Над чим змусила мене замислитись новела Три зозулi з поклоном
Все далi й далi вiдходять вiд нас далекi сiмдесятi роки буденний розквiткомандно-бюрократичноï державноï системи, коли вже встигла
захлинути перша хвиля вiдлиги шiстдесятих рокiв, коли за слово правди,
як i в роки жорстокого сталiнського режиму, потрапляли за грати у Сибiр
i Мордовiю, саджали у психушки, розправлялися фiзично. Полiтичних
в'язнiв карали жорстоко. Та правду знищити неможливо. Саме в цей час
Григiр Тютюнник написав свiй твiр Три зозулi з поклоном. Це був саме той
час, коли нiхто не зважувався вiдкрито сказати правду про тi роки, роки
розгулу й беззаконня сталiнського режиму, арешти, заслання, вбивства.
Новела була згадкою про батька, котрого заарештували 1937 року як ворога
народу й пустили по сибiрських етапах. А скiльки ще таких ворогiв народу
було в тi часи? Мiльйони. Пiд криваву сокиру сталiнського апарату
потрапив цвiт украïнськоï нацiï iнтелiгенцiя, яка не
могла й не хотiла миритися з духовним знищенням народу, не хотiла вiрити
гучним комунiстичним гаслам про свiтле майбутнє . Вiйськовi i
вчителi, письменники, лiкарi, вченi гинули, попавши пiд жорна
страшноï сталiнськоï машини.
А скiльки украïнських селян-трудiвникiв, якi любили свiй край,
рiдну мову, шанували традицiï нашого народу, не терпiли брехнi й
насильства, були добрими господарями, мрiяли про щастя й незалежнiсть
Украïни, потрапляли на Сотки, Колиму.
Щоб обмежити поширення вiльних думок i суджень, високоï моралi i
культури, посилити почуття страху, усунути вiд активноï дiяльностi
iнтелектуально розвинених людей, адмiнiстративно-командна система
вдавалася до несанкцiонованих розправ, арештiв. У тi страшнi часи люди
були позбавленi елементарних прав. У СРСР можна було беззаконно покарати
практично кожного. Але й сiмдесятi роки на Украïнi не були
раєм. Неможливо було чесно й мiдкрито висловлювати своï
думки. Деяка частина нашого суспiльства навчилася догоджати режиму, але
краща завжди протестувала. Серед них був i письменник Григiр Тютюнник.
Якою громадянською мужнiстю треба було володiти, щоб у тi часи не
побоятися виступити зi своïм твором.
Своєю новелою Три зозулi з поклоном вiн нiби вiддає данину
духовному подвигу батька й мiльйонам закатованих, знищених, але не
зломлених духом людей, посилаючи ïм уклiн шану з рiдноï землi
Украïни сивими зозулями. Читаючи цей твiр, я замислююсь над
питанням: а що ми, сучаснi украïнцi, громадяни нашоï
незалежноï держави, можемо зробити для того, щоб це бiльше нiколи
не повторювалося?
Думаю, що треба й далi пiднiмати на вищий рiвень громадянську свiдомiсть
людей, навчитися критично оцiнювати досягнуте, пiдносити суспiльно-
полiтичну активнiсть населення й надалi йти шляхом демократизацiï
суспiльства, полiтичноï самостiйностi, незалежностi i свободи. А
три зозулi кують. I не викреслити з пам'ятi народноï тих страшенних
рокiв. Хай же вони будуть вiчним пам'ятником тим, кого повернути вже
неможливо, суворим застереженням усiм нам, вiд кого залежить доля
нацiï i держави.
