Класифiкацiя iсторичних пiсень
Рiзнi нашарування епох, як i багатовiкове шлiфування жанру зумовлюютьзначнi труднощi класифiкацiï iсторичних пiсень. Тому неважко
зрозумiти причини недосконалостi перших класифiкацiй, здiйсненi М.
Костомаровим, М. Драгомановим та Ф. Колессою. Та i сучасну класифiкацiю
можна вважати точною лише умовно.
У класифiкацiï, поданiй у працi Исторические песни малорусского
народа с объяснениями Вл. Антоновича и М. Драгоманова (про яку вже
згадувалось у роздiлi Думи ) використовується хронологiчний
принцип, тобто iсторичнi пiснi подiляються на групи вiдповiдно до часу
виникнення:
1. Пiснi вiку дружинного i княжого (1415 ст.).
2. Поезiя козацького вiку (1617 ст.).
3. Пiснi вiку гайдамацького (17721795).
4. Пiснi вiку рекрутського i крiпацького (до 1848 в Австрiï;
1861 в Росiï).
5. Пiснi про волю.
Цi групи в свою чергу подiляються на тематичнi пiдгрупи. Так, наприклад,
поезiя козацького вiку включала: 1) пiснi про боротьбу з татарами i
турками; 2) пiснi про боротьбу з поляками при Хмельницькому; 3) пiснi
про гетьманщину до 1709 p.; 4) пiснi про падiння козацтва; 5) пiснi
козацькi без явних слiдiв певного часу. Але i при бiльш детальному
тематичному подiлi ця класифiкацiя є дуже умовною, оскiльки
iсторичними пiснями називаються i думи, а також деякi обрядовi пiснi
(колядки, щедрiвки, гаïвки), якi, на думку автора, належать до
цього жанру, бо несуть вiдбиток iсторичноï епохи. До пiсень вiку
рекрутського i крiпацького, як i до козацьких пiсень без ознак певного
iсторичного часу, вiдносились вiдповiдно суспiльно-побутовi лiричнi
пiснi.
Подiбнi неточностi є i в наступнiй класифiкацiï, здiйсненiй
Ф. Колессою. Хоч вiн уже чiтко розмежував думи та iсторичнi пiснi як
окремi жанри, однак iсторичнi пiснi вiн не вiдрiзняв вiд так званих
полiтичних пiсень. Тобто одну спiльну групу творять, на думку Колесси,
iсторичнi й полiтичнi пiснi, серед яких можна видiлити такi групи:
6. Пiснi про довговiкову боротьбу з татарами i турками (про
смерть Байди Вишневецького 1564; про здобуття Варни козаками 1605;
про облогу Почаïвського монастиря турками 1675 p.). Сюди ж
належать й усi балади цього перiоду.
7. Пiснi про козацько-польськi вiйни. Цю групу Колесса
називає малочисельною вiдносно першоï групи i
подiляє на двi пiдгрупи:
А) пiснi про подiï з часу Хмельниччини (битва пiд Жовтими
Водами 1648 p., пiд Берестечком 1651, проклiн Хмельницькому за
татарський ясир 1653, пiсня про Нечая, Перебийноса);
Б) пiснi про подiï пiсля Хмельницького (про Семена Палiя,
зруйнування Сiчi, знущання росiйських царiв над козаками та про
подiï
Часiв гайдамаччини про Бондарiвну, Саву Чалого, Залiзняка та iн.)
8. Третьою є невелика група пiсень, що не мають прямого
зв´язку з iсторичними подiями, але виявляють виразнi ознаки
козацькоï доби, ïï Колесса позначає назвою пiснi
про козацький побут, включає сюди пiснi про вiдносини козака i
громади, родини, милоï, зазначаючи, що чимало козацьких пiсень
має еротичний пiдклад, бо ж в украïнських народних пiснях
козаквояк, амант, герой еротичноï лiрики199.
9. Окрему групу становлять пiснi про карпатських опришкiв, якi,
за висловом автора, мають характер локальних новотворiв,
невигладжених i невиспiваних. Найпоширенiшим з цiєï групи
є цикл пiсень про Довбуша, що мають баладний характер (смерть
коханця, спричинена жiнкою-зрадницею).
