Однорiднi члени речення, роздiловi знаки при них. Вивчення однорiдних членiв речення у курсi синтаксису середньоï школи
Однорiднi − виконують однакову ф-цiю та перебувають в однакових
вiдношення зi спiльного головного члена, поєд. мiж собою суряд.
звяз.
Синт. одонорiд. повяз. з логiчною однорiд, бо ОЧР наз. поняття одного
логiчного ряду. Переважно виражається однiєю чм. В одному
реч-нi може бути кiлька ОР рядiв.
ТЕОРIÏ. Буслаєв наз. ОЧР стягненими реч-нями. Цей термiн
вжив. i Пєшковський, який заклав основи суч. вчення про ОЧР.
Шахматов сумнiвався у правильностi термiна, так само, як
Пєшковський. Мельничук (СУЛМ, за ред. Бiлодiда): ОЧР повяз. з
синтагматичним членуванням мови→учення про однорiднi синтагми.
Слинько, Гуйванюк, Кобилянська: розглядають ОЧР двох типiв: з однор.
пiдметами i прис. − напiвскладнi, з iн. ОЧР простi усклад. У
бiльшостi праць − всi ОЧР − просто усклад. реч-ня.
Засоби вир-ня: iнтонацiя, спол. суряд. Способи поєднан. ОЧР:
спол., безспол, мiшаний.
Сполучники. Єднальностi: i=й, та=й, нiнi. Передають єднально-
перелiч. вiднош. Протиставнi: а, але, проте, зате, однак; хоч, хоча,
так=але. Протиставнi або зiставнi вiднош. Роздiловi: 1.поодинокi
(одиничнi):чи, або, то; повторюванi: чичи, тото, абоабо, чи то чи то, не
то не то, хоч хоч. Роздiловi вiднош. Градацiйнi завжди парнi: не тiлькиа
й, не лишеа й(але й), не так як, як так, не стiльки скiльки, якщо не то
тощо. Градацiйнi вiднош. Приєднувальнi: ще й, а ще й, та ще й, а
також, i притому.
Ряди ОЧР бувають 1.закритi(фiксоване мiсце розташування ОЧР, обмежена
кiльк. ОЧР) та 2.вiдкритi (не обмеж. кiльк. ОЧР, вiльний порядок ïх
розташування.)
Роздiловi знаки. 1.Якщо ОЧР звязанi безспол. звязком, то мiж ними
− ,. Перед протиставним спол. завжди кома. Якщо ОЧР зєднанi
по парно, то мiж кожною парою ставиться ,.Якщо звязанi градац. спол.
кома став. перед. другим компонентом.2.Якщо ОЧР зєднанi непарними
спол. чи, або, та, i, то кома не ставиться. Якщо цi спол. повтор., то
кома став. пiсля кожного ОЧР.3. Тире ставиться мiж однорiд. присудками
або гол. членами односклад. реч., як зєднаних, так i не
зєднаних спол., якщо мiж ними протиставнi вiднош. або друге
виражає наслiдок/умову щодо першого./Земля усмiхнулась на прощання
− i щезла.
Не є ОЧР.: 1.ф. ПУП./дивиться не надивиться./2.Компонен. фраз. зi
сур. спол./нi риба нi мясо, нi се нi те.
Кожна iз синтаксичних тем мiстить у собi певнi специфiчнi труднощi,
подолання яких має бути предметом особливоï уваги. Основним
завданням при опрацюваннi теми Однорiднi члени речення головним є
завдання навчити правильно визначати однорiднi члени речення, ставити
вiрнi роздiловi знаки при них.
Опрацювання цiєï теми складний i багатоетапний процес.
Починається вiн зi спостереження за мовним фактом, який стає
вихiдним пунктом для узагальнення, для усвiдомлення синтаксичних
закономiрностей, правил i визначень.
