Амвросiй Метлинський (1814-1870)
Серед набутку украïнських поетiв-романтикiв помiтне мiсце,
вiдзначаючись оригiнальнiстю й змiсту, й форми, посiдає творчiсть
Амвросiя Метлинського. Саме в нiй, супроводжувана багатством мотивiв,
сюжетiв, колоритних образiв, настроями туги й жалкування за минулим,
знайшла грунтовну розробку тема колишньоï козацькоï волi тема,
що стала вагомою складовою у формуваннi поетичного образу Украïни
нацiональним письменством першоï половини ХIХ ст.
Амвросiй Лук'янович Метлинський народився 1814 року в с. Сарах на
Полтавщинi. 1835 р. закiнчив Харкiвський унiверситет. У 30-х роках
розпочав лiтературну дiяльнiсть, виступивши на сторiнках харкiвських
альманахiв Молодик i Ластiвка. Основнi його поетичнi твори опублiкованi
у збiрцi Думки i пiснi та ще дещо (1839) разом iз вступною статтею
Заметки относительно южнорусского языка. Крiм 28 оригiнальних поезiй,
збiрка мiстить украïнськоï й росiйськi переклади та переспiви
з чеськоï, словацькоï, польськоï, сербськоï й
нiмецькоï народноï поезiï та лiтерартури (уривки з
Краледворського рукопису, Коллар, Челаковський, Мiцкевич , Вiтвiцький,
Суходольський, Одинець, Маттiсон, Кернер, Грюн, Уланд, Еленшлегер). У
1848 р. Метлинський видав Южный русский зборник (5 книг), де вмiщенi як
власнi твори (переробки iз збiрки Думки i пiснi та ще дещо), вступна
стаття Правописание южнорусского языка, или наречия, так i твори
тогочасних украïнських письменникiв iз короткими бiографiчними
даними. У 1852 р. Метлинський видав iз своєю передмовою Байки i
прибаютки Л. Боровиковського, а 1854 р. фольклорний збiрник Народные
южнорусские песни, до якого ввiйшли записи М. Гоголя, М. Бiлозерського,
Марка Вовчка та його власнi.
Основою нацiональноï лiтератури, ïï самобутностi
письменник вважав iсторичне й сучасне життя народу, його мову i
словеснiсть. У своïх Заметках относительно южнорусского языка вiн
вiдзначає красу й мелодiйнiсть украïнськоï мови,
вказує на ïï автохтоннiсть та здатнiсть виражати всю
гаму почуттiв i понять.
Критикуючи класицистичну лiтературу як таку, що займається тiльки
поверховим наслiдуванням природи, не проникаючи в глибину духовноï
сфери життя, Метлинський говорить що поезiя як суб'єктивне
вiдображення об'єктивного свiту творить новий свiт в лонi
дiйсностi з ïï стихiй, не абстрактнi поняття про дiйсне життя,
а саме живе життя, вiдбиту в глибинах людського духу дiйснiсть. У цьому
зв'язку вiн пiдкреслює роль художньоï фантазiï, яка
перетворює дiйснiсть, творить свiй власний свiт iз того, що
дає ïй реальне життя. Вказуючи на зв'язок лiтератури з
архiтектурою, музикою i живописом, вiн вiдзначає не тiльки
ïï самостiйну роль, а й унiверсальний характер, оскiльки
лiтература може вiдтворювати образи й поняття усiх видiв мистецтв.
Вказує вiн на нерозривнiсть у поезiï змiсту i форми,
говорить, що iдея художнього твору виражається не окремо, а
має бути присутня (розлита) у самiй тканинi твору.
У своïй художнiй практицi Метлинський додержувався постулату Ф.
