Фома Гордєєв: своєрiднiсть життєвого шляху

Один iз самих прекрасних i живих образiв, створених М. Горьким, —
Фома Гордєєв. Але його важко зрозумiти, якщо не розглянути
оточення, у якому вiн перебував. У повiстi створена цiла галерея образiв
хазяïв життя, купцiв. От Анатолiй Савович Щурiв, великий торговець
лiсом, один з представникiв купецького миру, про якого Маякiн говорить:
Хитрий старий чорт… Преподобна лисиця… зведе очi в небеса, а
лапу тобi за пазуху запустить так гаманець-то i витягнеться…
Остерiгайся!... Але i сам Якiв Маякiн у хитростi нiкому не поступиться.
Це свого роду iдеолог купецтва, мозкова людина, як називали його купцi.
Вiн навчає хрещеника Фому своєï фiлософiï: Купець
у державi — перша сила, тому що з ним — мiльйони!. Тому,
говорить вiн, дворяни i чиновники повиннi посторонитися i дати купцям
простiр для застосування своïх сил i вкладення капiталiв. Анатолiй
Щурiв — представник старого, дикого, патрiархального купецтва. Вiн
проти нововведень, проти машин, що полегшують життя, проти волi. Вiд
волi людина гине! — злобливо пророкує вiн. Якiв Маякiн теж
представник старого купецтва, але вiн вмiє пристосовуватися до будь-
яких умов. Його син Тарас i зять Африкан Смолiн продовжують справу
батькiв, додавши ïï європейський лиск, дiючи бiльш
обачливо. Вони рвуться до влади i прагнуть перетворити промисловiсть на
європейський манер. Але вже в старшому поколiннi, серед тих, хто
засновував стан, були люди, якi внутрiшньо протестували проти порядкiв
цього свiту, хоча i не могли противитися економiчним вiдносинам, що
складалися. Такий Гнат Гордєєв — обдарована i розумна
людина з народу, жадiбний до життя, охоплений неприборканою пристрастю
до роботи. Вiн тепер багатiй — власник трьох пароплавiв i десятка
барж. Життя його не текло рiвно, по прямому руслу, як у iнших людей,
йому подiбних, а раз у раз, бунтiвно скипаючи, кидалося геть iз
колiï, у сторони вiд наживи, головноï мети iснування. Його син
Фома не може йти по шляху накопичення i корисливостi, iнстинктивно
тягнеться до краси, не хоче i не вмiє фальшивити. Свiт власницьких
вiдносин для нього в'язниця:

• …Задушливо менi… Адже хiба це життя? Хiба так живуть? Душа у мене болить! I тому болить, що — не мириться!. Не життя ви зробили — в'язницю… Не порядок ви влаштували — ланцюги на людину викували… — говорить Фома купцям. — Задушливо, тiсно, повернутися нiде живiй душi… Гине людина!.. Ви не життя будуєте — ви помийну яму зробили! Грязюку i духоту розвели ви справами своïми… Ви зiпсували життя! Ви всi стисли… вiд вас ядуха… вiд вас!. Фома — здорова людина, що хоче волi життя, якому тiсно в рамках купецтва.

Вiн завзято виламується зi свiту хазяïв, i в цьому Горький бачить показник нестiйкостi сучасного життя, показник того, що настане час його рiшуче змiнити. Фома не розумiє до кiнця устрою життя, не знає шляхiв i методiв його змiни, далекий вiд передовоï iнтелiгенцiï i народу, не знаходить iз ними загальноï мови, хоча у душi тягнеться до них. Вiн багато думає над життям, але у нього немає тяги до знань i книги (…нехай голоднi вчаться, менi не треба…). Суспiльство розумних i утворених людей пугає Фому. Прагнення мати друзiв, однодумцiв вiн не вiдчуває. Свiт власностi, що Фома вiдкидає, купецький уклад життя наклали на нього свою печатку. Вiн рано пiзнав поблажливу жалiсть ситого до голодного. Наприкiнцi повiстi Фома повалений i принижений; маякiнськiй свiт трiумфує перемогу над бунтарем, перемогу над слабким i людиною, що заплуталася, але не над читачем, перед яким Максим Горький розкрив всю непривабливiсть царства щурових i маякiних. Фома Гордєєв — це повiсть про мiцнiючу буржуазiю i про те, як вона набирала сили. Недарма ïï iдеолог Маякiн вважає, що стає цiкавiше жити. Повiсть Горького, однак, не тiльки показує рiст росiйськоï буржуазiï. Основний задум повiстi — як у цiй дiйсностi повинна битися енергiйна, здорова людина, що шукає справу пiд силу, що шукає простору своïй енергiï .