидить. Вiдвертали додому брати
й розповiдають дружинам, що вони в мiстi бачили:
Ну, господарки, який молодець до царя приïжджав! Такого ми сроду не
видивали. До царiвни тiльки на три колоди не доскочився
А Иванушка лежить на печi так посмiюється:
Братики рiднi, а не я чи це там був?
Куди тобi, дурневi, там бути! Сиди вуж на печi так мух лови!
На iнший день старшi брати знову в мiсто поïхали, а Иванушка взяв
козуб i пiшов за грибами. Вийшов у чисте поле, у широке роздолля, козуб
кинув, сам свиснув молодецьким посвистом, гаркнув богатирським покриком:
Сивка-бурка, вiщий каурка, стань передi мною, як аркуш перед травою!
Кiнь бiжить, земля тремтить, з вух дим стовпом валить, з нiздрiв полум'я
пишет.
Прибiг i став перед Иванушкой як укопаний. Влiз Иванушка Сивцi-бурцi в
праве вухо, у лiве вилiз i став молодець молодцем. Пiдхопився на коня й
поскакав до палацу. Бачить — на площi народу ще бiльше колишнього.
Усе на царiвну любуються, а скакати нiхто й не думає: бояться шию
собi зламати!
Ударив отут Иванушка свого коня по крутих боках. Заiржала Сивка-бурка,
стрибнув — i тiльки на двi колоди до царевнина вiкна не дiстав.
Повернув Иванушка Сивку й поскакав. Бачили, звiдки прискакав, не бачили,
куди поскакав. А Иванушка вже в чисте поле
Вiдпустив Сивку-бурку, а сам пiшов додому. Сiл на пiч, сидить,
чекає братiв
Приïжджають брати додому й розповiдають:
Ну, господарки, той же молодець знову приïжджав! Не доскочив
до царiвни тiльки на двi колоди
Иванушка й говорить ïм:
Братики, а не я чи це там був?
Сиди, дурень, помовчуй!..
На третiй день брати знову збираються ïхати, а Иванушка говорить:
Дайте менi хоч благеньку лошаденку: поïду i я з вами!
Сиди, дурень, будинку! Тiльки тебе там i не вистачає!
Сказали й виïхали
Нема чого робити, вiдправилися брати на бенкет, повезли iз собою й Иванушку-
дурачка.
Приïхали, сiли за столи дубовi, за скатертини вiзерунковi, п'ють-
ïдять, розмовляють. А Иванушка забрався за грубку, у куточок, i
сидить там. Ходить Олена Прекрасна, пригощає гостей. Кожному
пiдносить провина й меду, а сама дивиться, немає чи в кого на руцi
ïï перстенька заповiтного. У кого перстень на руцi — той
i наречений ïï. Тiльки нi в кого персня не видно…
Обiйшла вона всiх, пiдходить до останньому — до Иванушке. А вiн за
грубкою сидить, одежонка на ньому худа, лаптишки рванi, одна рука
ганчiркою обв'язана. Брати дивляться й думають: Ишь ти, царiвна й нашому
Ивашке провина пiдносить! А Олена Прекрасна подала Иванушке склянку вина
й запитує:
Чому це в тебе, молодець, рука обв'язана?
Ходив у лiс по гриби так на сук наколовся
Ану ж бо розв'яжи, покажи!
Розв'язав Иванушка руку, а на пальцi в нього царевнин перстень
заповiтний: так i сiяє, так i блискає! Зрадiла Олена
Прекрасна, взяла Иванушку за руку, пiдвела до батька й говорить:
От, панотець, мiй наречений i найшовся!
Умили Иванушку, зачесали, одягли, i став вiн не Иванушкой-дурачком, а
молодець молодцем, прямо й не довiдаєшся! Отут чекати так
мiркувати не сталi — веселим пирком так за свадебку! Я на тiм
бенкетi був, мед-пиво пив, по вусах текло, а в рот не потрапилося
