Мiй улюблений герой iз "Слова о полку Iгоревiм" — Ярославна

В Путивлi-градi вранцi рано Спiває, плаче Ярославна,
Як та зозуленька кує, Словами жалю додає… Т. Г.
Шевченко . Плач Ярославни

З давнiх-давен мудрий
украïнський народ шанував та оспiвував естетичний iдеал жiнки. В
образах вiрноï дружини, нареченоï пiдкреслювались характернi
риси щироï украïнки: вiдданiсть коханню, гiднiсть, лагiднiсть,
вiрнiсть, здатнiсть зробити все можливе неможливе заради сiмейного
щастя. Такi жiнки допомагали перемогти, вистояти своïм чоловiкам,
судженим, братам пiд час суворих небезпек, якi нерiдко загрожували
краïнi. В однiй з найвидатнiших пам'яток свiтовоï культури
Словi про похiд Iгорiв и зустрiчаємо привабливий жiночий образ
Ярославни. Ярославна iсторична особа, справжнє ïï
iм'я Єфросинiя, дочка галицького князя Ярослава. У
“Словi…” ця героïня, дружина князя Iгоря,
уособлює образ вiрноï подруги, яка охоплена горем вiд
довгоï розлуки з чоловiком. Цей образ характеризує глибокий
лiризм, моральну красу, духовну силу. Героïня не знаходиться поряд
з Iгорем у походi, але вона також допомагає Iгорю та його дружинi.
Хто зна, чи не ïï молитви та звернення до природи допомогли
Iгорю повернутися з полону? Дiзнавшись про поразку, поранення i полон
чоловiка, вiрна iнка болiсно це переживає. ïй спадає на
думку звернутися до природи по допомогу. На той час магiчнiй
функцiï слова, природних явищ надавали великого значення.
Ярославна докорює вiтровi, називаючи його
“господином”, за те, що веселощi розвiяв. Хочеться ïй
полинути чайкою, щоб обтерти рани коханому. Звертається жiнка й до
Днiпра-Словутича, до сонця з проханням допомогти князю:

Прилелiй, господине, мою ладу менi, щоб я не слала йому слiз
на море рано.

Свого чоловiка називає Ярославна ладою, хвилюючись
та посилаючи своï сльози. Вона нагадує чайку, що квилить на
березi моря. Заслуговує на увагу ще те, що в невтiшному горi ця
мужня жiнка пiклується не лише про благо чоловiка, а й про його
вiйсько. Докоряє вона вiтровi за те, що переносить ворожi стрiли
на дружину князя. Просить Ярославна i свiтлеє i трисвiтлеє
сонце, щоб у полi безводному не мучило спрагою воïнiв. Усе це
свiдчить про шляхетнiсть, патрiотизм, громадянську свiдомiсть княгинi.
Вона виступає заступницею, берегинею воïнiв
Киïвськоï Русi. Це справжня княгиня, яка заслуговує на
повагу не тiльки сучасникiв Iгоря, а й нащадкiв. Якщо кожна жiнка буде
такою ж вiдданою, шляхетною, патрiотичною, вiрною, то нашi чоловiки
будуть завжди перемагати та робити все, щоб краïна-мати була
вiльною, багатою та щасливою. Недарма образ Ярославни надихає
письменникiв, художникiв створювати чудовi переспiви мотивiв
материнства, жiночостi, кохання . Пiсня-плач Ярославни це символ
незламностi духу жiнки, нiжноï i мужньоï водночас.