Гонта в Уманi
Пройшло лiто, настала зима, а повстання тривало, тривало аж до весни:Не спинила весна кровi, Нi злостi людськоï. Тяжко глянуть, а
згадаєм — Так було i в Троï. Так i буде. Ярема
прославився на всю Украïну як завзятий гайдамака:
пожарах I днює й ночує. Гайдамаки хмарою обступили
Умань i затопили ïï панською кров'ю. Аж ось гайдамаки
привели до Ґонти ксьондза-вчителя i двох його учнiв, хлопчикiв-
католикiв, синiв Ґонти. Гонта, вiрний присязi, наказав убити
ксьондза, а дiтей привселюдно примусив зiзнатися, що вони католики.
Батькiвське горе не знало меж:
рiжете? А сьогоднi, сани моï, Горе менi з вами! Поцiлуйте мене,
дiти, Бо не я вбиваю, А присяга. Гонта своïми руками зарiзав
обох синiв, заборонивши ïх ховати, як i всiх iнших католикiв.
Потiм вiн наказав зруйнувати базилiанську школу, де вчились його
дiти. Гайдамаки розбивали об камiння ксьондзiв-учителiв, а школярiв
живих топили у криницi.
Гонта, не тямлячи себе вiд горя, мов навiжений бiгав по Уманi i кричав,
закликаючи безжалiсно нищити ляхiв.
Прямо на пожарищi гайдамаки сiли вечеряти. Не було серед них тiльки
Ґонти, Криючись вiд усiх, вiн шукав когось серед купи мертвих.
Знайшов трупи своïх дiтей, понiс ïх у поле поховати:
Хрестить, накриває Червоною китайкою Голови козачi. Розкрив, ще
раз подивився… Тяжко-важко плаче: Сини моï, сини моï!
На ту Украïну Дивiтеся: ви за неï Й я за неï гину.
Поховавши синiв, Гонта пiшов геть, оглядаючись на степ. Вiн бажав
тепер для себе тiльки швидкоï смертi.
Епiлог Автор шкодує за часами, коли Залiзняк i Гонта гуляли по
Украïнi, караючи ворогiв. Згадує свого батька сусiдiв, якi
любили слухати оповiдi дiда про Колiïвщину.
Майже рiк тривало повстання та й ущухло. Ґонту ляхи пiддали
нелюдському катуванню i стратили. Не лишилося по ньому нi хреста, нi
могили. Залiзняк, дiзнавшись про страшну загибель товариша, помер з
горя. Гайдамаки поховали Залiзняка в степу, насипали високу могилу.
Довго стояв над тiєю могилою Ярема, а потiм заплакав i пiшов геть.
Гайдамаки пiсля придушення повстання розiйшлися хто куди. Тим часом було
зруйновано Запорiзьку Сiч. А Украïна навiки заснула. Тiльки часом
колишнi повстанцi, старi, iдучи понад Днiпром, спiвають гайдамацьких
пiсень.
Назар Стодоля
Жанр: Iсторична драма . Iсторiя написання
У 1843 — 1844 рр. була написана iстрико-побутова драма Назар
Стодоля росiйською мовою. Згодом перекладена украïнською за
допомогою друзiв. У 1845 р. — поставлена на сценi членами
аматорського гуртка Медико-хiрургiчноï академiï.
старшинською верхiвкою i сiчовою голотою, який розгортається в
побутовому планi як зiткнення протилежних характерiв.
У п'єсi немає зображення конкретних подiй минулого та
реальних осiб вони створенi уявою автора. Однак в атмосферi епохи дiють
представники рiзних прошаркiв козацтва, про Запорозьку Сiч говориться як
про iснуючу, згадуються запорозькi порядки, Братський монастир у
Києвi тощо.
Викриваючи i засуджуючи антигуманний, потворний характер шлюбу з
розрахунку, Т. Шевченко доводить, що сiм'ю слiд будувати на
взаємнiй любовi, довiрi, духовнiй близькостi.
Дiя вiдбувається в XVII ст. в козацькiй слободi поблизу Чигирина.
Акт Перший
Хома Кичатий, багатий козацький сотник, має єдину дочку
Галю. Прагнучи ще бiльшого збагачення й пошани, вiн просить свою молоду
ключницю Стеху умовити Галю пiти за багатого старого чигиринського
полковника Молочая. За цю послугу Хома обiцяє Стесi одружитися з
нею. Хитра Стеха погоджується допомогти Хомi i переконати Галю, що
старий чоловiк кращий за молодого, бо буде в усьому догоджати i коритися
жiнцi.
Стеха питається у Хоми дозволу пiсля розмови з Галею пiти на
вечорницi, i вiн дозволяє. Хома, замислившись наодинцi,
смiється з довiрливоï Стехи, яку вiн нiколи не вiзьме за
дружину: женись не на чорних бровах, не на карих очах, а на хуторах i
млинах, так i будеш чоловiком, а не дурнем.
Хома попереджає дочку про прихiд старостiв. Галя радiє,
гадаючи, що вони будуть вiд ïï коханого, молодого хорунжого
Назара Стодолi. Хома сподiвається, що якщо обдурена ним дочка
подасть рушники, то потiм ïï вже можна буде умовити, аби
тiльки не прийшов Назар.
А подумаєш i те: яке йому дiло до Галi? Се ж моя дитина, моє
добро, слiдовательно, моя власть, моя i сила над нею. Я отець, я цар
ïï.
Прийшли старости, почалося сватання, Галя подала рушники, старости i
батько випили за здоров'я молодих,
Аж тут з'явилися колядники i з ними Назар та його друг Гнат. Побачивши
сватiв, Назар зрозумiв, чому саме в цей час полковник послав його з
грамотами в Гуляй-Поле.
