Образ Рафаловича у романi Iвана Франка Перехреснi стежки

За жанровими ознаками Перехреснi стежки Iвана Франка — новiтнiй
суспiльно-психологiчний роман. У ньому поєднувалися традицiï
iдеологiчного роману й повiстi, що складалися в украïнськiй
лiтературi у творчостi I. Нечуя-Левицького, Б. Грiнченка, з елементами
психологiчного роману в дусi Достоєвського. Iсторiя взаємин
головного героя Перехресних стежок — русина, мужичого адвоката,
радикального дiяча Євгенiя Рафаловича з його колишньою коханою, з
селянами й польською адмiнiстрацiєю становить зовнiшнiй план
твору, який вiдбиває й персонiфiкує тi випробовування, якi
доводиться переживати новому поколiнню радикальноï
iнтелiгенцiï. Досить широкий суспiльно-психологiчний контекст
розгортається на основi свiдомих i несвiдомих сумнiвiв i страхiв
головного героя, а також тих соцiальних контрастiв, до яких вiн
причетний. Звертає на себе увагу багатоаспектнiсть i символiка
епiчноï структури роману. Вона набуває майже полiфонiчного
звучання завдяки переплетенню рiзних сюжетних лiнiй i кiлькох
життєвих iсторiй. Важливу роль тут вiдiграють психологiчнi
передчуття героя, його пам'ять, спогади, сни. Франко звертає
особливу увагу на iррацiональну природу суспiльного життя. Власне,
пiдсвiдомi чинники й визначають значною мiрою колiзiï характеру
головного героя. Роздуми Рафаловича про власну долю й долю народу
набувають не абстрактно-рацiоналiстичного, а вiзiонерського характеру:
Отсей старий, що заблудив у близькiм сусiдствi рiдного села, що
стоïть насеред гладкого, рiвного шляху i не знає, в який бiк
йому додому, — чи ж се не символ усього нашого народу? Змучений
важкою долею, вiн блукає, не можучи втрапити на свiй шлях, i
стоïть, мов отсей заблуканий селянин, серед шляху мiж минулим i
будущим, мiж широким, свобiдним розвоєм i нещасним дiянням.
Ось таких селян, що заблукали на рiвнiй дорозi, на думку письменника,
i повинен направляти на шлях iстинний iнтелiгент Рафалович. Заради таких
селян вiн жертвує особистим щастям, обравши сенсом життя —
служiння народу.