Левко Боровиковський (1806-1889)
Першим украïнським поетом-романтиком називають Боровиковського
дослiдники. З його iменем в украïнськiй поезiï нового перiоду
пов'язане звернення до нацiоналноï iсторичноï тематики,
зокрема козацькоï та широке культивування жанру балади. Поетовi
притаманний значний iнтерес до нацiонального фольклору та його творче
освоєння: запровадження мотивiв народних переказiв, повiр'ïв,
легенд, розбудова поетики вiршового твору на основi елементiв
народноï пiсенностi. Л. Боровиковський пошукував також шляхи
закладання нових естетичних принципiв iнтерпретацiï iномовних
текстiв в украïнському письменствi, що засвiдчують кiлька
перекладiв та переспiвiв, з якими виступив поет.
Лiтературна атмосфера Харкiвського унiверситету, загальне захоплення
народною поезiєю i насамперед дiяльнiсть гуртка I. Срезневського
справили великий вплив на пробудження лiтературних iнтересiв одного з
пiонерiв украïнського романтизму Левка Iвановича Боровиковського.
Як i в членiв лiтературного гуртка Срезневського, головним побудником
його лiтературноï творчостi стала народна поезiя.
Левко Iванович Боровиковський народився 22 лютого 1806 р. (за iншими
опосередкованими даними, народився 1808 р.) в с. Мелюшки Хорольського
повiту на Полтавщинi в родинi дрiбного помiщика. Початкову освiту здобув
удома, згодом навчався в повiтовому училищi в м. Хоролi, у Полтавськiй
гiмназiï.
Пiсля закiнчення у 1830 р. етико-фiлологiчного вiддiлення фiлософського
факультету Харкiвського унiверситету, де вiн познайомився з
Iзмаïлом Срезневським, Боровикосвський протягом 1831-1837 рр.
працює викладчем iсторiï, географiï та латинськоï
мови у Курськiй гiмназiï. Саме в цей час i була написана основна
частина його творiв (20 украïнських вiршових балад, 20 росiйських,
писаних ритмiчною прозою, притчевих оповiдань, 600 вiршових байок i
прибаюток; з них украïнською мовою 250; 12 дум-вiршiв пiсенно-
баладного характеру, 17 росiйських перекладiв з Мiцкевича та iн.). За
життя письменника були опублiкованi 177 його байок Байки и прибаютки
Левка Боровиковского (1852), 12 оригiнальних поетичних творiв
украïнською мовою, три вiршi росiйською мовою, шiсть прозових балад
росiйською мовою та кiлька переспiвiв i перекладiв з Пушкiна й
Мiцкевича. На сьогоднi багато його творiв не знайдено. Повне видання
вiдомих творiв побачило свiт тiльки через 140 рокiв пiсля дебюту поета.
Характерною рисою творчостi Боровиковського є поєднання
просвiтницьких i романтичних iдей, просвiтницького реалiзму i
романтичного стилю. Так, у деяких творах (Дiн, Бандурист) проявилась
насамперед характерна для украïнських письменникiв-просвiтникiв
iдея общей отчизны, уславлення доброго царя (освiченого монарха).
Як поет-романтик Боровиковський не тiльки сприйняв раннi романтичнi
iмпульси, а й багато в чому визначив провiднi тематичнi i жанрово-
стильовi тенденцiï наступного розвитку романтизму в
украïнськiй лiтературi. Чiльне мiсце в його творчостi належить фольклорно-
побутовiй баладi (Молодиця, Убiйство, Рибалка, Розставання, Чорноморець,
Вивiдка), нерiдко з казково-фантастичним змiстом (Маруся , Чарiвниця,
Заманка, Гайдамаки).
Бiльшiсть iз них тематично обертаються у традицiйному колi народноï
демонологiï, вiрувань, магiï, обрядiв, чарiв, ворожiння,
нещасливоï любовi, нерiдко зв'язаноï iз смертю одного з
героïв. У рядi з них персонажами суто побутового баладного сюжету
виступають iсторичнi соцiальнi типи козаки , гайдамаки. Цей нахил до
iсторiоризацiï потуботовоï фабули пiзнiше набуде розвитку в
баладах Костомарова. У таких вiршах, як Баян, Палiй, Смерть Пушкаря,
iсторичнi постатi виступають уже вiдокремленими вiд баладного сюжету,
започатковуючи в украïнському романтизмi iдеологiзовану iсторичну
тему з яскраво вираженим романтичним пафосом, що готувало грунт для
iсторичноï поеми, драми й трагедiï (Т. Шевченко , Є.
Гребiнка, М. Костомаров, П. Кулiш та iн.). Невловимiсть у баладах i
пiсенних стилiзацiях Боровиковського бiографiчних i психологiчних рис
автора не означає вiдсутностi єдиного пiдходу у виборi тем,
сюжетiв i мотивiв, спiльних рис естетичного ставлення до зображуваного
стилю. Хоч у поета ще немає того антитетичного протиставлення
iсторичного минулого сучасностi, як це пiзнiше проявилося в
Метлинського, Маркевича, Шевченка, Костомарова, впадає в око
наявнiсть характерноï для романтичного свiтобачення двосвiтностi.
