Хто вiн: генiй чи пiгмей? (до творчоï особистостi П. Тичини)

Саме так називалася лiтературознавча стаття В. Стуса про П. Тичину. Чому
ж такий контраст? Справдi, постать i творчiсть вiдомого
украïнського поета неоднозначнi i досить суперечливi. З одного боку
Ви знаєте, як липа шелестить, О панно Iнно…, Гаï
шумлять, Подивилась ясно, Скорбна мати , Золотий гомiн, з iншого Партiя
веде та iншi малохудожнi твори , про якi насмiшкуватi школярi склали
примовку: Дир-дир-дир, дир-дир-дир, ми за мир, ми за мир!
У письменникiв, що творили в умовах тоталiтарного “режиму, було
три шляхи: виïхати за кордон, писати за вказiвкою партiï чи
говорити правду за покликом серця i бути знищеним не лише морально, а й
фiзично. Ми не можемо звинувачувати П. Тичину в тому, що вiн не змiг
протистояти системi й не захотiв бути репресованим. Так склалася його
доля. Є. Маланюк, який обрав перший шлях, i все життя сумував за
Батькiвщиною, писав про це:
Вили бурi iсторiï. Рвали й жбурляли одвiчне. О, ти знав, що тодi не
сонети й октави, о нi! Жорстко-ярим залiзом ти пiк одоробло пiвнiчне Й
клекотала душа твоя в гнiвнiм, в смертельнiм огнi. Раптом брязнуло враз!
I ридально навiк розiрвалось I бездонним проваллям дихнула порожня луна.
вiд кларнета твого пофарбована дудка зосталась в окривавлений Жовтень
ясна обернулась Весна. Нiжний, замрiяний юнак з вiдкритим серцем,
завзятий i бадьорий, готовий вийти з життям на бiй; суворий реалiст iз
даром передбачення, якого називали буржуазним нацiоналiстом i який
опинився мiж двох ворожих таборiв; а iз сумнозвiсних тридцятих рокiв
офiцiозний поет. Такi етапи творчостi П. Тичини, ïх засвiдчив усе
той же учнiвський фольклор: А Тичина пише врешт, та все гiрше, та все
гiрше. Щоправда, до честi поета, у роки Великоï Вiтчизняноï
вiйни вiн не зважає на офiцiйну думку й пише так, як велить йому
власне сумлiння. Якщо записати в хронологiчному порядку
пiслявоєннi видання поета, то виходить дивна картина: Партiя веде
Ку-ку (дитяча збiрочка), Партiя веде Ку-ку i т. д. Дехто з
лiтературознавцiв вбачає у цьому фактi не простий збiг, а iронiю,
прихований протест письменника проти керiвництва партiєю усiма
сферами людськоï дiяльностi, серед них i лiтературою.
При цьому всьому П. Тичина був дiяльним Мiнiстром освiти, доброю,
душевною людиною. Щоб не пiдписувати нового правопису, який шкодив
самобутностi украïнськоï мови, П. Тичина навiть пiшов iз
високоï посади.
Нам тепер мало зрозумiлi тi часи, адже ми звикли, що засоби масовоï
iнформацiï подають вiдомостi про все й про всiх, навiть найвищих
урядовцiв, не дуже добираючи виразiв або навпаки, знаходячи
найдошкульнiшi. То ж не судiмо суворо. Менi здається, якби Павло
Григорович написав лише збiрку Сонячнi кларнети, вiрш Памятi тридцяти,
то й тодi б вiн мав право вважатися великим украïнським поетом.