10. Пов´язанi з попередньою групою тематично пiснi пропанщину, якi Колесса називає новiтнiми невольницькими плачами
19 ст.; в яких вiдбивається кривда та утиск сiльського люду
панiвними верствами.
11. Пiснi про скасування панщини й пов´язанi з цим наслiдки
подiï й особи: про Кошута i мадярське повстання 1848 р.; про
окупацiю Боснiï Австрiєю; про вбивство цiсаревоï
Єлизавети та iн. Сюди ж вiн вiдносить новоскладенi гуцульськi й
бойкiвськi пiснi про свiтову вiйну, а також пiсеннi новотвори з суспiльно-
економiчним пiдкладом пiснi про емiґрацiю (примiром, до
Прусiï). Виокремивши i показавши значення iсторичних i
полiтичних пiсень, Ф. Колесса, як бачимо, теж включає до них
групи сумiжних жанрiв, зокрема суспiльно-побутових лiричних пiсень, в
яких, на вiдмiну вiд iсторичних пiсень, нема епiчного начала.
Чiтко видiляючи iсторичнi пiснi як твори лiро-епiчного характеру, ми
вiдмежовуємо ïх вiд iнших пiсень частково iсторичного змiсту
(зокрема суспiльно-побутових пiсень), у яких вiдсутнiй сюжет та iншi
прикмети епiчностi, а тим бiльше вiд обрядових.
За найсучаснiшою класифiкацiєю iсторичнi пiснi подiляються на
цикли за хронологiчним принципом:
12. Пiснi доби козаччини (15 I пол. 17 ст.).
13. Пiснi доби Колiïвщини та Гайдамаччини (II пол. 1718 ст.).
3. Пiснi селянських повстань I пол. 19 ст.
14. Пiснi нацiонально-визвольних рухiв I пол. 20 ст.
А у межах кожного циклу видiляються тематичнi групи.
Першим i найдавнiшим циклом є iсторичнi пiснi доби козаччини (1517
ст.). Сягаючи корiнням княжоï доби, вони беруть початок з пiсень
того перiоду (Киïвськоï Русi). Деякi елементи iсторизму
зустрiчаються у так званих героïчних колядках, у яких оспiвувався
бiй воïна-русича з ворогом-чужинцем (печенiгом, турком). Iмовiрно,
що iсторичнi пiснi украïнського народу особливо на раннiх етапах
розвитку чимало запозичили з поетики, стилю, творчоï манери
давньоруських героïчних колядок. Справдi, при порiвняннi окремих
зразкiв цих двох видiв творчостi в багатьох моментах виявляються досить
близькi художнi аналогiï, а то й цiлковитi збiги202. Прикладом
такоï колядки є пiсня Пишний, гордий, славний паничу.
Однак не слiд забувати, що колядки це календарно-обрядова лiрика, яка
мала утилiтарне призначення i виконувала специфiчнi функцiï у життi
i побутi народу. Тому не можна говорити про iсторизм цих текстiв у
такому розумiннi, як iсторизм героïчного поетичного епосу.
Зародження жанру iсторичноï пiснi вiдбувалося значно пiзнiше, нiж
обрядовi жанри, крiм того його формування вiдбувалося на зовсiм iншiй
основi естетичнiй, i мало iнше призначення суспiльно-полiтичне.
Iсторична пiсня виростала на ґрунтi всього народнопоетичного
досвiду мас, засвiдчуючи при цьому нову, вищу ступiнь ïх
iсторичноï свiдомостi i дальший художнiй i суспiльний розвиток
трудового народу203.
Тому початок виникнення жанру власне iсторичноï пiснi датують не
ранiше 15 ст., коли нацiональна свiдомiсть уже була спроможна витворити
тексти суспiльно-полiтичного (а не тiльки практичного) значення.
