Криничко дай водички

Загубили зiрки своï очi в криницi. Залишили в безоднi палаючий зiр. Нiби просять безсилi чистоï водииi, Нiби з неба землi посилають докiр.

Вода це не забаганка, а перша життєва необхiднiсть. Але як подивишся на ту криницю з брудною водою, то стає страшно. Куди ми йдемо? Людство, мабуть, думає, що природа вiчна i вода нiкуди не подiнеться. Але ж це зовсiм не так. На сьогоднiшнiй день вченi заявляють, що кiлькiсть води у водоймищах значно зменшилась, а водичку з кринички пити взагалi заборонено.

Коли зникне останнє дерево, коли помре остання тваринка, коли людина не знайде й краплинки води… тiльки тодi людство зрозумiє, що грошi не можна ïсти…

У природи взагалi немає компромiсiв, а тiльки два варiанти: бережно ставимося до неï i насолоджуємося ïï дарами або вона потроху знищить нас… Особисто моя душа в тривозi, бо Земля нiби в пастцi, як загнаний звiр.

Зрозумiйте, нащадки, в екологiï сила, Вiд екологiчного злету оживають серця, Не втягнiть Украïну в пекельну могилу, Бо з загробному свiту нема вороття. Ми очистим криницю, i запахнуть свiтанки, I лелека достане ту воду iз дна, Що цiлющою стане iз ночi до ранку, Нашi очi ж тепер то ïï глибина…