Iз чим асоцiюється у вас слово кобзар?

Це щось таке з давнини, коли ще жив Шевченко , або коли ще козацька
вольниця гуляла по Запорiжжi. А може це зображення на картинi слiпого
дiдуся з кобзою в руках, а поруч iз ним — хлопчика-поводиря. Якось
ми з мамою гуляли в саду Шевченко й побачили юрбу людей бiля крамницi на
центральнiй алеï. Люди оточили якогось чоловiка й мовчачи слухали.
Ми пiдiйшли ближче, на крамницi сидiв незрячий чоловiк, грав на бандурi
й тихому голосi спiвав сумну пiсню. Люди слухали цю пiсню, i в багатьох
з'являлися на очах сльози — таке враження вона робила на людей.
Мене вразила й сама пiсня й те, як люди слухали. А мама сказала менi:
Кобзарi спiвають душею, тому ïх чують, а не просто слухають.
Здавалося б, у сучасному свiтi немає мiсця лiричнiй народнiй
пiснi. Аж нiяк не хочу прибiгати до протиставлень, тому що це буде
неправильно з iсторичноï точки зору. Кожна епоха має
своï пiсеннi традицiï, у яких вiдбиваються ритми життя
суспiльства. I в кожнiй епосi вiдбувається певний вiдбiр пiсенних
скарбiв, якi бережуть i передають нащадкам. Народна пiсня — це
свято душi, а сучаснi ритми — це вiдпочинок тiла Тому вже нiкого
не дивує, що з'являються вокальнi ансамблi, що виконують пiснi на
автентичнi тексти
У нинiшнiй час вiдродження украïнськоï культури народна пiсня
займає своє iсторичне мiсце — доповнює й
збiльшує культурне надбання нашого народу. Про це свiдчать i
згадуванi вокальнi спiвтовариства, i пiсенна творчiсть О. Пономарева, М.
Бурмаки, Т. Петри-Ненка й iнших. Усна народна творчiсть — це не
пройшло. Ми можемо затверджувати, що пiсенний жанр народноï
творчостi жваво й сьогоднi. У часи козацтва, наприклад, були популярнi
маршовi пiснi, думи . Коли в нашiй краïнi почалися демократичнi
процеси, те маршовi пiснi стали теж популярними, i серед них такi пiснi,
де авторство iстинно вiдомо — це музичнi добутки на слова Iвана
Франко, Миколи Вороного, Олександра Олеся
Народна творчiсть жваво, поки живо народ, що створює новi види,
жанри й реагує на всi суспiльнi процеси, що вiдбуваються Вукраине.