Народе мiй, до тебе я ще вернусь (В. Стус)

Украïнська поезiя тiсно пов'язана з iсторiєю нашого народу, визначалась життям народу, була вершиною його духовностi. У найяскравiших своïх виявах вона випереджала час, вступала у суперечнiсть iз неправдою, за що платила долями й життям кращих своïх синiв. Василь Стус це свiтлий образ громадянина, цiлiснiсть патрiотизму якого вражає. За кожним помислом, за кожним образом Украïна . Вiдiрванiсть вiд рiдноï землi тiльки посилила вiдчуття синiвськоï любовi.
Як добре те, що смертi не боюсь я
I не питаю, чи тяжкий мiй хрест,
Що перед вами, суддi, не клонюся
В передчуттi недовiдомих верст
писав Василь Стус, викладаючи своє життєве кредо, своï духовнi принципи. Вiн переконаний у своïй правотi, а це дає силу вистояти, не схилитися. Поет нiби передчував свою трагiчну смерть, був готовий до неï, i не хотiв нiчого змiнювати у своєму життi:
Яким мене мати вродила
I благословила в свiт.
I добре, що не зумiла Мене вiд бiди вберегти.
Перебуваючи на чужинi, В. Стус думав про Украïну, мрiяв про рiдний край, у пiвнiчних пейзажах бачив свою землю та ïï символи:
На колимськiм морозi калина
Зацвiтає рудими слiзьми.
Неосяжна осонцена днина,
I собором дзвiнким Украïна Написалась на мурах тюрми…
У однiй iз поетичних замальовок Василь Стус писав: Я є вiльний i тому моя краïна є вiльною, бо вона в менi… Поет передбачав, що додому повернеться iнше мертвим, але це не тiльки не лякало його, а навiть спонукало дякувати за що …жив, любив i не набрався скверни, ненавистi, прокльону, каяття. Комунiстичний режим виявився безсилим перед незламнiстю духу Василя Стуса, вiн вiрив у своє повернення в Украïну:
…ми ще повернемось, обов'язково повернемось, бодай ногами вперед, але: не мертвi, але: не переможенi, але: безсмертнi.
I Василь Стус повернувся. Вiн живе серед нас у своïх невмирущих поезiях, буде вiчно жити у наших серцях.
Жити треба так, аби голуби сiдали на плечi…
Звiдки Василь Стус черпав своï сили, щоб вистояти у двобоï з державною тоталiтарною системою? Кажуть, що людина починається з дитинства. Збереглися скупi свiдчення про раннi роки поета. Сам Стус згадував, що з самого малечку вiдчував себе самотнiм: мама в полi, вдома нiкого нема. Пiзнiше його забрала до себе бабуся, але його, ще зовсiм малого, налякав пес. Сiльська знахарка вилила переляк. Вона була, мабуть, справжня цiлителька, бо позбавила його страху на все життя.
Вiн не вiдчував страху нi перед державною системою, що не давала можливостi вiльно говорити, творити, нi перед своïми тюремниками, що знущалися з нього у в'язницi, нi перед самою смертю.
Як добре те, що смертi не боюсь я
I не питаю, чи тяжкий мiй хрест,
Що перед вами, суддi, не клонюся
В передчуттi недовiдомих верст,
Що жив, любив i не набрався скверни,
Ненавистi, прокльону, каяття…
В атмосферi неволi В. Стус зумiв створити власний вiльний свiт i реалiзувати в ньому: Украïна пiд окупацiєю? та нiчого подiбного! Я є вiльний i тому краïна є вiльною, бо вона в менi… I тому правила гри я призначаю своï… Свiт,оточує мене, не варто того, аби я зрадив себе, зрiкся своєï вiри, своєï гiдностi.