Найважливiшим фактором у формуваннi нацiональноï свiдомостi були
численнi спустошливi набiги на Киïвську Русь кочових народiв. Саме
тодi, мобiлiзовуючи усi сили на боротьбу з ворогом, украïнський
народ почав творити героïчний епос (билини, думи, iсторичнi пiснi).
Тому провiдною тематичною групою першого циклу є пiснi про
боротьбу проти турецько-татарських нападiв. Сюди зараховують:
15) пiснi, якi вiдображають дух епохи ординських нападiв, не
вказуючи мiсця чи героïв подiй, як, наприклад, у пiснi За рiчкою
вогнi горять:
За рiчкою вогнi горять,
А миленьку в полон взяли.
Там татари полон дiлять.
А в долинi бубни гудуть,
Село наше запалили,
Бо на зарiз людей ведуть:
I багатство разграбили.
Коло шиï аркан в´ється,
Стару неньку зарубали,
I по ногах ланцюг б´ється.
У них створенi картини пограбування села, грабежу, захоплення людей в
ясир, згадується розподiл ясиру, спустошення краю чужинцями,
проголошується заклик до боротьби проти ворогiв (Коли турки
воювали, Зажурилась Украïна та iн.);
16) пiснi про хоробрiсть лицарiв-захисникiв та ïх славну
загибель у битвi з ворогом (Пiсня про побережцiв, Ой поля, ви, поля
та iн.). У них уже можуть вказуватись iмена героïв (Пiсня про
Михая) або й конкретних iсторичних осiб (Пiсня про Байду, прототипом
якого був князь Дмитро Вишневецький, якого закатували у турецькiй
неволi);
17) пiснi про вiйськовi перемоги, як наприклад, звiльнення вiд
облоги Почаïвського монастиря (Ой зiйшла зоря), здобуття Варни
(Кляла цариця, вельможная панi) та iн. Дещо осторонь стоïть
група пiсень про складнi родиннi колiзiï, зумовленi тим, що
вороги торгували людьми як товаром: брат купує сестру на ринку,
теща стає невiльницею зятя (Ходить турчин по риночку, В
Цареградi на базарi) та iн. Але в переважнiй бiльшостi вони є
баладами.
Пiснi про турецько-татарськi напади найдавнiшi за походженням, тому в
них ще не виразно виявляються формальнi ознаки жанру: нема подiлу на
строфи, часто не збережений метричний рисунок. За тематикою, формою,
манерою виконання, ритмомелодикою, вони дуже наближенi до дум того
перiоду, невольничих плачiв. Прикладом може бути вiдома Пiсня про Байду,
у якiй, як i в iнших подiбних пiснях, переважає епiчне
(розповiдне) начало, а також використанi прийоми побудови дум.
Iншi прикмети має друга (кiлькiсно менша) тематична група пiснi
про козацько-польськi вiйни, подiï 16481654 pp. доби Хмельниччини.
Тут видiляються двi основнi теми: 1) загальнонародноï перемоги,
вiйськовоï доблестi, героïзму козакiв. У них оспiвано
конкретнi битви пiд Корсунем (Засвiт встали козаченьки), Жванцем (Ой з
города Немирова), Збаражем (Ой що то за хижка), Солобкiвцями (Ой як
пiшли козаченьки), пiд Берестечком (Висипали козаченьки високiï
гори) та iн.; 2) подвигу iсторичних осiб, центральне мiсце серед яких
займає постать гетьмана Хмельницького (Чи не той то хмiль , Гей не
дивуйтесь, добрiï люди та iн.), а також його сподвижникiв М.
Кривоноса (Ой усе лужком та все бережком), Д. Нечая (Ой з-за гори
високоï), I. Богуна (У Винницi на границi, Ой з-за гори чорна
хмара), Морозенка (Ой Морозе, Морозенку) та iн. Ця група iстотно
вiдрiзняється вiд пiсень попереднього перiоду, бо тут пiснi не
лише вiдтворюють дух епохи, уславлюють героïв, а й пiднiмають народ
на нацiонально-визвольну вiйну, вселяють в людей козацький дух, бажання
волi i перемоги. Вони переважно спiваються у ритмi маршу i є
похiдними пiснями козацького вiйська, що надихають ïх на подвиги
(Засвiт встали козаченьки, Ой на горi та й женцi жнуть).
