Чим сподобався i запамятався менi Павлусь — герой повiстi А. Чайковського "За сестрою"?

Коли я читав повiсть А. Я. Чайковського “За сестрою”, менi
здавалося, що передi мною постав герой-богатир з ранiше читаних
украïнських дум. Хоч Павлусю було лише пятнадцять рокiв, але вiн
часто потрапляє, а потiм вибирається iз ситуацiй, з яких
йому, здавалося б, вибратися не пiд силу. Я розумiю, що автор явно
перебiльшує фiзичнi можливостi свого героя, але, певно, вiн
намагався довести нам, сьогоднiшнiм, що такi молодi героï —
окраса iсторiï Украïни! I ми вже не помiчаємо цього
перебiльшення, бо образ Павлуся захоплює нас, викликає
особливу симпатiю; його хочеться наслiдувати i буди на нього схожим. Ось
Павлусь вирушає в далекi й небезпечнi мандри на пошуки сестри, яку
щиро любив. Нi лихi часи, нi повна невiдомiсть не зупиняють юного героя,
бо його надихають рiшучiсть i смiливiсть старших спiввiтчизникiв-
запорожцiв. Вiн намагається насамперед собi довести, що гiдний
ïх, вiрних захисникiв нашоï землi вiд татарських набiгiв.

А. Чайковський не iдеалiзує Павлуся, хоч, у першу чергу,
надiляє його найкращими рисами, за якi хлопця не можна не
полюбити. Щодо мене, то я схиляюсь перед його патрiотизмом, присягою на
вiрнiсть рiдному краєвi (вона звучить у внутрiшнiх монологах
героя), перед щирiстю та мякiстю душi, теплотою та нiжнiстю почуттiв.
Навiть те, що вiн нiбито поступається совiстю i вдається до
хитрощiв i обману татарина, який хотiв повернути хлопця до двору
Сулеймана, можна виправдати. Ним керувала мета будь-що вижити, щоб
здiйснити свою мрiю — знайти сестричку Ганнусю i визволити
ïï з неволi. Цiй благороднiй метi були пiдпорядкованi всi його
вчинки i поведiнка, поки не здiйснилася його зустрiч з сестрою. Гадаю,
образ Павлуся надовго запамятається не тiльки менi, а й моïм
ровесникам, бо хвилює й сповнює душi щирою любовю до
рiдноï землi та ïï iсторiï.