Комiзм у Гоголя

Вирiшальну роль у створеннi персонажа грає iм'я героя, що є
найважливiшим гумористичним i сатиричним засобом у поетицi Гоголя.
Вiдомо, що Гоголь “придумував” iмена, по батьковi й
прiзвищам своïм героям надзвичайно копiтко, часом використовуючи
при цьому навiть лiнгвiстичнi прийоми, як, примiром, iтерацiю: Чи-Чиков,
Лю-люков, Тен-тет-ников. Або коли по батьковi повторює iм'я героя:
Акакий Акакиевич, Iван Iванович. Iнодi письменником
використовується подвiйна iтерацiя: Петро Петрович Пiвень. Даний
гоголiвський прийом був названий Ю. Тиняновим прийомом
“словесноï маски”, що дозволяє сатириковi
створити своï ясно накресленi й “рiзко певнi”
характери, “не випробовують нiяких “переломiв” або
“розвитку”25. Як вiдзначає Ю. Тинянов, в iм'ï та
по батьковi Акакия Акакиевича “словесна маска втратила вже зв'язок
iз семантикою, закрiпилася на звуцi, стала звуковий,
фонетичноï”26.
Iнодi прийом “словесноï маски” необхiдний Гоголю для
розвитку сюжету: у той час як схожiсть в iменах Iвана Iвановича й Iвана
Никифоровича є вiдображенням ïх однаковоï, по сутi,
незначностi, розходження в iменах гоголiвських персонажiв служить
iмпульсом, що веде до ïхньоï наступноï сварки. Ю. Тинянов
затверджує: “”Повiсть про те, як посварився Iван
Iванович iз Iваном Никифоровичем” цiлком витекла з подiбностi й
вiдмiнностi iмен.
Проекцiя вiдмiнностi словесних масок у сюжет дає сварку Iвана
Iвановича з Iваном Никифоровичем, проекцiя подiбностi ïх —
рiвнiсть ïх на тлi “нудного життя”.
Подiбно Шекспiровi, Гоголь часом створює iмена своïх
героïв за допомогою порiвняння iз тваринами або речами: Собакевич,
Коробочка, Пiвень, Яєчня, Земляника й так далi. У цьому
гоголiвському прийомi М. Бахтин вiдзначив наявнiсть “надзвичайно
послiдовноï системи перетворення iмен у прiзвиська”28. Iнодi,
як це вiдбувається в “Невському проспектi”, автор
“провокує” комiзм, надiляючи простих нiмецьких
ремiсникiв iменами ïх всесвiтньо вiдомих спiввiтчизникiв —
Гофманом i Шиллером. В умiннi Гоголя створювати iмена своïх
героïв В. Набоков бачить пiдтвердження його генiальностi:
“Саме прiзвище Хлестаков, — затверджував В. Набоков, —
генiально придумана, тому що в росiйського вуха вона створює
вiдчуття легкостi, бездумности, балаканини, свисту тонкоï
тростинки, шлепания об стiл карт, хвастощiв шалапута й молодецтва
пiдкорювача серць (за винятком здатностi довершити й це й будь-яке iнше
пiдприємство)”29.
Важливим прийомом створення комiзму в Гоголя є портрет персонажа.
Сатирик звичайно описує своïх героïв самим ретельним
образом, часто видiляючи ïх “фiзiологiчнi”
характеристики. Письменник любить розповiдати в деталях, що в точностi
його героï ïдять, як одягаються, як умиваються, голяться,
чхають i так далi. “Прийом маски” використовується
Гоголем i при описi “пiдкресленоï зовнiшностi” героя,
де важливе значення надається його одягу, костюму30. Наприклад,
портрет нещасного Башмачкина з повiстi “Шинель”: Отже, в
одному департаментi служив один чиновник; чиновник не можна сказати щоб
дуже чудовий, низенького росту, трохи рябоват, трохи рудуватий, трохи
навiть на вид пiдслiпуватий, з невеликою лисиною на чолi, зi зморшками
по обидва боки щiк i кольором особи що називається
геммороидальним….