Третя (найпiзнiша) тематична група пiсень козацького циклу
вiддзеркалює колонiзацiю Украïни Московським царатом пiсля
Переяславськоï угоди. До неï вiдносяться пiснi: 1) про
нарiкання на нерозважний союз з Москвою, що занапастив Польщу ще й нашу
Вкраïну (А вже рокiв двiстi); на московських царiв: Петра , змiю-
Катерину, що сплюндрували козацький край, вкрили його горем; на надмiрну
довiру козацьких отаманiв до загарбникiв (Ой ви, хлопцi-запорожцi, Я
сьогоднi щось дуже сумую, Гей, на бiду, на горе) та iн.; 2) про
московську неволю, де основними мотивами є загибель козакiв у
загарбницьких росiйських вiйнах чи смерть на канальських роботах, у
болотах Петербурга (У Глуховi, у городi, Ой понад рiчкою, понад Синюхою,
Ой з-за гори чорна хмара, Ой горе нам в свiтi жить, Од Києва до
Пiтера мостили мости та iн.); 3) про подiï Руïни пiдступне
знищення 1775 року Запорiзькоï Сiчi; картини руйнування
козацькоï Украïни i розсiювання козакiв за Дунай, на Кубань,
запровадження рекрутчини, крiпацтва (Добре було, добре було, Вилiтали
орли, Гей, вiють вiтри та iн.). Наприклад, Ой Боже наш милостивий,
помилуй нас з неба:
Ой Боже наш милостивий, помилуй нас з неба, Зруйнували Запорiжжа, колись
буде треба. Ой з-за Низу, з-за лиману вiтер повiває, Уже ж москаль
Запорiжжя кругом облягає. Ой облягши кругом Сiчi, покопали шанцi,
Заплакали запорожцi в недiленьку вранцi. Московськiï генерали
церкви руйновали, Запорожцi в чистiм полi, як орли, лiтали.
Ой ще ж не свiт, ой ще ж не свiт:
Ой ще ж не свiт, ой ще ж не свiт,
Та ще й не свiтає,
А вже ж москаль запорiзький степ
Та кругом облягає.
А облягши ж запорiзький степ,
Та почав межувати,
Замежувавши ж запорiзький степ,
Почав слободи сажати.
Летiв ворон, летiв чорний,
То є не ворон шулiка, Ой не буде Сiчi-города
Та однинi й довiка.
Ой летить ворон та летить чорний,
Ой летячи кряче,
Та не раз, не два славнее вiйсько
За нами заплаче.
А стиха рiчка, а стиха бистра
Стиха протiкає,
А вже наше славнее вiйсько
Та й назад утiкає.
Як зазначав М. Костомаров, у пiснях про зруйнування Сiчi чуємо
похороннi наспiви над тим староукраïнським козацтвом, яке,
послуживши органом вiдродження Русi, тепер повинно було згаснути, як
непотрiбний залишок попереднього перiоду народного життя. Гiркота, але
без вiдчаю пронизує цi пiснi. Ця група тiсно пов´язана з
традицiєю голосiнь.
Другий цикл iсторичнi пiснi перiоду Колiïвщини та Гайдамаччини
другоï половини 1718 cт. Поневолення Украïни, жорстоке
знущання над козацьким волелюбним народом, непомiрна панщина, примусова
солдатчина спричинили народнi нацiонально-визвольнi повстання.
На Правобережнiй Украïнi козацькi полки очолив Семен Палiй, який
почав виганяти магнатськi родини iз земель, окупованих Польщею. Так
почалася народна боротьба, вiдома в iсторiï пiд назвою
гайдамацького руху. Загони гайдамакiв здiйснювали успiшнi напади навiть
на укрiпленi мiста, захопили Умань, Вiнницю, Чигирин, Фастiв, Радомишль.
