Моï роздуми над казкою А. де Сент-Екзюперi Маленький принц

Всi дорослi спочатку були дiтьми, тiльки мало хто з них про це пам'ятає, — говорить у присвятi до своєï казки Маленький принц Антуан де Сент-Екзюперi . Цим вступом до дитячого твору письменник неначе пiдкреслює, що вiн адресує його не тiльки Дiтям, але й дорослим. Тому не дивно, що, коли читаєш цю казку, складається враження постiйного порiвняння: ось так бачить подiï Малюк, а ось так — доросла людина. I ця вiдмiннiсть вражає! Дiти повиннi бути дуже поблажливi до дорослих, — спiвчуває старшим Малюк, i цим самим письменник запевняє, що дитяче бачення свiту — природнiше, людянiше, отже, правильнiше, нiж у дорослих, i що свiт має бути зовсiм не таким, яким його роблять дорослi люди. Особливо вражаючою та гострою подається у казцi оцiнка Маленьким принцом життєвих настанов рiзних типiв дорослих, не пов'язаних мiж собою, бо живуть вони поодиноко на рiзних астероïдах.
Я вважаю, що Сент-Екзюперi саме в такий спосiб вдалося розкрити глибини внутрiшнього свiту цих людей, оскiльки ïм не треба прикидатися кращими, бо вони живуть наодинцi зi своєю совiстю й переконаннями. Очима Малюка ми неначе бачимо людство з усiма його проблемами, вадами: турецький астроном, у вiдкриття якого не повiрили, бо вiн був одягнений по-турецькому, ледар, що знiвечив свою планету, тому що вважав: … iнколи якусь свою роботу можна й вiдкласти, од того нiчого не трапиться. Знайомимося ми й з королем, для якого головне — щоб поважали його авторитет, з пихатим честолюбцем, з пияком, якому соромно за згубну ваду. Бiзнесмен iз четвертоï планети жадiбно рахував зiрки, щоб бути багатим (чи не безглуздо?). Дивнi люди цi дорослi, — не розумiє ïх Малюк. Але, на щастя, зустрiчаються йому й iншi: лiхтарник з п'ятоï планети, який не смiшний. Мабуть тому, що вiн не думає про себе. Старий географ викликає у Малюка (а через нього й у нас) повагу, вiн заявляє, що у планети Земля гарна репутацiя.
Сент-Екзюперi подає портрет людства нашоï планети, який складається з вiдповiдноï кiлькостi знайомих нам жителiв iз попереднiх планет. Так постає перед нами наша рiдна Земля, сповнена, з погляду Малюка, всiлякого безглуздя: властолюбства, пихи, жадоби, пияцтва, душевноï черствостi. На жаль, тi безглуздя мають силу, а все розумне, добре, гарне — слабке. Та дорослi не помiчають безглуздя, всяким дурницям надають великоï ваги, а головного — краси природи i людських стосункiв, правдивостi, товариськостi, широстi — не бачать i тому не визнають. Малюк переконує нас, що у життi могли б бути й iншi стосунки, коли б люди намагалися приручати одне одного, налагоджувати мiж собою зв'язки, коли б вони сприймали свiт не очима, а серцем.
Добре бачить тiльки серце, найголовнiшого очам не видно, — вчить нас Маленький принц. Казка викликала у моïй душi цiлий спалах почуттiв, примусила замислитися над людськими вчинками i вадами. I хоч вона закiнчується сумно, але залишає по собi не тiльки сум, а й прагнення до прекрасного, свiтлого, чим надiляє людину дитинство. Цей зiрковий свiт важливо пронести через все життя. Говорячи словами автора, треба старанно берегти свiтильники: порив вiтру може погасити ïх ….