Героï раннiх добуткiв М. Горького

М. Горький увiйшов у росiйську лiтературу в 90-х роках XIX столiття й
вiдразу ж викликав великий iнтерес у читачiв. Багатий особистий досвiд
мандрiвок по Русi дав письменниковi рясний матерiал для його добуткiв.
Уже в раннi роки виробляються магiстральнi iдеï й теми , якi
супроводжували його творчiсть на всьому протязi. Це, насамперед, iдея
активноï особистостi, адже Горького завжди цiкавила життя в
неï шумуваннi

У добутках виробляється новий тип взаємин людини з
навколишнiм середовищем. Замiсть формули середовище заïло, що була
багато в чому визначальнiй для лiтератури попереднього рокiв, у
письменника звучить думка про те, що людини створює опiр
навколишньому середовищу. Цiй темi присвяченi й романтичнi, i
реалiстичнi добутки початкового перiоду

Раннi романтичнi речi Горького рiзноманiтнi по жанрi: це оповiдання,
легенди, казки, поеми. Найбiльш вiдомi оповiдання Макар Чудра i Баба
Изергиль. У першому з них письменник за всiма законами романтичного
напрямку малює образи гарних, смiливих i сильних людей, Опираючись
на традицiю росiйськоï лiтератури, Горький звертається до
образiв циганiв, що стали символом волi й невтримних страстей. У добутку
виникає романтичний конфлiкт мiж почуттям любовi й прагненням до
волi. Дозволяється вiн загибеллю героïв, але ця загибель не
сприймається як трагедiя, а скорiше як торжество життя й волi

В оповiданнi Баба Изергиль оповiдання також будується по
романтичних канонах. Уже на самому початку виникає характерний
мотив двоемирия. Герой-Оповiдач — носiй суспiльноï свiдомостi
реального миру. Йому протистоïть мир романтичних героïв
— знову ж гарних, смiливих, сильних людей: Вони йшли, спiвали й
смiялися. У добутку ставиться проблема етичноï спрямованостi
романтичноï особистостi. Романтичний герой i iншi люди — як
складаються ïхнi взаємини? Iнакше кажучи, ставиться
традицiйне питання: людина й середовище. Як i покладено романтичним
героям, горьковские персонажi протистоять середовищу. Це очевидно
виявилося в образi Лар-Ри, що вiдкрито порушив закон людського життя й
покараний вiчною самiтнiстю. Йому протипоставлений Данко. Оповiдання про
нього побудований як алегорiя шляху людей до кращого, справедливого
життя, з мороку до свiтла. У Данко Горький втiлив образ вождя народних
мас. Данко так само, як i Ларра, протистоïть середовищу, ворожий
ïй. Стикнувшись iз труднощами шляху, люди нарiкають на провiдного
ïх, обвинувачують його у своïх лихах, при цьому маса, як i
покладено в добутку романтичному, надiлена негативними характеристиками.
Данко дивився на тi, заради яких вiн понiс працю, i бачив, що вони
— як звiрi. Багато людей стояло довкола нього, але не було на
особах ïхньоï шляхетностi. Данко — герой-одинак, вiн
переконує людей силою своєï особистоï
самопожертви. Тут письменник реалiзує, робить буквальноï
розповсюджену в мовi метафору: вогонь серця. Подвиг героя
перероджує людей, захоплює ïх за собою. Але вiд цього
сам вiн не перестає бути одинаком: у людей, ïм же захоплених
уперед, залишається до нього не тiльки почуття байдужостi, але й
ворожостi. Люди ж, радiснi й повнi надiй, не помiтили смертi його й не
видали, що ще палає поруч iз трупом Данко його смiливе серце.
Тiльки одна обережна людина помiтила це й, боячись чогось, наступив на
горде серце ногою.