У другiй половинi 18 ст. гайдамацький рух перерiс у велике народно-
визвольне повстання, вiдоме пiд назвою Колiïвщина, яке почалося
навеснi 1768 року, очолене запорiзьким козаком М. Залiзняком. Виступивши
з урочища Холодний Яр, повстанцi визволили частину мiст i сiл
Киïвщини i дiйшли до Уманi укрiпленоï фортецi. Магнат С.
Потоцький послав на бiй надвiрних козакiв на чолi з сотником I. Гонтою,
якi перейшли на бiк гайдамакiв. У 1768 роцi повстання охопило Подiлля i
Волинь. Спiльними зусиллями польськоï шляхти i росiйського царизму
Колiïвщина була розгромлена, з повстанцями жорстоко розправилися.
Ця сторiнка украïнськоï iсторiï увiйшла i в народну
творчiсть, залишивши значну кiлькiсть легенд, пiсень, балад з описами
цих подiй.
З iсторичних пiсень цiєï подiï торкнулися: 1)
гайдамацькi пiснi Годi, коню, в стайнi спати (Пiсня про Семена Палiя),
Ой закурила, затопила сирими дровами (Пiсня про Абазiна) та iн.; 2)
пiснi про Колiïвщину (Максим козак Залiзняк, Ой наварили ляхи пива
(Пiсня про Iвана Ґонту), Виïхав Гонта та iз Уманi, Ой
задумали та преславнi хлопцi та iн.). Гайдамацький рух мав великий вплив
на нацiональне пiднесення i на захiдноукраïнських землях. Галичина,
Холмщина i Волинь були пiд польським поневоленням, i тут нацiональний
гнiт був не слабший, нiж на Правобережжi. Проти польськоï неволi на
захiдноукраïнських землях боролись месники-опришки. Найбiльшого
розмаху цей рух набув у ЗО40-х роках 18 ст., коли його очолив Олекса
Довбуш, тому до пiсень другоï пол. 1718 ст. зараховуємо ще
одну тематичну групу 3) опришкiвськi пiснi (Ой попiд гай зелененький
ходить Довбуш молоденький, Ой з-за Байкалу сонце сходить, Течуть води
Черемоша та iн.). Вiдгомоном цих подiй, або ж логiчним ïх
продовженням були народно-селянськi повстання на Галичинi та Буковинi.
Вони не набули масового поширення, але стали помiтною сторiнкою в
украïнському фольклорi, особливо про ïх ватажкiв: на Подiллi
Устима Кармалюка, на Буковинi Лук´яна Кобилицю. Тобто
видiляється ще одна група пiсень 4) пiснi про селянськi повстання
(За Сибiром сонце сходить, Кармалюга я вродився, Ой iде Кармалюк
долиною, Ой у моïм горо-дочку копана криниця (Пiсня про
Лук´яна Кобилицю), Ой шумить Черемош, Послухайте, люди добрi, Гей,
то не вiтер, то не буря та iн.).
Цi пiснi освоюють подiï, що сягають 40-х рокiв 19 столiття, тому
деякi дослiдники виносять ïх в окремий цикл Пiснi першоï
половини 19 cт. З огляду на часове, а також територiальне розмежування
тих iсторичних подiй, можна погодитись на такий подiл. Але варто
наголосити, що тематикою та характером зображення подiй пiснi I пол. 19
ст. не вiдрiзняються iстотно вiд гайдамацьких та опришкiвських. Як у
перших, так i в других основний акцент робиться на оспiвуваннi численних
подвигiв народних ватажкiв, рис ïхнього характеру (мужностi,
вiдваги, непiдкупностi), видiляються легендарнi епiзоди з ïхнього
життя (втеча з полону, з в´язницi, перемога хитрiстю над численним
ворожим загоном, безкорислива допомога убогим селянам та iн.). Поширеним
у цих пiснях є мотив загибелi народних героïв, (найчастiше у
чужому домi вiд зради невiрноï коханки). Але бiльшiсть iз цих
пiсень про смерть Довбуша чи Кармалюка (той же сюжет) наповненi
фантастичними та романтичними моментами i тяжiють до iсторичних балад.