Вчитель може обрати такi методи: всi методи теоретичного опрацювання
(розповiдь, бесiда, спостереження мовних явищ, робота з пiдручником),
але у процесi роботи має бути сформоване в учнiв поняття про
виучуване явище, яке має охопити всi суттєвi ознаки
обєкта. З урахуванням цiєï вимоги має бути
дiбрано iлюстративний матерiал, який запобiгав би формуванню
неправильних чи неповних уявлень про предмет. Найбiльш поширений засiб
закрiплення засвоєних вiдомостей про однорiднi члени синтаксичний
розбiр, що охоплює всi диференцiйнi ознаки вивчених конструкцiй.
75. Присудок i способи його вираження. Присудок гол. член двоск. реч-ня,
який вказує на мод.-час. х-ку носiя предикат. ознаки, звязок з
пiдметом двобiчний, ф. вир. дiєсл. Вiдпов. на пит.: що робить,
в якому станi перебуває, ким або чим є пiдмет, що з ним
робиться, хто вiн такий, який вiн є.
ПРОСТИЙ присудок може бути виражений: 1.ф. теп., майб. мин. часiв
дiйсного, умовного, наказ. способу. 2. вигуково-дiєсл. ф. типу
трiсь, бах, стук, етс. /А лисичка стриб з горбочка та й стала перед
ним/.3.фразеолог. зворотами.
ПРОСТИЙ УСК. 1.Повтор тiєï самоï дiєсл. форми без
змiни. /А ми рутоньки нарвемо, нарвемо/ 2. Повторення зi змiною форми.
/Дивиться вона не надивиться на свого сина/ 3.Частками, х-ними для розм.
стилю (i ну, взяв та й, як, давай) ДСП: 2 част.: осн.(iнф. повнознач.
дiєсл. або фраз. зворот)+ допомiж. (особ. форм. модал. i фазових
дiєсл. або предикат. прикм. з модал. знач.)
КОНСПЕКТ КУЛИКА ТУТ МАЄ БУТИ, ЗНАЙТИ ЙОГО У СВОÏХ ХАЩАХ!!!
ДСУП: доп. дiєсл.( фазове, мод.) + доп. дiєсл. (модал.,
iнф., фазове) + осн. дiєсл. (iнф.)/Мiг почати працювати, почну
хотiти вчитися./
IСП: дiєсл.-звязки (вказують на грам. ознаки) + iм. частина
(призвязковий член) − гол. роль.
ДIЄСЛ.-ЗВЯЗКИ: 1 група: бути, становити, являти собою у будь-якiй
способовiй i часовiй формi. 2 група − напiвповнозначнi, бо
зберiгають частково своє знач.: а)стати, ставати, з/робитися,
опинитися;б)здаватися, видаватися, снитися, ввижатися, уявлятися;
в)лишатися, зоставатися;г)зватися, називатися.
ПРИЗВЯЗК. ЧЛЕН: 1. iм. а) у ф. Н. в/О. в. б)Р. в./З. в. в)у ф. М. в.
− рiдко./Земля у росах;Душа у цвiтiннi./2.займ.: ос./Ти не вона./,
присв. /Це свято печалi моє./, вiднос. i вказiв. /Який жених, такi
й його бояри./. Можуть бути у ф. Н., Р., О., М. вiдм. 3.
прикм./дiєприкм. Найчаст. у ф. Н./О. в. /Смiх наш вогкий./4.числ.
/Два i два − чотири./5. iм. з част. як, мов, наче./ Народ мов
океан./6.фраз./Я панського роду./7.цiлим реч-ням./ А вдача − пуд
солi, як братам, зïсти./
IСУП: доп. дiєсл. (фазовi, модальнi)+дiєсл.-звязки(зв.,
напiвповнознач., iнф.)+призвязк. член.
ПСП: дiєсл.-звязки (власне зв., напiвповнозначнi)+призвязков. член
(прислiвник)./Ïхати було пiзно./
ПСУП: iнф.+ прислiв.+ доп. дiєсл.(фаз., мод.)
