Творчiсть Замятiна це те, чим ми повиннi пишатися

Євгенiй Iванович Замятiн народився 2 фервраля 1884 роки. Народився
в краï, де Руссю пахне — серед тамбовських полiв, у
славноï шулерами, циганами, кiнськими ярмарками й наймiцнiшою
росiйською мовою Лебедяни, тоï самоï, про яку писали Толстой i
Тургенєв . Гiмназiю вiн закiнчив у Воронежу. Частi зустрiчi з
росiйською провiнцiєю тривали й у дорослого Замятiна. Але з тих
пор, як в 1902 роцi майбутнiй письменник став студентом Петербурзького
полiтехнiчного iнституту, Замятiн — столичний житель, глибоко
занурений у культурну атмосферу часу

Печатка новiтньоï витонченоï художньоï культури
лягає вже на його раннi добутки. Багато пiзнiше що близько знав
його Костянтин Федiн сказав, маючи на увазi ця якiсть, про европеизме
замятинского творчiсть як важливiй сторонi його сутностi. I однак
протягом усього письменства цього європейця-художника найбiльше
тягла до себе закуткова Росiя, мiська й сiльська. Убрана з материнським
молоком, вона залишилася з ним на все життя. Звiдси рясно черпав вiн для
своïх творiв, вдячно припадав до цього джерела. Але вже на початку
шляху виникло й iнше, гнiтюче бачення — замутненого джерела,
перекрученого нацiонального буття. Враження вiд батькiвщини складалися в
рiзко суперечливий образ. Непримиренне вiдношення до духовно-суспiльного
стану Росiï харчували революцiйнi настроï Замятiна-Студента. В
Автобiографiï 1929 року вiн розповiв про сплески своєï
цивiльноï пристрастi в бурхливi 1905- 1906 роки. I про тяжiння до
самого радикального, бiльшовицького образа думки й дiï

Iз закiнченням революцiï збiгся вступ Замятiна в самостiйне творче
життя. Випускник iнституту, iнженер-кораблебудiвник, вiн пробує
сили в лiтературi починаючи з 1908 року, пiзнiше досить iронiчно
оцiнивши цi першi проби. Щирим початком його шляху стала повiсть
Повiтове, що з'явилася в 1913 роцi. Вона ознаменувала прихiд у росiйську
лiтературу великого майстра

До цього часу Замятiн уже не займався полiтичною дiяльнiстю, хоча
продовжував залишатися пiд полiцейським наглядом. Але незмiнноï
була його суспiльно-критична непримиреннiсть. Разом з тим змiнювалося,
iстотно ускладнювалося iнше — вiдношення до iсторичних надiй,
викликаним минулою революцiєю. У цьому змiстi молодий лiтератор
був не самотнiй

Замятинский мир найчастiше напружено-драматичний. Письменник — у
владi думок про тiм у нацiональному життi, що потоптано, перекручено,
думок, якi вселяла йому пам'ять про поразку першiй росiянцi
революцiï

Об цьому автобiографiчне оповiдання Три днi. Вiн далеко не з найкращих у
Замятiна, однак характерний i багато чого пояснює. Письменник
згадував про три днi, прожитих пiд час перебування студентом-
практикантом поруч iз Потьомкiним — легендарним броненосцем, що
пiдняв прапор повстання на морському рейдi в Одеси в червнi 1905 року.
Подiï тих днiв описанi, зважаючи на все, iз щоденниковою точнiстю.
Але на них лягає й гiркий вiдсвiт пiзнiших роздумiв. вiдновлення,
Що Не Вiдбулося (чекали самого несподiваного, самого дивного) —
лейтмотив оповiдання. У центрi його — розгул бентежноï юрби,
що спочатку захоплено привiтала повсталих, а потiм вiддається
руйнiвним iнстинктам. Засилля мiщансько-анархiчноï стихiï,
росiйськоï азiатчини, згубноï для живого життя в краïнi,
i стає однiєï з головних тем письменника

Вона яскраво стала вже в замятинском первiстку, вiдомоï повiстi
Повiтове. Отут i давно знайоме, i нове. Хiба не довiдаємося ми
вiдразу цю росiйську глухомань iз ïï домовитим,., богомольним,
статечним народом, якому з повною утробою солодко спиться пiсля обiду, у
якого хвiртки на засувах залiзних, що живе неначебто в градi Китеже на
днi озера… нiчогiсiнько в нас не чути, над головою вода мутна так
сонна? У повiстi Замятiна є й iнше: приходять iншi часи й
кiнчається стародавнє життя. Iсторичний потiк повiльно
просочується й сюди. Але чи подолати йому з мешканцями темних
царств?

