Фiлософська проблематика в поемi I. Франка Iван Вишенський

Поема Iвана Франка Iван Вишенський це твiр на iсторичнiй основi, але
твiр насамперед фiлософський: автор ставить непросту проблему вибору,
спiввiднесення iндивiдуального та суспiльного, самопожертви та
саморозвитку. Iван Вишенський реальна iсторична постать, вiдомий нам
письменник, громадський дiяч, який у своïх творах боровся за
православну вiру, за право украïнськоï нацiï на вибiр
власноï вiри та мови. Близько сорока рокiв свого життя Iван
Вишенський присвятив служiнню Боговi: вiн жив у монастирi на горi Афон.
Поема Франка описує усамiтнення Вишенського в печерi, в якiй
старець i провiв останнi роки свого життя. За молитвою та роздумами
Вишенський намагався знайти iстину, зрозумiти основи буття, знайти свiй
шлях до Бога. Менi запам'ятався епiзод, у якому головний герой
спостерiгає за павучком, що плете своï тенета у його печерi.
Вишенський не смiє пiдняти руку на павучка, щоб звiльнити його
здобич: все в свiтi влаштоване за волею Божою, тож аскет не
втручається у перебiг подiï, не смiє порушити порядок,
що дiє у природi. Навiть така дрiбничка викликає у старця
глибокi фiлософськi роздуми про свiтобудову, про мiсце Бога в життi
людини…
Аж ось до Вишенського приходять посланцi з Украïни, якi просять
його повернутися до них, щоб очолити боротьбу за православ'я, але вiн
вiдмовляє ïм, бо хоче шукати iстину, служити Боговi, жити в
усамiтненнi. Коли човен вiдпливає iз затоки, Iвана Вишенського
вражає гiрке прозрiння, вiн кричить: Стiйте! Стiйте! Завернiться!,
хоче повернутися на Батькiвщину, щоб служити ïй, проте його вже не
чують. Гiркi думки з'являються у головного героя, вiн кляне власний
вибiр, звертаючись до самого себе:
I яке ж ти маєш право, черепино недобита, про своє спасення
дбати там, де гине мiлiон? Чи забув слова Христовi: Хто рече: кохаю
Бога, а не порятує брата, той брехню на душу взяв?
Менi непросто сформулювати власне ставлення до вибору Iвана Вишенського.
Я вважаю, що кожна людина має право на свiй свiдомий вiльний
вибiр, а iншi не повиннi ïï засуджувати. Iван Вишенський
достатньо зробив для захисту православноï вiри та соцiальноï
справедливостi вже своïми творами. Насправдi, його постать стала
символом цього перiоду, цiєï боротьби. Чи повинен вiн був
повернутися до Украïни на прохання посланцiв? На жаль, ми нiколи не
дiзнаємось, що насправдi вiдчував тодi Гван Вишенський: чи
вiдчував вiн себе достатньо сильним для того, щоб очолити рух на
Батькiвщинi, чи вiн вважав, що його молитви за рiдну землю, посланi з
афонськоï печери, не менше допоможуть Украïнi? Саме вiдповiдь
на цi питання допомогла б нам повнiше зрозумiти цю ситуацiю.
Минуло близько чотирьох сторiч з тих часiв, коли Iван Вишенський
намагався зробити свiй непростий вибiр. Проблеми, вiд яких потерпала
тодi Украïна , частково зникли (як зникла проблема мiжконфесiйних
конфлiктiв принаймнi на нашiй землi), а частково i лишились (проблема
суспiльних керманичiв, якi дбають тiльки про власнi iнтереси, поставлена
тодi Вишенським в одному з творiв; проблема мови). Напевно, змiнились i
люди. Кажуть, що сучасний свiт прямує до все бiльшоï
iндивiдуалiзацiï людського життя: кожен сам за себе, дбає про
своï iнтереси, захищає своє. I справдi, такi
тенденцiï вже окреслюються: багато хто, повернувшись iз-за кордону,
розповiдає, що в сучасному свiтi якось недено безкорисливо
допомагати одне одному, навiть якщо тобi просто треба подiлитися
своïми почуттями, переживаннями, ти маєш звернутися до
психолога, а не до приятелiв… Добре це чи погано? Усi змiни, що
вiдбуваються в суспiльствi, мають свою логiку, ми зможемо оцiнити
ïх тiльки за кiлька десяткiв рокiв!
Але менi, якщо чесно, не до смаку таке: мене бiльше приваблюють
традицiï взаємодопомоги, розумноï самопожертви заради
загальноï справи. Хоча героï поеми Франка i не повернувся до
своєï землi, але вiн протягом усього життя i щиро вболiвав за
неï, та й на Афонi вiн оселився не заради забавки, а через глибокi
своï мiркування, багаторiчнi, мабуть, роздуми. Виходить, i нам
є чого навчитися у дiячiв минулого. Добре було б, якби люди,
роблячи свiй моральний вибiр у наш час, робили його з чистим серцем та
заради якоïсь духовноï, високоï мети. Якщо навiть вони
обирають мiж суспiльним та власним на користь власного, нехай це буде
власний духовний розвиток, власний шлях, а не власна користь…