Чия творчiсть невiд'ємна вiд життя народу

Лесю Украïнку називають у народi дочкою Прометея, бо саме вона перейняла вiд Тараса Шевченка i понесла далi естафету правди, добра i людяностi. ïï лiрика сповнена глибокоï пристрасностi, нiжноï задушевностi, щироï любовi до рiдноï землi, до свого нескореного народу. Провiдне мiсце в лiрицi Лесi Украïнки займає тема любовi до рiдного краю, який вона хотiла бачити вiльним й щасливим.
Безмежною була любов письменницi до Украïни. Вона любила землю, духовнi скарби рiдного краю, вивчала його минуле, подiляла життя i турботи своïх сучасникiв, мрiяла бачити свiй народ вiльним i щасливим. Митця чарували украïнськi народнi мелодiï, дума кобзарська, сей оригiнальний витвiр нашого народного генiя., що немає собi паралелi нiде на всiм свiтi… >.
З нiжнiстю i безмiрною любов'ю писала Леся Украïнка про рiдну землю: лiси i озера Волинi, мальовниче Подiлля, синiй Днiпро, пiвденнi степи Украïни, узбережжя Криму, де виноград в долинi зеленiє, де грає сонця промiння кохане, чудовi Карпати i вiчно мiнливу красу Чорного моря. Та над усе вона любиласвiй народ. Уже в раннiй творчостi поетеса-патрiотка висловлює мрiï про незалежнiсть, волю краю:
Вiльнi спiви, гучнi, голоснi В рiднiм краю я чути бажаю… Поезiя Лесi Украïнки звучалаяк голос знедоленого народу, як голос нескореного рiдного краю. Леся Украïнка, як i ïï духовний батько Тарас Шевченко , ненавидiла i картала рабськi душi тих, хто добровiльно тягнув ярмо неволi Разом з нацiональною гiднiстю кожен народ повинен мати рятiвний нацiональний сором, почуття самокритики, яке охороняє як вiд приниження, так i вiд егоïзму, що виявляється уприписуваннïсобiякихосьособливихякостей, месiанськоï ролi вiст орiï людства. Немало людей з рабською душею бачила Леся Украïнка й народу, особливо панства i iнтелiгенцiï, братiв-слов'ян.

• Тепер, куди не глянь, усюди слов'янин
• Насебе самохiть кладе кайдани
• I кажуть всi: варт вiл свого ярма,
• Дивiться, як покiрно тягне рало
• Нi, ймення слов'янина недарма
• Синонiмом раба мiж людьми сталоï

Патрiотичне почуття — одне з найглибших людських почуттiв — перестає бути в лiрицi поетеси описанням Украïни. Леся зрозумiла, що проливати сльози над недолею рiдного краю — це невелика послуга. ïï патрiотизм почав мати дiйовий характер. Прокляття рукам, що спадають без сили! — писала вона у циклi Сльози — перли, засуджуючи бездiяльнiсть лжепатрiотiв. Так у творчостi Лесi Украïнки з'явились вiршi, в яких вона змальовує наростання народного гнiву, пробудження людства вiд духовного сну. У вiршi Досвiтнi огнi Леся Украïнка змальовує алегоричну картину темноï ночi, яка полонила людство: . Нiч темна людей всiх потомлених скрила

• Пiд чорнi широкiï крила,
• Погасли вечiрнi огнi,
• Усi спочивають у снi,
• Всiх владарка нiч покорила.

Але поетеса вiрить, що на змiну темнiй ночi неодмiнно прийде ясний день, який засвiтять робочi люди:

• Зненацька промiння ясне
• Од сну пробудило мене,
• - Досвiтнi огнi засвiтили! Вiрш закiнчується вiрою в те, що всi люди доброï волi стануть до боротьби за-краще життя, про яке так мрiяла Леся Украïнка: Вставай, хто живий, в кого думка повстала!
• Година для працi настала!
• Не бiйся досвiтньоï мгли, -
• Досвiтнiй огонь запали,

Коли ще зоря не заграла. Полум'яного оптимiзму сповнений вiрш Сопiха зреш зрего, в якому Леся Украïнка закликає не коритись долi, а боротись за своє щастя, умiти вiдстоюва-! ти його. Будучи тяжко хворою, все життя борючись з невилiковною хворобою,' поетеса завжди була мужньою, стiйко витримувала удари долi, смiялась крiзь сльози:

• Такi Я буду крiзь сльози смiятись,
• Серед лиха спiвати пiснi.
• Без надiï таки сподiватись,

Буду жити! Геть думи сумнi! У вiршi Напис в руïнi поетеса стверджує безсмертя народу та велич його творчоï працi. Народ є творцем всiх цiнностей i багатств — така основна думка поезiï. Письменниця протиставляє силi владного тирана силу народу i проголошує: Хай згине цар! Леся Украïнка прожила життя, сповнене невимовних страждань i гiркоти. .'_ Але ïï творчiсть звучить оптимiстично, в нiй на повний голос пролунали жит- i тєрадiснi мотиви, сповненi вiри i впевненостi в невичерпнi сили народнi. Поетеса живе серед нас, вона не вмерла, а тiльки зробила крок у безсмертя:

• Якя умру, на свiтi запалає
• Покинутий вогонь моïх пiсень,
• I стримуваний пламiнь засiяє
• Вночi запалений, горiтиме удень.