Назар Стодоля називає Хому дiтопродавцем, адже той обiцяв вiддати
Галю за нього. Вiн докоряє сотниковi, нагадуючи, як колись
врятував того вiд -ножа гайдамаки, як Хома називав його сином.
Почувши вiд батька, що ïï просватали не за Назара, а за
чигиринського полковника, Галя зомлiла. Прийшовши до тями, вона
клянеться коханому, що нiчого не знала про намiри батька. Суперечка мiж
Назаром i сотником, який починає глузувати з молодого козака,
закiнчується тим, що Назар хапає Хому за горло. Галя
кидається мiж ними, i Назар опускає руки.
Не втрачаючи надiï, Назар падає на колiна перед Кичатим,
просить у нього пробачення, благаючи не губити його та Галю. Галя
приєднується до благань Назара, та даремно — Хома
нiчого не хоче чути.
Звертаючись до коханоï, Назар промовляє: Бiдна, бiдна! В тебе
нема батька, в тебе кат єсть, а не батько! Бiдненька, серденько
моє, пташечко моя безприютна. А я ще бiднiший тебе: у мене й ката
нема, нiкому i зарiзати!..
Потiм цiлує Галю, а вона обiймає i цiлує його, Назар
просить старостiв переказати полковнику все, що вони бачили й чули. Вiн
обiцяє Галi, що знайде правду i повернеться до неï.
Акт другий
Подiï розгортаються у чепурнiй прибранiй хатi Мотовилихи, у
якоï молодь збирається на вечорницi.
Господиня, прибираючи в хатi, згадала своï молодi лiта, а потiм
стала осуджувати Хому Ки-чатого, що взяв у ключницi молоду вертляву
Стеху, яка так i липне до козакiв; дочку ж свою вирiшив зробити
полковницею, хоча Гi любить такий гарний завзятий козак Назар Стодоля.
До хати завiтали Гнат з Назаром. Хазяйка вийшла з хати, залишивши друзiв
наодинцi.
Гнат намагався розважити Назара дотепним словом, та той зовсiм занепав
духом. Раптом вiн пiдвiвся i сказав, що поïде до Чигирина й
уб'є полковника, якщо той не вiдступиться вiд Галi. Гнат порадив
товаришевi краще викрасти дiвчину, пiдкупивши для цього Стеху.
Друзi домовились, що Гнат iз кiньми чекатиме закоханих бiля староï
корчми. Звiдти ïм треба ïхати до Запорожжя, де сам гетьман не
бiльший од чабана, тим бiльше, що Назар не виписався з запорiзьких
козакiв.
До хати увiйшла Стеха. Гнат iз хазяйкою вийшли закликати на вечорницi
кобзаря, а Назар дав Стесi грошi i пообiцяв подарувати ще й плахту, якщо
вона викличе до нього Галю. Стеха погодилася.
Повертаються Гнат i хазяйка, приходять молодь i музиканти.
Розпочинаються вечорницi, Гнат трохи потанцював i попрощався,
привселюдно поцiлувавши Стеху. Стеха танцювала з козаками, спiвала.
Потiм на прохання молодi кобзар почав розказувати казку про страшну
турецьку царицю. Але Стеха не дослухала казки , бо побилася об заклад з
козаками, що вночi пiде до староï корчми i принесе звiдти цеглинку
або кахлю. Вона виходить, танцi тривають.
Акт третiй
Стеха бiля розваленоï корчми зустрiлася з Назаром i Галею. Тi
попросили ïï подивитися, чи немає Гната з кiньми. Але
Стеха, перш нiж бiгти, вiдломила вiд печi кахлю, сказавши, що це вiд
вовкiв.
Галя з Назаром залишаються в корчмi чекати Гната. Назар кинув на снiг
кирею i посадив на неï дiвчину, щоб зiгрiти ïй ноги, надiв на
них власну шапку. Закоханi говорять про своє кохання . Галя каже,
що молитиметься за свого батька, навiть якщо вiн проклене ïï
за втечу з дому.
Назар розповiдає про свiй намiр вiдразу по приïздi до
козацького мiста Кодака обвiнчатися з Галею, щоб нiхто вже не мiг
ïх розлучити. Але дiвчина мучиться сумнiвами, бо вона любить
батька, ïй шкода його покидати.
Галя згадує страшнi розповiдi няньки про ту зловiсну корчму.
Колись тут було вбито запорозького старшину, потiм на цьому мiсцi Богдан
Хмельницький зустрiчав труну зi своïм загиблим на вiйнi сином
Тимошем, пiзнiше у корчмi вирiзали євреïв, i вiдтодi в нiй
нiбито живуть привиди померлих.
Галя боïться, i Назар заспокоює дiвчину. Вона дає йому
весiльну хустку, яку взяла iз собою, щоб пов'язати нареченого на
весiллi. Закоханi любо розмовляють, цiлуються, а тим часом до корчми
пiдкрадаються Хома Кичатий з челяддю i Стеха. Назар вихопив шаблю, i
сотникова челядь побоялася до нього пiдступитися. Починається бiй
на шаблях мiж Назаром i Кичатим. Галя падає мiж ними на колiна.
Хома хоче схопити дочку, Назар боронить ïï, аж тут ззаду на
нього нападають сотниковi слуги i скручують йому руки. Галя благає
батька не вбивати коханого: Тату, тату, кате мiй! Я розiрву тебе, я день
i нiч плекатимусь на тебеï Танцювать, плакать буду! Чого
забажаєте, все робитиму — не вбивай його. Я за полковника
пiду…
Коли Галя зомлiла, челядь зв'язала Назара. Зав'язавши йому хусткою рота,
козака кинули на снiгу на поживу вовкам.
