Жанри осiннього циклу календарно-обрядовоï творчостi

На рiзних слов´янських територiях є своï вiдмiнностi,
зумовленi рiзними видами занять (скотарство, землеробство,
виноградарство), видами сiльськогосподарських культур (зернових, коноплi
та льону, винограду чи фруктiв тощо), неоднаковими перiодами дозрiвання
врожаю в рiзних реґiонах. Тому у цей час, як i упродовж усього
року, є безлiч менших свят, що мають своï територiальнi
вiдмiнностi та особливостi. Вiдповiдно до етапiв та видiв працi обрядовi
пiснi осiннього циклу подiляються на жниварськi (зажинковi, жнивнi та
обжинковi), косарськi та гребовицькi.
Зажинковi (зажнивнi) пiснi це твори календарноï обрядовостi
осiннього циклу, якi супроводжують ритуальнi дiйства, пов´язанi iз
початком збору врожаю. Оскiльки в минулому вони виконувалися як
замовляння, в них збереглись мотиви звертання до сил природи та
самоï ниви (ïï образ персонiфiкується): Говорила
нивка, щоб не болiла спинка. / Нi спина, нi голова, щоб була цiле лiто
здорова. При величаннi ниви нерiдко згадувались усi поперiднi види працi
на нiй:
Чия то красна нивка? 
А хто ïï зерном сiяв,
Люба би му всяка днинка; 
Золотом би любо вiяв!
А хто ïïрозно орав,
А хто ïï подовж смичив,
Гаразд би ся на все iмав! 
Солодко би ся випочив!
Поширеним у цих творах були мотиви прохання допомоги в тотемних птахiв
та сил природи, ïх заворожування:
Там на горойцi три панинойцi ячмiнь жнуть.
Рефрен: Гей милий боже, хто ж ïм допоможе?
Не вижнуть! Соненько низько, вечеройка близько, не вижнуть! Пташеньки
лiтають, снопойки зношають, не знесуть!
(Рефрен) Сивий соколейко копойки складає, не зложить! (Рефрен)
Зозулька кує, копойки рахує, не злiчить! (Рефрен)
Зустрiчаються також замовляння проти шкiдливих рослин чи птахiв: Ти,
червоний куколю, / Не родися на полю, / Родися при воблозi, / При кiнцi,
при дорозi! .
Часто цi твори, як i замовляння, виконуються у формi дiалогу. Дехто з
дослiдникiв вважає, що дiалогiчна форма є бiльш давньою, нiж
оповiдна. Але, на думку Ю. Крутя, форма дiалогу не вирiшальний показник:
Головним критерiєм старожитностi тоï чи iншоï
хлiборобськоï пiснi слiд вважати ïï безпосереднiй
зв´язок з обрядом, поширенiсть i варiантнiсть, а також сюжетну й
образно-поетичну спорiдненiсть у рiзних слов´янських
народiв…
По завершеннi зажинок, iдучи з поля на нiч, прощалися iз ланом до ранку.
Деякi пiснi є вiдгомоном цього ритуалу:
  Ой добранiч, широкеє поле,
  Приходьте завтра раненько, Жито-житечко! Як сонiйко зiйде,
  Добранiч, на здоров´я,  Росиця опаде
Жнiï молодiï, серпи золотiï! Та приносьте по бохону
хлiба…
Жнивнi пiснi цикл творiв, якими супроводжувалась праця на полi у перiод
жнив. Тематично вони є образним продовженням зажинкових пiсень.
Найпоширенiшими є мотиви описiв поля, його величання, процесу
жаття i самих женцiв:
Там у полi криниченька, 
Золотi серпи мали,
Навколо пшениченька. 
Срiбнiï юрочки,
Там женьчики жали, 
Що в´язали снопочки.
Також зустрiчаються мотиви допомоги тотемних птахiв, що є
втiленням духiв поля (померлих предкiв):
Перепiлочка малий птах, малий птах, Попiд межею лiтала, лiтала I
колосочки збирала, збирала, I в снопочки в´язала, в´язала, I
в копоньки складала, складала.