Шеллiнга про те, що народна мiфологiя є необхiдною умовою i
первинним матерiалом будь-якого мистецтва. Це, зокрема, проявилося в
його творчостi в уявленнi про неперервнiсть буття, в розумiннi умовностi
межi мiж життям i смертю. Це положення базується на романтичному
твердженнi про тiсний зв'язок органiчноï i неорганiчноï
природи, про єднiсть усiх космiчних сил. Як iз зерна
проростає нове життя, так iз мертвоï плотi, що зберiгає
живий дух, проростає майбутнє . В iнтерпретацiï
польських i украïнських романтикiв наявнiсть у могилi живого духу
предкiв символ неперервноï наступностi поколiнь. Суспiльство й
нацiя об'єднання людей у часi, тих, якi живуть, з тими, якi
померли, й тими, що мають народитися. Ця органiчна єднiсть
минулого, теперiшнього й мабутнього простежується в поезiях
Метлинського Розмова з покiйними, Козачi поминки, Кладовище. Це не
просто цвинтарна поезiя, не культ могили, потяг до мiстичного, а
рефлексiя фiлософськоï iдеï неперервностi й невмирущостi
iсторичного життя нацiï. Пломiнь нацiонального буття не
вмирає i в могилi й колись може бути знову включений в нову
дiйснiсть. Слiд сказати, що саме ця iдея найповнiше виражена у слов'ян у
творчостi Мiцкевича i Шевченка.
Коли украïнськi письменники 20-30-х рокiв почували себе синами
общей отчизны i ще не втратили просвiтницькоï вiри в полiпшення
дiйсностi, сучасне нацiональне життя є для Метлинського уособлення
безрадiсного животiння, деградацiï духу, занепаду й забуття
рiдноï мови, iсторичноï пам'ятi, тодi як минуле козацькi часи
є добою нацiональноï гiдностi, доблестi й волi. Щастя було
тiльки в колишньому природному життi прадiдiв. Дихотомiя двох свiтiв,
двох епох у життi нацiï, протиставлення минулого й сучасного в
iсторичнiй лiро-епiцi Метлинського виступає не тiльки
iдеологiчним, а й композицiйно-естетичним принципом. Яскравий i величний
свiт козацьких часiв, героïчнi цiлiснi характери iсторичного
минулого протистоять роздробленому маленькому свiтовi сучасностi,
нiкчемним буденним персонажам сьогодення. Iдеал суспiльно активноï,
дiяльноï людини, риси позитивного героя вiдданiсть iнтересам
Украïни, хоробрiсть, здатнiсть до самопожертви, патрiотизм
уособлюють козаки , гайдамаки, народнi спiвцi-бандуристи як нацiональнi
типи iсторичноï Украïни. Ключовим словом є козак, що як
приклад для насiлдування виступає в ореолi високоï
оссiанiвськоï символiки. Поетичним символом, свiдком
героïчного минулого, як пiзнiше й у Шевченка, у Метлинського
є козацька могила. Iз смертю козака умирає цiлий неповторний
свiт, сама iсторiя Украïни. Утвердження в художньому словi
цiнностей героïчного минулого об'єктивно означало утвердження
права Украïни на нацiональне вiдродження, пробуджувало в читача
почуття нацiональноï самосвiдомостi як найбiльшоï етичноï
цiнностi, тугу за iдеалом суспiльно активноï людини, за сильними
непересiчними характерами на противагу душевнiй млявостi сучасникiв,
позбавлених iдеалiв i героïчного духу предкiв.
Активнiсть поетичного почуття у Метлинського переважає яснiсть
iсторичного погляду. Тема iсторичного минулого, часiв козаччини як щастя
i волi засвiдчує в нього зв'язок не з iсторичними джерелами, а з
народним епосом (думами, iсторичними пiснями, переказами). Його твори,
здебiльшого позбавленi подiйностi, визначаються високим ступенем
художнього узагальнення. Поетична iдея, що, як правило, не дiстає
iсторичноï конкретики, нерiдко переходить власне в поетичний мотив
або лiричну рефлексiю.
Поетична творчiсть Метлинського знаменувала рiшучий вiдхiд вiд вузько
побутовоï проблематики i дрiбнотем'я до проблем
загальнонацiонального значення, до вiдтворення ширкомасштабних,
епохальних колiзiй i образiв.
Для поезiï Метлинського характерне трагiчне сприйняття свiту; в
майбутнє вiн дивився без надiï на вiдновлення атмосфери
славних iсторичних часiв. Нацiонально-патрiотична тема, героïчна
тематика забарвлена у нього в похмурi тони, насичена фантастикою
потойбiчного свiту, таємниче пов'язаного з реальним сучасним
життям.