Легенда про Данко була активно використана як матерiал для
революцiйноï пропаганди, образ героя приводився як приклад для
наслiдування, був широко залучаємо офiцiйною iдеологiєю.
Однак у Горького всi не так просто й однозначно, як намагалися це
представити пiдневiльнi коментатори. Молодий письменник зумiв вiдчути в
образi героя-одинака й драматичну ноту незрозумiлостi й ворожостi йому
середовища, маси В оповiданнi Баба Изергиль виразно вiдчувається
властивому Горькому пафос учителювання. Ще виразнiше вiн в особливому
жанрi — пiснях (Пiсня про Сокола, Пiсня про Буревiсника). На одну
важливу для письменника в раннiй перiод його творчостi проблему,
сформульовану в Пiснi про Сокола, менi б хотiлося звернути увагу. Це
проблема зiткнення героïчноï особистостi з миром щоденностi, з
обивательською свiдомiстю, багато в чому розвинена й у реалiстичних
оповiданнях раннього перiоду

Одним з художнiх вiдкриттiв письменника стала тема людини дна, що
опустилося, нерiдко спившегося бурлаки — у тi роки ïх
прийнято було називати босяками. М. Горький добре знав це середовище,
проявляв до неï великий iнтерес i широко вiдбив ïï у
своïх добутках, заслуживши визначення спiвак босякування. У самiй
цiй темi не було повноï новизни, до неï зверталися багато
письменникiв XIX столiття. Новизна була в авторськiй позицiï. Якщо
ранiше люди викликали насамперед жаль як жертви життя, то в Горького всi
iнакше. Його босяки — це не стiльки нещаснi жертви життя, скiльки
бунтарi, якi самi це життя не приймають. Вони не стiльки знедоленi,
скiльки що вiдкидають. I отвергающие саме мир обивательськоï
щоденностi, вульгарностi. Приклад цього можна бачити в оповiданнi
Коновалiв. Уже на початку письменник пiдкреслює, що в його героя
є професiя, вiн прекрасний пекар, ïм дорожить хазяïн
пекарнi. Але Коновалiв обдарований живим розумом i неспокiйним серцем,
йому мало просто ситого iснування. Це людина, що замислюється про
життя й не приймає в нiй повсякденного: Не живеш, а гниєш!
Коновалiв мрiє про героïчну ситуацiю, у якiй могла б
виявитися його багата натура. Його захоплюють образи Стеньки Разiна,
Тараса Бульби. У повсякденному життi герой почуває себе
непотрiбним i йде вiд ïï, зрештою трагiчно гинучи

Те саме що йому й iнший горьковский героєвi з оповiдання Дружини
Орлови. Григорiй — один iз самих яскравих i суперечливих
характерiв у раннiй творчостi письменника. Це людина сильних страстей,
гарячий i рвучкий. Вiн напружено шукає сенс життя. Часом йому
здається, що вiн його знайшов — наприклад, коли вiн
працює санiтаром у холерному бараку. Але потiм Григорiй бачить
iлюзорнiсть цього змiсту й вертається до свого природного стану
бунту, протистояння середовищу. Вiн здатний багато чого зробити для
людей, навiть життям своєï для них пожертвувати, але жертва
ця повинна бути миттєвоï i яркою, героïчноï,
начебто подвигу Данко. Недарма вiн говорить про себе: А горить серце
бiльшим вогнем.

Горький ставиться до таких людей, як Коновалiв, Орлiв i ïм подiбнi,
з розумiнням. Однак, якщо вдуматися, можна побачити, що письменник уже
на ранньому етапi творчостi помiтив явище, що стало однiєï iз
проблем пiсляреволюцiйного росiйського життя: прагнення людини до
героïчного дiяння, до подвигу, самопожертвi, пориву й нездатнiсть
до повсякденноï працi, до повсякденного життя, до ïï
буднiв, позбавленим героïчного ореола. Люди такого типу можуть
виявитися великими в екстремальних ситуацiях, у днi нещасть, воєн,
революцiй, але вони найчастiше нежиттєздатнi в нормальному плинi
людського життя. Так долi й характери героïв молодого Горького
актуальнi по цей день

