Новаторство пєси Дикий ангел

Пєса О. Коломiйця Дикий Ангел iз тих, що завдяки художнiй майстерностi i новаторству цiкавить уже не одне поколiння. Адже йдеться про найдорожче сiмю, батькiв i дiтей, працю, честь роду i його совiсть, спадкоємнiсть поколiнь. I справа не лише у виборi теми (бо чи не вперше в украïнськiй лiтературi йдеться про щасливу родину), порушеннi актуальних проблем, а в тому, як це робиться. Отже, спочатку про майстернiсть автора пєси Дикий Ангел.
Вона полягає, по-перше, в тому, що драматурга можна назвати новатором iз повним правом. Ось як про це сказав побратим О. Коломiйця Микола За-рудний: Його пошуки нових форм, архiтектонiки твору завжди позначенi винахiдливiстю й оригiнальнiстю. Олексiй Коломiєць новатор. Вiн традицiйний лише в одному безмежнiй любовi до свого народу i театру.
По-друге, письменник ґрунтовно дослiджує проблему взаємин батькiв i дiтей, батькiвськоï вiдповiдальностi за виховання дiтей, єдностi особистого i громадського.
Сюжет розвивається трьома напруженими лiнiями (ПлатонПавлик, ПлатонФедiр, ПлатонПетро), i до самого кiнця автор тримає читача в невiдомостi.
Конфлiкти загостренi до краю, бо головний герой максималiст за своïми переконаннями.
Сини в нього працюють iз трьох рокiв у майстернi; ставши дорослими, намагаються чесною працею заробити грошi, щоб пiдтримати добробут сiмï. Усi кошти здаються батьковi й ним розподiляються.
Покарання за вiдступ вiд батькiвськоï науки теж на межi крайнощiв: вигнання з дому, звiльнення з посади, втрата всього здобутого й нажитого.
Дiалоги в пєсi короткi та жвавi, часто сповненi iронiчного пiдтексту (згадаймо розмову мiж журналiстом Клоковим та Ангелом, Крячком та Платоном Микитовичем). У пєсi багато пiсень, i особливу композицiйну, обєднуючу роль тут грає пiсня про тата, яку весь час iз зворушенням згадують i спiвають дiти Ангела, невiстки.
Художник Вiля спiває пiсню, в якiй, на перший погляд, бракує логiки; насправдi ж вона сповнена глибокого афористичного змiсту, що стосується все тiєï ж проблеми батькiв i дiтей: дiти часто повторюють помилки батькiв. Мова персонажiв глибоко iндивiдуалiзована. Просторiчна лексика вiдтворює реальнi картини побуту. Багата пєса на фразеологiзми, якi влучно характеризують ïï героïв. Ось Крячко звалює провину за погане виховання свого сина на мiлiцiю i говорить, що та ходить руки в кишенi, а треба б хулiганам дати по макiтрi. Коли Платон каже, що це через його власний недогляд син буде вулицi пiдмiтати, то Крячко питає: З якого це ти боку заïжджаєш?, Не туди вернеш.
Ангел вирiшує прилучити Павликовi грошi, заробленi ним iз дружиною на Пiвночi тяжкою працею, до загальноï сiмейноï каси, мати ж заперечує, що молодята, мовляв, лише в пiрячко вбиваються, ïм самим потрiбнi кошти.
Крячко на товариському судi збирається вилити душу щодо захопленого Ангелом пустиря пiд город. I прикладiв таких влучних, точних висловiв можна навести багато.
Щоб показати ознаки нового поколiння, автор вводить у мову персонажiв молодiжний сленг: ловити кайф, шишка, пас, назюзюкався, пляшка чорнил.
Але здебiльшого ми бачимо в пєсi талановиту, вдумливу, iнтелектуальну та романтичну молодь. Ось, наприклад, Вiля не пише картини на будь-якi теми. Вiн виношує в собi задум, перепускає його через розум i душу: Шукачi женьшеню довго, дуже довго ходять тайгою, поки знаходять заповiтний корiнь . Отак i я серед людськоï тайги шукаю того, хто засвiтиться в менi засвiтиться того й пишу. Глибокий пiдтекст мiстять i такi вислови героïв пєси, як сiмейна монархiя, заскочила блискавка i в нашу фортецю, вïдливий сусiд це як задавнена хвороба.
Уся пєса пронизана тонким гумором та iронiєю. Так, запамятовуються iронiчно-насмiшкуватi реплiки Танi, гострого язичка якоï побоюються всi вiд бешкетника-сусiда Ванька до фотокореспондента Клокова. Дiвчина як загальна улюблениця дозволяє собi покепкувати навiть iз батька.
Пiдсумовуючи, треба сказати, що пєса Дикий Ангел нове слово в нашiй лiтературi. На мою думку, твiр є тим самим памятником добрiй людинi, про який мрiяв О. П. Довженко.