Втiленням духiв померлих предкiв виступає й хмара, що
символiзує родючу вологу i сприяє кращому врожаєвi:
Iз бору темна хмаронька йде, 
Рiдна матiнка попереду.
Молода дiвонька пшеницю жне. 
Не водою обiллє мене
  Чи не страшно тобi, дiвонько, 
  Щастя-долю принесе менi. Темноï цiєï хмароньки?
Не водою мене намочить
  Чого ж мала б я боятись? 
Щастя-долю менi напророчить… У хмароньцi весь мiй рiд.
У жнивних пiснях поряд з оспiванням роботи на нивi з´являються
архетипнi образи небесних свiтил, сонця, мiсяця, ясних зiрок, якi
супроводжували людей у ïхнiй працi. Тут молодий мiсяць постає
в образi срiбного серпа, а зiрочки на небi порiвнюються з копами в полi
скiльки в небi зiрочок стiльки в полi копочок. Поширеним є також
образ веселки.
Древнiми тут можна вважати мотиви, якими жницi закликали одна одну жати
швидше до кiнця. Дж. Фрезер пов´язує традицiю змагання
женцiв iз ритуальним жертвоприношенням жницi (зав´язуванням у
снiп), яка зжала останнi колоски на полi i, як вважалось, на неï
переходив дух поля. Згодом женцi такими пiснями пiдбадьорювали один
одного, коли день наближався до завершення, спiвали про близький час
вiдпочинку, смачноï вечерi:
Наша хазяiчка дома домує 
Варила варенички в сметанi,
Та женчикам вечероньку готує…
 Iдуть моï женчики коханi. Такими ж древнiми є мотиви,
де пиття ритуального напою супроводжується закликами: Будем,
сестри, жито жати /ïв житi бога шукати… / Знайшли бога при
барильцi / Та при красненькiй горiлцi. Цi мотиви перегукуються з
пошуками в колосках маленькоï дитини, де простежуються натяки на
жертовнi ритуали: Нам потрiбне дитятко, Як додому прийдемо, Щоб хазяйка
злякалася, Злякалася заплакала.
У жниварських пiснях пiзнiшого перiоду (часу панщини, крiпацтва, наймiв)
часто звучать нарiкання на важку непосильну працю без вiдпочинку. Iнколи
женцi спiвом докоряють сонцевi за те, що ïх палить, або просять
вiтер ïх освiжити. Анафоричнi повтори наближають такi твори-
звертання до замовлянь.
Обжинковi пiснi це твори, якими супроводжувались обряди, пов´язанi
iз завершенням жнив, працi на полi. Обжинки були часом радощiв за
виконанi роботи, вдячностi за врожай. Серед усiх творiв осiннього циклу
обжинковий обряд виявився найживучiшим, пiснi, якими вiн
супроводжувався, найкраще збереглися i характеризуються найбiльшим образно-
тематичним розмаïттям.
Значна частина вказаних творiв вiдображає завершення працi женцiв:
До кiнця, женчики, до кiнця, Пiдемо додому за сонця…. Завершивши
роботу, женцi качалися по стернi, замовляючи до ниви:
Ой нивоноко, нивонько,
 Верни нашу силоньку.
Як ми тя зажинали.
То ми силоньку мали,
Тепер ми марнесенькi,
Як лебiдь бiлесенькi.
Часто бiля бороди iмiтували оранку, сiвбу, скородження, що було
символiчним вiдтворенням цiлорiчного кола польових робiт i мало, за
вiруваннями, забезпечити безперервну родючiсть ниви. При цьому спiвали:
Вже-сьмо посiяли, поорали, поорали, / Бодай-єсьмо на без рок
дочекали, дочекали. Тотемiчними вiруваннями позначенi обжинковi пiснi-
звертання до польових птахiв. Провiдними ïх мотивами є смуток
за минулим лiтом, спiвчуття:
Перепiлонько бiла, 
Перепiлонько мала,
Де ж ти будеш сидiла?