Доля баладно-пiсенних героïв трагiчна: нещасливе кохання , розлука
з милим, страждання сиротини на чужбинi, шукання щастя, що, як правило,
закiнчується смертю. Щастя можливе або в минулому, або у втечi вiд
суєтного мекрантильного свiту. Сильнi, дiяльнi й цiлiснi характери
породжувало славне iсторичне минуле, причетнiсть людини до
загальнонародноï справи. Такими непересiчними людьми були козаки й
гайдамаки. Витоки цiєï двосвiтностi, поляризацiï сущого
й iдеалу генетично пов'язанi з рисами антитетичностi
украïнськоï народноï поезiï, що складалася за часiв
середньовiччя, яке великою мiрою стало вiдправною точкою
всiєï романтичноï поезiï.
Називаючи фольклор нечiпаним рудником для балад i пiсень, Боровиковський
не тiльки брав iз нього теми й мотиви для своïх творiв, а й
спирався у своïй творчостi на поетику народноï пiснi, що по-
рiзному впливало на формування романтичного свiтобачення i стилю. Це
пов'язане з тим, що в художньому методi фольклору синкретично
поєднанi романтична iдеалiзацiя (урочистiсть, пiднесенiсть,
героïзацiя, монументалiзм народних дум) i принцип
життєвоï правдивостi (художнє узагальнення
реалiстичного типу). Звiдси контакт iз народною поезiєю, з одного
боку, сприяв становленню романтичного мислення, а з iншого утруднював
його.
Звернення Боровиковського до народноï поезiï сприяло не тiльки
становленню романтичного iсторизму, а й вираженню народноï душi,
самого типу нацiонального мислення, ментальностi.
З народноï демонологiï, магiï, обрядiв, забобонiв, iз
легенд, переказiв та iсторичних пiсень поет елiмiнував тi характернi для
романтизму фантастичнi явища, незвичайнi подiï i драматичнi
ситуацiï, що становлять змiст бiльшостi його балад, засвоював
принципи героïко-фантастичноï епiчноï iдеалiзацiï. З
народноï лiричноï пiснi, головним змiстом якоï є
показ душевного стану персонажа (при цьому соцiальне становище, як i в
романтичнiй поезiï в цiлому, окреслюється тiльки в
найзагальнiших рисах), випливає чуттєвiсть, поетизацiя
об'єкта зображення, емоцiйна концентрацiя душевних переживань,
принцип iдеалiзацiï i майоризацiï героя. Оскiльки романтики
вважали музику найромантичнiшим мистецтвом, звернення до народноï
лiрики оживляло дух музики, сприяло появi музично-пiсенних структур.
Особливо виразно вплив народноï пiснi на Боровиковського позначився
в царинi композицiï, що забезпечує органiчну єднiсть
змiсту та емоцiйноï тональностi на рiвнi морфологiчному (як
структура усталених структур) i синтаксичному (як комбiнування цих
структур єднiсть традицiï та новаторства, стереотипностi й
iмпровiзацiï). До таких композицiйних засобiв належить вiдсутнiсть
мотивацiï вчинку; вона мiститься в суспiльному стереотипi персонажу
сиротина (Молодиця), у кумулятивному принципi послiдовностi зображуваних
подiй, ïх природно-подiйному розгортаннi (Маруся, Подражанiє
Горацiю), в послiдовностi амебейного типу, коли два анафоричнi ряди
розвиваються паралельно, нерiдко з чергуванням запитань i вiдповiдей у
формi дiалогу персонажiв (Журба, Вiщба, Вивiдка).
Поєднання амебейностi з поляризацiєю, метафоризацiя й
символiзацiя як характернi ознаки народноï образностi сприяють
взаємному поглибленню емоцiйних характеристик персонажiв,
загостренню конфлiкту, посиленню сугестивностi вiдмiтних рис поетики
романтизму (Розставання). Наявнiсть у композицiï деяких поезiй
Боровиковського заперечення попереднього мiркування (апофазiï)
готувало грунт для романтичноï медитацiï. З композицiйним
принципом асоцiативного ланцюгового зв'язку, де виступає
синонiмiчний ряд асоцiацiй, просте порiвняння картин людського життя й
природи, засвiдчують зв'язок поезiï Бандурист i Чарiвниця.