БIНАРНИЙ ПРИС.: склад. з двох повнознач. компонентiв. Дiєсл.
стану(сидiти, лежати, стояти, народитися, розвиватися, розквiтати,
вмерти), руху(при/ïхати, зiйти, повернутися), дiяльностi(служити,
працювати)
76. Поняття про складне речення. СПР з кiлькома пiдрядними частинами
СР − це реч-ня, що склад. з 2-ох i бiльше пiдряд. од., якi
становлять смислову, стр-ну та iнтонац. єднiсть. Теорiя. Спочатку
СР розгляд. як поєднання простих речень. Пєшковський вважав
непридатним терм. СР, називаючи його складне цiле. Шахматов −
сполучення речень. Уже Богородицький у 1935 р. Общий курс грам-ки СРЯ
обстоював iн. погляд на СР як єдине звязне цiле. Iдеï
Богородицького розвинули Поспєлов, Виноградов, Максимов (вважав СР
комунi кат. од. вищого рiвню порiвняно з ПР − в укр. мов-вi цю т.
з. пiдтримують Вихованець, Загнiтко). Дискусiя триває. Iснують 2
погляди на грам. стр-ру СР: 1. при конструктивному (статичному) пiдходi
СР розгляд. як поєднання окремих речень.; 2. при комунiкативному
(динамiчному) СР − цiлiсне ут-ня, що форм. з частин, а не з
окремих речень.
Засоби звязку част. СР є : 1.спол. суряд. i пiдряд.; 2. спол.
слова, у ролi яких виступають вiдноснi займ. (хто, що, який, чий) i
прислiв. (де, куди, звiдки); 3. спiввiдноснi (вказiвнi слова), вказiвнi
i означал. займ. (той, такий, кожен, всякий), прислiв. займ. пох. (там,
туди, тодi, так); 4. iнтонацiя рiзних типiв: а) перелiчування,
б)протиставлення чи зiставлення, в)зумовленостi, г) зясувальна. Особлива
роль у БСР. 5. спiввiднош. видо-часов. i способових ф. дiєслiв-
присуд. у предикат. частинах СР; 6. лекс. ел., зокрема займ., прислiв.,
спiльнi другоряднi ЧР, також поєднують пред. част. в одне цiле; 7.
порядок розмiщення пред. частин.
Змiстовi вiдношення мiж част. СР. 1. Одночаснiсть подiй, яв.; 2. часова
послiдовнiсть; 3. роздiловi; 4. протиставнi i зiставнi; 5. причиновi,
наслiдковi, умовнi, зясувальнi, допустовi та iн.
СПРУТ (ускладненого типу), називаються також багатокомпонентнi або
багаточленнi. Три типи: з супiдряднiстю, послiдовною пiдряднiстю,
комбiнованого типу. 1) Супiдряднiсть пiдрядна частина залежить вiд
тiєï ж головноï частини. Буває однорiдна (пiдряднi
частини є однаковими за семантикою, вiдповiдають на однакове
питання /Пишiть листи, коли є час i коли немає часу/) i
неоднорiдна (кiлька пiдр. пояснюють одну головну частину/слово, але
вiдповiдають на рiзнi питання /Краще, щоб ти комусь наступав на пяти,
нiж ти комусь наступав/). 2) Послiдовна пiдряднiсть при однiй головнiй
частинi двi i бiльше пiдр. частини залежать одна вiд одноï
(побудованi ланцюжком, кожне пiдрядне для наступного ступеню
виступає в ролi головного). /Приємно, коли яблуко, про яке
думаєш, що кисле, виявляється солодким/. 3) Комбiнованого
типу поєднує супiдряднiсть i послiдовну пiдр. /Коли б мене
спитали, яку музику я любив, який iнструмент, яких музик, я б сказав, що
бiльш за все я любив слухати клепання коси/