Де ж ся будеш ховала?
Нема жита нi пшеницi
Ми жито вже пожали
На господарськiй нивцi. 
I в снопи поскладали.
Частий мотив скликання пташкою (перепiлкою, павою, соколом, яструбом
тощо) своïх малих дiтей додому iз поля.
Багато обжинкових пiсень зберегли елементи описiв обрядiв плетення вiнка
iз колоскiв, наряджання княгинi, процесiï женцiв вiд поля до дому
господаря:
..Женчики кружинають, 
В нашого господаря
Пшеницi дожинають. 
Та золотая брама.
Кiнець нивоньцi, кiнець, 
Мальованi одвiрки,
Будемо плести вiнець.
Зробим сьогоднi обжинки.
То з жита то з барвiнку 
Свiти, мiсяцю, з гора,
На хорошую дiвку. 
Щоб була видна дорога…
Часто символiчний вiнок постає у пiснях персонiфiкованим образом
духом поля, до якого звертаються женцi: Не лежи, вiноньку, не лежи при
зеленiй межi; пiдведи головоньку, час тобi додомоньку. Нерiдко в цих
пiснях вiнок розмовляє iз господарем, проситься до хати,
розповiдаючи про своє життя на полi:
…Хай я в сторонi спочину, 
Буйного вiтру начувся,
Ой поки пiду на ниву.
Дрiбного дощу напився.
Вже я в полi набувся, 
На хороших женцiв надивився.
У цих пiснях зустрiчаються звертання до сил природи, запрошення ïх
повернутись у поле: замовляється вiтер повiяти на вижату ниву,
хмара з дощем повернутися, щоб покропити вiночок. Iдучи з ниви, женцi
прощалися з нею до наступного року, спiваючи: Бувай, нива, здорова, Я
тебе поборола.
Значна кiлькiсть обжинкових пiсень призначалася для спiву по дорозi вiд
поля до дому господаря. Вони зберегли елементи обряду котiння вiночка,
величання кращоï жницi:
Нашi женчики з поля йдуть,
То не голосок, то женцi
На двiр голосок подають: 
Привели дiвоньку у вiнцi.
Серед обжинкових пiсень можна видiлити окрему групу творiв величального
характеру, якi за формою, структурою, поетикою, ху-дожньообразною
системою дуже подiбнi до вiдповiдних колядок, щедрiвок, веснянок.
Частина цих творiв призначена для виконання на полi господаревi, який
присутнiй при завершеннi працi:
Наш пан молоденький, 
В щасливу годиноньку.
Пiд ним кiнь вороненький, 
Добрую долю має
Виïхав на нивоньку 
За сонця обжинає. Нерiдко такi пiснi виконуються у формi дiалогу:
А в нашого господаря сивий кiнь, Ой женчики, женчики, ви моï,
Ой лiтає вiн по полю, як сокiл.  Чи дожали житечко ви менi?
Ой лiтає вiн по полю, лiтає.  Ой дожали житечко,
дожали,
Та й все своïх женчикiв питає:  Щоб здоровi на другий
рiк дiждали.
Iнша група величальних обжинкових пiсень призначалася для виконання
ïх при воротях, у дворi та в домi господаря. Цими творами похiд
женцiв сповiщав володаря жнив про те, що його робiтники повертаються з
поля: Ой одчини, господарю, новий двiр, Несем тобi вiнчика на
вибiр…. Женцi у цих величальних творах викликали всю родину
господаря на двiр радiти успiшному завершенню врожаю:
Ой на небi ясний мiсяць з зорою,  Ой на небi ясний мiсяць з
зiрками,
Вийди, вийди, хазяïне, з жоною!  Вийди, вийди, хазяïне, з
дiтками!