Поезiя Метлинського є поминальним плачем по свободi Украïни,
голосом громадянськоï туги, пророкуванням загибелi нацiонального
життя, мови. У своïй скорботнiй ораторськiй пристрастi вона нерiдко
досягає тональностi бiблiйних iнвектив i пророцтв (Смерть
бандуриста, Рiдна мова). Майже апокалiптична картина загибелi
рiдноï мови асоцiюється з настанням загальноï нiмоти.
Виступаючи як кара за вiдступництво, смерть нацiональноï культури
асоцiюється iз загибеллю всього свiту.
Контрастнiсть сучасного життя в Украïнi з iсторичним минулим
пiдкреслюється у Метлинського i наявнiстю реалiстичних побутових
зарисовок реальних картин дiйсностi, соцiальноï беззахисностi та
вiдчуженостi людини, бiдування народу (Дитина-сиротина, Старець, Глек).
У поезiях публiцистично-дидактичного та релiгiйно-моралiзаторського
планiв (у деяких з них проявляється бурлескний стиль) поет рiзко
засуджує вiрнiсть народним звичаям, традицiм гостинностi,
нагадує, що Бог не забуває добрi дiла (До гостей, Нiч). Про
реальну життєву основу соцiальних мотивiв у творчостi Метлинського
певною мiрою свiдчать зiзнання самого автора.
За вiдсутностi в Метлинського iнтимноï любовноï лiрики у
творах його наявнi фiлософськi роздуми про минуле й сучасне, поетизацiя
природи, схиляння перед ïï вiчними законами, що збуджують у
людини високi почуття прекрасного, облагороджують ïï.
Домiнантами поетичноï творчостi Метлинського в планi жанру є
iсторична балада , в царинi стилю широке звернення до символiки, тiсно
пов'язаноï з народнопоетичною стихiєю. Балади його, як
правило, насиченi похмурою фантастикою, персонiфiкованими образами
природних стихiй, що виступають суб'єктами дiï, присутнiстю в
подiях долi, фатуму, що визначають життя людини i народу. Образна
система ïх вiдзначається високим ступенем художнього
узагальнення i нерiдко являє собою розгорненi метафоричнi картини.
Поетика балад, як правило, спирається на образи-символи, що
представляють iсторичну Украïну, ïï боротьбу iз
загарбниками (козак, гетьман, бандурист, козацькi могили, шабля, спис,
кладовище та iн.). Експресивнi, сповненi динамiки й руху образи, картини
буйноï природи (буря, грiм, блискавка, пожежа, червонi заграви,
степовий вiтер) генетично пов'язанi з художнiм свiтом народноï
поезiï (думи , iсторичнi пiснi, перекази, легенди). Вивiльнення вiд
конкретики, звернення до широких узагальнень патетично-сугестивноï
монологiчноï мови (урочиста тональнiсть, риторичнi оклики й
запитання, анафора), до лiризацiï епiчноï оповiдi поклали у
Метлинського початок народженню громадянськоï лiрики,
сповненоï патрiотичноï символiки. Схильнiстю до загострення
конфлiкту, до лiрико-психологiчноï тональностi вiдзначаються
побутовi реалiстичнi вiршi (Дитина-сиротина, Старець). У лiричних
медитацiях, поетичних пейзажах та в стильовiй тканинi перекладiв
слов'янськоï поезiï подибуються численнi ремiнiсценцiï з
народних пiсень та народнопiсеннi стилiзацiï (наприклад,
використання форми народних голосiнь у вiршi Зрадник). Бадьорим ритмом
народжуваного дня i народнпiсенною iнтонацiєю позначений вiрш
Добридень!.
Крiм помiтного впливу в поетицi Метлинського народноï пiснi
(стилiзацiя, ремiнiсценцiя, образна стихiя, загальна стильова
тональнiсть, цитацiя, фразеологiя), його творчiсть позначена впливами
творiв росiйських, чеських, польських i нiмецьких поетiв. Вступивши в
лiтературу трохи ранiше Т. Шевченка, Метлинський справив на нього
позитивний вплив як в царинi проблематики, iдеологiзацiï
iсторичного минулого, так i в виробленнi поетичноï символiки та
жанру лiтературноï балади.