З даного уривка видно, що Гоголь, представляючи вперше читачевi свого
героя, пiдкреслює його досить посереднi й абсолютно непривабливi
фiзичнi данi й, таким чином, “направляє” читача
стежити за його життям i справами настiльки ж малозначними й незначними.
Але є й iнша причина: банальна й сiра зовнiшнiсть бiдного
чиновника Башмачкина викликає в читачi не тiльки посмiшку, але й
жаль до нього, а також почуття тривоги за цю беззахисну й самотню
iстоту. Таким чином, завдяки своєму жалюгiдному непоказному виду,
гоголiвський комiчний персонаж уже з перших сторiнок добутку
одержує виразно трагiчне фарбування, пiднiмається до статусу
трагiкомiчного героя. Таку особливiсть гоголiвських характерiв
пiдкреслювали i Ю. Тинянов: “Маски можуть бути або комiчними, або
трагiчними — у Гоголя два плани: високий, трагiчний, i низький,
комiчний. Вони звичайно йдуть поруч, послiдовно перемiняючи один
одного”.
Нарештi, про язиковi комiчнi засоби Н. В. Гоголя. Необхiдно вiдразу
вiдзначити, що не iснує єдиноï й установленого
“комiчноï мови”. Мова комiчного персонажа поряд з
комiчною мовою оповiдача в кожного автора свiй, не схожий на iнших, тому
що вiн визначається рiзними причинами: iндивiдуальним авторським
стилем, причетнiстю до рiзних лiтературних рухiв i шкiл, успадкованим
лiтературним традицiям, iсторичними й полiтичними подiями даного часу й
так далi. Обов'язковою умовою є те, що мовлення героïв
повинна виявляти ïхнi основнi характеристики, як персональнi, так i
соцiальнi, повинна вiдображати життя, думки, судження й поводження
персонажiв.
Мова Гоголя являє собою новий етап у розвитку мови росiйськоï
прози. Зокрема, новаторство сатирика полягає в iстотному
розширеннi дiапазону язикових засобiв i надалi зближеннi мови
художньоï прози з живим розмовним мовленням середнього класу
суспiльства. Як вiдзначив Ф. Розкольникiв, “Гоголь на тлi Пушкiна
й Лермонтова <...> здається багатослiвним i часом незграбним
плебеєм. Його лексика грубiше, вiн набагато бiльш охоче
звертається до рiзних видiв просторiччя а також до рiзних
соцiальних i професiйних жаргонiв. Все це робить мову прози Гоголя менш
витонченим, але зате бiльше рiзноманiтним i живим”33. Як уже
говорилося, А. Бiлий присвятив мовi сатирика свою книгу, у якiй вiн
аналiзує його новаторськi язиковi прийоми. Поет пише про стиль
гоголiвськоï прози: “И вiдразу поруч хтось сильний,
величезний, оригiнальний у мiцнiючiй майстерностi розкриває
прийоми листа, нiким не вiдкритi, валячи в словесну тканину дощ
народних, жаргонних, станових i мiсцевих слiвець, вiдшлiфованих у
перлини мови; так уже подекуди говорили, але так ще не писали”34.
Необхiдно також вiдзначити, що в створеннi свого неповторного комiчного
стилю Гоголь опирається як на європейську, так i на
росiйську лiтературну традицiю. У гоголiвськiй iронiï можна
помiтити вплив Стерна, але Гоголь трансформує iронiчний прийом
англiйського письменника, включивши його у свою особливу систему
взаємодiючих гумористичних i сатиричних засобiв. Iронiя стає
ефективною зброєю в комiчнiй розповiдi письменника, що вiн
використовує для виявлення й викриття слабостей i порокiв
своïх персонажiв i комiчноï ситуацiï в цiлому. У повiстi
“Як посварився Iван Iванович iз Iваном Никифоровичем”
є iронiчний опис “єдиноï”,
“дивноï” i “прекрасноï” калюжi
Миргорода, що “займає майже всю площу” i яку
городничий називає “озером”. Крiм iронiï в даному
уривку використовується також прийом урочистий i хвалебний тони,
що допомагає Гоголю викрити предмет комiчного — мiсто
Миргород i його жителiв, пiдкресливши всю ïхню банальнiсть i
незначнiсть.