Найбiльш вiдомi його раннi оповiдання — Макар Чудра, Баба
Изергиль. У першому з них письменник за всiма законами романтичного
жанру малює образи гарних, смiливих i сильних людей. Опираючись на
традицiю росiйськоï лiтератури, М. Горький звертається до
образiв циганiв, що стали символом волi й невтримних страстей. У добутку
виникає романтичний конфлiкт мiж почуттям любовi й прагненням до
волi. Дозволяється вiн загибеллю героïв, але ця загибель
сприймається не як трагедiя, а скорiше, як торжество життя й волi

В оповiданнi Баба Изергиль оповiдання також будується по
романтичних канонах. Уже на самому початку виникає характерний
мотив двоемирия: герой-оповiдач -i носiй суспiльноï свiдомостi.
Йому говорять: …старими народитеся ви, росiяни. Похмурi всi, як
демони. Йому протистоïть мир романтичних героïв — знову
ж гарних, смiливих, сильних людей: Вони йшли, спiвали й смiялися. В
оповiданнi ставиться проблема етичноï спрямованостi характеру
романтичноï особистостi. Романтичний герой i iншi люди — як
складаються ïхнi взаємини? Iнакше кажучи, традицiйна тема:
людина й середовище. Як i покладено романтичним героям, горьковские
персонажi протистоять середовищу. Це очевидно виявилося в образi
сильного, гарного, вiльного Ларри, що вiдкрито порушив закон людського
життя, протиставив себе людям i покараний вiчною самiтнiстю

Йому протипоставлений Данко. Оповiдання про нього побудований як
алегорiя, люди шукають шлях до кращого, справедливого життя, з мороку до
свiтла. У Данко М. Горький втiлив образ вождя народних мас. I образ цей
написаний по канонах романтичноï традицiï. Данко так само, як
i Ларра, протистоïть середовищу, ворожий ïй. Стикнувшись iз
труднощами шляху, люди нарiкають на провiдного ïх, обвинувачують
його у своïх лихах, при цьому маса, як i покладено в добутку
романтичному, надiлена негативними характеристиками (Данко дивився на
тi, заради яких вiн понiс працю, i бачив, що вони — як звiрi.
Багато людей стояло довкола нього, але не було на особах
ïхньоï шляхетностi). Данко — герой-одинак, вiн
переконує людей силою своєï особистоï
самопожертви. М. Горький реалiзує, робить буквальноï
розповсюджену в мовi метафору: вогонь серця. Подвиг героя
перероджує людей, захоплює ïх за собою. Але вiд цього
сам вiн не перестає бути одинаком, у людей, ïм же захоплених
уперед, залишається до нього не тiльки почуття байдужостi, але й
ворожостi: Люди ж, радiснi й повнi надiй, не помiтили смертi його й не
видали, що ще палає поруч iз трупом Данко його смiливе серце.
Тiльки одна обережна людина , помiтив це й, боячись чогось, наступив на
горде серце ногою.

Горьковская легенда про Данко була активно використана як матерiал для
революцiйноï пропаганди, образ героя приводився як приклад для
наслiдування, пiзнiше широко використовувався офiцiйною
iдеологiєю, посилено впроваджувався у свiдомiсть молодого
поколiння (були навiть цукерки з назвою Данко i iз зображенням на
обгортцi палаючих серць). Однак у М. Горького всi не так просто й
однозначно, як намагалися це представити пiдневiльнi коментатори.
Молодий письменник зумiв вiдчути в образi героя-одинака й драматичну
ноту незрозумiлостi й ворожостi йому середовища, маси. В оповiданнi Баба
Изергиль виразно вiдчувається властивий М. Горькому пафос
учителювання