Включення романтиками людини у космос, свiтобудову означало й органiчний
зв'язок ïï з природними стихiями як частиною органiчноï
єдностi; романтичне мистецтво заявляє про себе як про аналог
природи, ïï творчих сил. Органiчний синтез народноï
поезiï з природними стихiями, ïï принциповiй
антропоморфiзм, таким чином, вiдповiдали цiй концептуальнiй настановi
романтизму, його поетицi. Конкретний вияв це одержало в освоєннi
фольклорного психологiчного паралелiзму, в паралельному зображеннi
природи й людини, зiставленнi людських переживань iз природними явищами,
апеляцiï до природних стихiй iнвокацiï (до хмар, вiтру, рiчок,
неба) та iнших форм паралелiзму. Як i в усiх поетiв-романтикiв, у
Боровиковського пейзаж розширює своï функцiï вiд опису
мiсця дiï до лiрично-емоцiйного його сприйняття. Вiн часто
виступає i як композицiйна основа твору.
Названi композицiйнi засоби народноï поезiï, що в принципi
сприяли становленню романтичного стилю, як правило, проявляються у
творчостi Боровиковського в переплетеннi: поєднання амебейностi з
поляризацiєю чи апофазiєю; видiлення характено-одиничного,
iндивiдуального (принципово романтичний пiдхiд) за допомогою
амебейностi, контрастування та ступеневого звуження образу; введення в
структуру психологiчного паралелiзму монологу як найпоширенiшоï
композицiйноï форми лiричноï пiснi; чергування повiстувального
амебейного психологiчного паралелiзму з дiалогiчним та iн.
Створенню романтичного колориту сприяв i добiр вiдповiдних постiйних
народнопiсенних епiтетiв, що в поєднаннi з означуваними
об'єктами окреслювали загальнi контури незвичайного романтичного
свiту. Ключовий для романтичноï поезiï Боровиковського
суб'єкт дiï вольний козак неодмiнно виступає в ореолi
таких символiв неозорих просторiв, волi, трагiчноï долi, смертi й
печалi, як синє море, широкий степ, буйний вiтер, густi тумани,
вiрний кiнь, бистрий Дунай, колючий терен, дикi звiрi, чорний ворон,
бiлi костi, висока могила, червона китайка.
Вплив народноï поезiï на романтикiв вiдiгравав, однак, не
тiльки позитивну роль. Прагнення творити в народному дусi породжувало
численнi стилiзацiï та цитацiï народних пiсень, що приводило
до гальмування розвитку авторськоï свiдомостi. Ця залежнiсть
поетичного свiту вiд канонiв народноï пiсенностi характерна i для
Боровиковського: цитацiï та численнi ремiнiсценцiï народних
пiсень, запозичення образно-стильових клiше, введення стилiзованих
пiсенних монологiв, позбавлених особистiсного начала, наявнiсть
демiнутивних форм, що приводило до появи рис сентиментальностi. Пiд
впливом народноï пiсенностi й мiсцевий колорит виступав, як у
сентименталiстiв, переважно узагальнено-пейзажним. Найбiльшою перешкодою
для розвитку романтичного мислення була принципова iмперсональнiсть
народноï поезiï, нерозвиненiсть у нiй iндивiдуального первня,
злитiсть суб'єкта й об'єкта. Разом з цим Боровиковський
виялвляє нахил до переосмислення фольклорноï поетики саме в
романтичному дусi. За художнiм рiвнем, виробленiстю лiтературноï
мови, органiчнiстю зв'язку з народною поетикою та пластичнiстю образного
малюнка балади i народнопiсеннi стилiзацiï Боровиковського до появи
поезiï Шевченка були найвищим досягненням украïнського
романтизму.
Творчiсть лiтературного гуртка Срезневського та Боровиковського
пiдготувала грунт для якiсно нового етапу в iсторiï
украïнського романтизму. Наприкiнцi 30-х на початку 40-х рокiв у
лiтературу приходить нове поколiння романтикiв (Метлинський, Костомаров,
Шевченко ), яке приносить новi iдеï, змiст, нову проблематику,
мотиви й жанри. Вiдмiтною рисою дiяльностi цього поколiння стає
iдеологiзацiя iсторичного минулого, розумiння народу i його культури як
нацiонально-полiтичноï категорiï. Вони ставлять питання про
саму долю Украïни, ïï мови (не як нарiччя
росiйськоï, а як мови окремого народу), про майбутнє
украïнськоï культури.
Хоча Боровиковський одним iз перших звернувся до iсторичноï
тематики в пошуках позитивного героя, однак його козак чи гайдамака ще
доволi абстрагованi вiд ïх справжньоï суспiльноï ролi
(вони здебiльшого думають про грошi, горiлку й гулянку). Натомiсть у
поетiв нового поколiння козаки виступають представниками народу,
уособлюють його найкращi риси; вони його захисники, хоробрi лицарi й
героï. Iсторичне минуле в ормантичнiй концепцiï двосвiтностi
дедалi виразнiше окреслюється як iдеал, оптимальна антитеза
безславнiй сучасностi. Зберiгаючи наступнiсть у жанровiй системi (балада
, дума, любовна лiрика, пiсня), друге поколiння вдається до
ïï iдеологiзацiï, на грунтi чого з'являється лiрика
громадянська як вираження нацiональноï туги за минулим. Водночас
зростає питома вага оригiнальностi в усiх жанарах ïх
творчостi.
