Живописець правди

Сучасний читач знає Григора Тютюнника як чудового новелiста i повiстяра Сьогоднi украïнська художня проза не буде повною без його хоч i кiлькiсно невеликоï, але справдi вагомоï лiтературноï спадщини.
Григiр Тютюнник починав своє трудове життя з ремiсничого училища, звiдки одних доля посилала на зорянi траси, а других покликало небо мистецькоï творчостi .
Письменник у своïх творах вiддавав перевагу вiдданим скромним будiвничим життя, людям працi, бо вiн теж був одним з них. Рано дiзнався цiну тяжкого карткового хлiба i пекучiсть кимось завданоï кривди, але так само рано вiдкрив для себе i цiну товариськоï дружби, цiлющого людського тепла, якого не замiнити нiчим. Образ людини- трудiвника, вiрною товариша у творах Тютюнника один з найколоритнiших. Та й чи не самого автора впiзнаємо в образi молодого робiтника Iвана Срiбного з однойменного оповiдання, скромного звитяжця, який, щоб не порушувати друзям весiлля, сам береться розвантажувати вагон з дошками i, не ждучи хвали чи вiдзнаки, бiльше з почуття совiстi й честi звершує те, що, здавалося, було не пiд силу однiй людинi.
Визначальним для оцiнки людини для митця була не зовнiшня ефектнiсть поведiнки, не вмiння красиво говорити, а дiло людини, ïï життя, ïï ставлення до матерi, до товариша, до свого суспiльного обов'язку. Цей загалом лагiдний, схильний до теплих лiричних кольорiв письменник часто ставав нещадним вiн зневажливо вiдгукувався про тих, хто, знехтувавши моральнi норми колективу, потоптавши i власну совiсть, i мудрiсть народного нацiонального звичаю, пристосувався жиги егоïстичним життям хапуги, рвача й нахлiбника. Григiр Тютюнник розумiв, що лiтература, звеличуючи достойних, водночас має також розвiнчувати негiдних. Твори Григора Тютюнника приваблюють читача правдивiстю зображуваних людських характерiв, художньою майстернiстю у вiдтвореннi ïхнiх вчинкiв. Дiалоги Тютюнникових героïв вражають саме природнiстю, влучнiстю, бездоганною достовiрнiстю.
Живописець правди так можна визначити i творчi принципи письменника, i весь лад його душi, i його стиль, позначений справдi яскравою iндивiдуальнiстю.
Вiн увесь iз життя. Вiн любив товариство, любив людей мужнiх, веселих, i сам був таким. Внутрiшня мужнiсть його, здавалося, не має меж, та, напевно, тiльки йому самому було вiдомо, як легко його ранити, якою незахищеною перед болем буває його душа
А ще вiн любив слово, любив його, як голос рiдноï землi, як те, що заповiдано тобi вiд глибини вiкiв, адже кожна мова це джерело духовностi, це той запас генетичноï сили й краси, що його народ передає тобi, своєму синовi, щоб ти був, щоб не став нiмим, безголосим.