Ще виразнiше вiн в особливому жанрi — пiснях (Пiсня про Сокола,
Пiсня про Буревiсника), Сьогоднi вони сприймаються скорiше як забавна
сторiнка iсторiï лiтератури. Вони й у минулому не раз давали
матерiал для пародiйного осмислення (так, у перiод емiграцiï М.
Горького з'явилася стаття з назвою Колишнiй Главсокол, нинi Центроуж).
Але на одну важливу для письменника в раннiй перiод його творчостi
проблему, сформульовану в Пiснi про Сокола, менi б хотiлося звернути
увагу: проблема зiткнення героïчноï особистостi з миром
щоденностi, з обивательською свiдомiстю. Ця проблема багато в чому
розвинена М. Горьким i в його реалiстичних оповiданнях раннього перiоду
Одним з художнiх вiдкриттiв письменника стала тема людини дна, що
опустилося, нерiдко спившегося бурлаки — у тi роки ïх
прийнято було називати босяками, М. Горький добре знав це середовище,
проявляв до неï великий iнтерес i широко вiдбив ïï у
своïх добутках, заслуживши визначення спiвак босякування. У самiй
цiй темi не було повноï новизни, до неï зверталися багато
письменникiв XIX-Столiття. Новизна була в авторськiй позицiï. Якщо
ранiше люди викликали насамперед жаль як жертви життя, то в М. Горького
всi iнакше. Його босяки — це не стiльки нещаснi жертви життя,
скiльки бунтарi, якi самi це життя не приймають. Вони не стiльки
знедоленi, скiльки що вiдкидають. Приклад цього можна бачити в
оповiданнi Коновалiв.

Уже на початку письменник пiдкреслює, що в його героя була
професiя, вiн прекрасний пекар, умiлець, ïм дорожить хазяïн
пекарнi. Коновалiв являє собою обдаровану натуру —
обдарований живим розумом. Це людина, що замислюється про життя й
не приймає в нiй повсякденного, безгеройного iснування: Туга вона,
марудь: не живеш, а гниєш!. Коновалiв мрiє про героïчну
ситуацiю, у якiй могла б виявитися його багата натура. Вiн говорить про
себе: Не знайшов я собi мiсця!. Його захоплюють образи Стеньки Разiна,
Тараса Бульби. У повсякденному життi Коновалiв почуває себе
непотрiбним i йде вiд ïï, зрештою трагiчно гинучи

Те саме що йому й iнший горьковский героєвi з оповiдання Дружини
Орлови. Григорiй Орлiв — один iз самих яскравих i суперечливих
характерiв у раннiй творчостi М. Горького. Це людина сильних страстей,
гарячий i рвучкий. Вiн напружено шукає сенс життя. Часом йому
здається, що вiн його знайшов, — наприклад, коли вiн
працює санiтаром у холерному бараку. Але потiм Григорiй бачить
iлюзорнiсть цього змiсту й вертається до свого природного стану
бунту, протистояння середовищу. Вiн здатний багато чого зробити для
людей, навiть життям своєï для них пожертвувати, але жертва
ця повинна бути миттєвоï i яркою, героïчноï,
начебто подвигу Данко. Недарма вiн говорить про себе: А горить серце
бiльшим вогнем.

М. Горький ставиться до таких людей, як Коновалiв, Орлiв i ïм
подiбнi, з розумiнням. Однак, якщо вдуматися, можна побачити, що
письменник уже на ранньому етапi помiтив явище, що стало
однiєï iз проблем росiйського життя XX столiття: прагнення
людини до героïчного дiяння, до подвигу, самопожертвi, пориву й
нездатнiсть до повсякденноï працi, до повсякденного життя, до
ïï буднiв, позбавленим героïчного ореола. Люди такого
типу, як це вгадав письменник, можуть виявитися великими в екстремальних
ситуацiях, у днi нещасть, воєн, революцiй, але вони найчастiше
нежиттєздатнi в нормальному плинi людського життя. Сьогоднi
проблеми, поставленi М. Горьким у його раннiй творчостi, сприймаються як
актуальнi й насущнi для рiшення проблем нашого часу