Генрiх Гейне Германiя. Зимова казка

Дiя поеми вiдбувається восени-узимку 1843 г
Лiричний герой поета залишає веселий Париж i кохану дружину для
того, щоб зробити короткочасну поïздку в рiдну Нiмеччину, по якiй
дуже ськучив, i вiдвiдати стару хвору матiр, що не бачив уже тринадцять
рокiв.
Вступив вiн на рiдну землю хмуроï листопадовоï часом i
мимоволi розплакався. Вiн почув рiдне нiмецьке мовлення. Маленька
дiвчинка з арфою спiвала тужливу пiсню про ськорботне земне життя й
райське блаженство. Поет же пропонує завести нову радiсну пiсню
про рай на землi, що незабаром настане, тому що на всiх вистачить хлiба
й солодкого зеленого горошку й ще любовi. Цю радiсну пiсню вiн
наспiвує тому, що його жили напоïв живлющий сiк рiдноï
землi.
Крихiтка продовжувала розспiвувати фальшивим голосом серцеву пiсеньку, а
тим часом митники копалися у валiзах поета, ища там заборонену
лiтературу. Але марне. Всю заборонену лiтературу вiн волiє
перевозити в себе в мозку. Приïде — тодi напише. Перехитрив
митникiв.
Перше мiсто, що вiн вiдвiдав, був Аахен, де в древньому соборi
спочиває порох Карла Великого. На вулицях цього мiста панують
сплiн i нудьга. Поет зустрiв прусських вiйськових i знайшов, що за
тринадцять рокiв вони анiтрошки не змiнилися — тупi й вимуштруванi
манекени. На поштi вiн побачив знайомий герб iз ненависним орлом. Чомусь
йому не подобається орел.
Пiзно ввечерi поет добрався до Кельна. Там вiн з'ïв омлет iз
шинкою. Запив його рейнвейном. Пiсля цього пiшов бродити по нiчному
Кельну. Вiн уважає, що це мiсто мерзенних святенникiв, попiв, якi
згноïли в темницях i спалили на багаттях колiр нiмецьких нацiй. Але
справа врятувала Лютер, що не дозволив добудувати огидний Кельнський
собор, а замiсть цього ввiв у Нiмеччинi протестантизм. А потiм поет
поговорив з Рейном.
Пiсля цього вiн повернувся додому й заснув, як дитя в колисцi. У
Францiï вiн частенько мрiяв поспати саме в Нiмеччинi, тому що лише
рiднi нiмецькi постелi такi м'якi, затишнi, пухнатi. У них однаково
добре мрiяти й спати. Вiн думає, що нiмцям, на вiдмiну вiд
жадiбних французiв, росiян i англiйцiв, властивi мрiйнiсть i
наïвнiсть.
Ранком герой вiдправився з Кельна в Гаген. Поет не потрапив у дилiжанс,
i тому довелося ськористатися поштовою каретою. У Гаген приïхали
бiля трьох годин, i поет вiдразу почав ïсти. Вiн з'ïв свiжий
салат, каштани в капустяних аркушах з пiдливою, трiську в маслi,
копчений оселедець, яйця, жирний сир, ковбасу в жирi, дроздiв, гуську й
порося. Але коштувало йому виïхати з Гагена, як поет вiдразу ж
проголодался. Отут шустра вестфальськая дiвчинка пiднесла йому чашку з
паруючим пуншем. Вiн згадав вестфальськие бенкети, свою молодiсть i те,
як часто виявлявся наприкiнцi свята пiд столом, де й проводив залишок
ночi.
Тим часом карета в'ïхала в Тевтобургський лiс, де херусський князь
Герман в 9 роцi до н. е. розправився з римлянами. А якби вiн цього не
зробив, у Нiмеччинi були б насадженi латинськi вдачi. Мюнхен мав би
своïх весталок, шваби називалися б квиритами, а Бирх-Пфейфер, модна
акторка, пилка б ськипидар, подiбно знатним римлянкам, у яких вiд цього
був дуже приємний захiд сили. Поет дуже радий, що Герман перемiг
римлян i всього цього не вiдбулося.
У лiсi карета зламалася. Почтарь поспiшив у село за пiдмогою, а поет
залишився один у ночi, i його оточили вовки. Вони вили. Ранком карету
полагодили, i вона унило поповзла далi. Присмерком прибутку в Минден
— грiзну мiцнiсть. Там поет вiдчув себе дуже незатишно. Капрал
учинив йому допит, а усерединi мiцностi поетовi все здавалося, що вiн в
ув'язненнi. У готелi йому навiть шматок за обiдом у горло не полiз. Так
вiн i лiг спати голодний. Всю нiч його переслiдували кошмари. Ранком вiн
з полегшенням вибрався з мiцностi й вiдправився в подальшу дорогу.
Удень вiн прибув у Ганновер, пообiдав i пiшов оглядати визначнi
пам'ятки. Мiсто виявилося дуже чистеньким i прилизаним. Там є
палац. У ньому живе король. По вечорах вiн готовить клiстир своïй
старому собацi.
У сутiнках поет прибув у Гамбург. Прийшов до себе додому. Дверi йому
вiдкрила мати й просяяла вiд щастя. Вона стала годувати свого синочка
рибою, гусаком i апельсинами й задавати йому лоськiтливi питання про
дружину, Францiю й полiтика. Поет на все вiдповiдав ухильно.
За рiк до цього Гамбург пережила велика пожежа й тепер вiдбудовував. У
ньому не стало багатьох вулиць. Не стало будинку, у якому, зокрема, поет
уперше поцiлував дiвчину. Не стало друкарнi, у якiй вiн друкував
своï першi добутки. Не стало нi ратушi, нi сенату, нi бiржi, зате
уцелел банк. Та й багато з людей теж умерли.
Поет вiдправився з видавцем Кампе в погребок Лоренца, щоб покуштувати
вiдмiнних устриць i випити рейнвейну. Кампе — дуже гарний, на
думку поета, видавець, тому що рiдкий видавець пригощає свого
автора устрицями й рейнвейном. У погребке поет напився й пiшов гуляти по
вулицях. Там вiн побачив гарну жiнку iз червоним носом. Вона його
привiтала, а вiн запитав неï, хто вона й чому його знає. Вона
вiдповiла, що вона — Гаммония, богиня-покровителька мiста
Гамбургу. Але вiн ïй не повiрив i вiдправився слiдом за нею в
ïï мансарду. Там вони довго вели приємну бесiду, богиня
приготувала поетовi чай з ромом. Вiн же, пiднявши богинi спiдницю й
поклавши руку на ïï чресла, заприсяг бути ськромним i в словi
й у пресi. Богиня розчервонiлася й понесла повну ахiнею, начебто того,
що цензор Гофман незабаром вiдрiже поетовi гениталии. А потiм вона його
обiйняла.
Про подальшi подiï тоï ночi поет волiє поговорити iз
читачем у приватнiй бесiдi.
Слава Боговi, старi ханжi гниють i поступово дохнуть. Росте поколiння
нових людей з вiльним розумом i душою. Поет думає, що молодь його
зрозумiє, тому що його серце безмiрно в любовi й нехибно, як
полум'я.