Спочатку здається, що герой повести, звiроподiбний Бариба,
тупоумний невiглас, що догоджає лише утробним своïм iнстинктам,-
всього-на-всього побутове чудовисько з росiйськоï глушини, але не
занадто страшне. Але коли вiн пiшов у рiст, став служити владi по
частинi судових лжесвiдчень (у тому числi й полiтичних), готовий до
нових розправ, надяг уряд-ницкий кiтель, тодi повiяло моторошнуватим i
лиховiсним вiд цiєï дрiмучоï сили. Якусь страхаючу,
виродливу монументальнiсть придбала вона: Начебто й не людина йшла, а
стара воскресла курганна баба, безглузда росiйська кам'яна баба. Древня
кам'яна баба, що воскресла в уряднику! Цiєю багатозначною
метафорою завершується Повiтове. Вона натякає на масштаби
узагальнення, ув'язненого й у головному образi, i у всьому невеликому
добутку. Тут сходяться глибоке минуле й сьогодення. У слiпiй стихiйнiй
жорстокостi карателя революцiï, ким, напевно, стане Бариба ( Й-Я
ïм… У нас тепер смiятися з-строго не д-дозволяется…),
угадуються й дурнi риси нацiональноï спадщини Замятiну була дана в
надлишку нещадна пильнiсть художнього ока стосовно сьогодення. Так
написанi й iншоï його речi про росiйську провiнцiю. Серед них
маленька повiсть Алатирь — чудовий твiр , що залучає
вiдточеною цiлiснiстю художньоï манери. Вiд початку й до кiнця воно
витримано у фарсовому ключi. Але по сутi це трагифарс.

У якийсь музей воскових фiгур, здається спочатку, попадаємо
ми з вами. Збори нiсенiтниць i аномалiй виявляють зображенi тут люди.
Однак у них не однi курйози, але й загубленi щиросердечнi можливостi

Ще одна повiсть, На куличках, написана, здавалося б, про iншому —
про вiйськове середовище. Бог знає як далеко, на Далекий Схiд, до
чорта на кулички, переноситься цього разу дiя повести. Але насамперед це
iнша, алегорична вiддаленiсть, точно така, як у близькiй мiщанськiй
провiнцiï, вiд усього природного й людського! Зображенням
психологiчних казусiв трагiкомiчноï властивостi На куличках
сходиться з Алатирем, а соцiальною злободеннiстю зближається з
Повiтовим. Слiдом за знаменитоï купринской повiстю Двобiй твiр
Замятiна живописует застрашливий тупик росiйського офiцерського побуту

Перед революцiєю Замятiн змушений був виïхати в Англiю, де
працював на суднобудiвних верфях з березня 1916 року до вересня 1917
року. Вiн був великим iнженером-кораблебудiвником. Побудованi ïм
криголами Ленiн i Красин пробивалися до полюса. Вiн вiрив у
майбутнє Росiï й боровся за нього. Вiн писав про застряглому
в сьогоднi минулому й боровся з ним, мрiючи про майбутнє життя

З Англiï Замятiн привiв криголами й повiсть Остров'яни. Вона одна
iз кращих у його творчостi . Повiсть присвячена Англiï. Замятiн
побачив Англiю нову, незнайому. Це була Англiя першоï свiтовоï
вiйни, але портрет Замятiна — узагальнений. Його Англiя сатирична,
пародiйна; англiйцi умовнi, гротескни. Лондон Замятiна — мiсто зi
свежевистриженними газонами, мiсто, у якому життя органiзоване по
годинниках, у якому навiть собацi дають спокiйно перейти вулицю —
вона може виявитися породистою. Життя остров'ян розписана по мiнутах,
люду схожi один на одного так, що навiть помиляються. Це
несправжнє життя, фальшиве життя заводноï ляльки. Замятiн
зумiв це розглянути й описати. У мiстi, зображеному письменником,
iснує стругаючи пуританська мораль, i є життя, що
обтiкає цю мораль. Це пiдкреслено назвою повести

Англiя живе подвiйним життям

Герой оповiдання Ловець человеков (вираження ловець человеков узято з
Євангелiя й iронiчно переосмислено) з того ж англiйського циклу
займається тим, що виловлює парочки, що займаються любов'ю в
неналежних мiсцях. Вiн шантажує ïх i одержує своï
грошi. На мир накинута павутина помилковоï моральностi. Герой
виловлює людей, що потрапили в неï. Це звичайна справа.
Торгують страхом, торгують соромом

Замятiн винiс свiй вирок староï царськоï Росiï, вiн
засудив i життя буржуазноï Англiï. Погляд Замятiна —
погляд з боку, рiзкий i точний. Вiн умiв дивитися з боку й ледве зверху.
Вiн умiв бачити речi нiким зауважува_ не, бачити ïх заново, а ця
необхiдне, але дуже рiдка якiсть вискусстве.

У Росiï його називали англiйцем, але англiйська в нього була,
мабуть, тiльки його трубка. Пiсля революцiï Замятiн не мiг
залишатися бiльше в Англiï. Вiн вертається в блокадний
голодний Петербург. Голод був загальним, голодувала вся краïна.
Замятiн був з нами в це лихолiття, вiн сам все це пережив i описав
правдиво й точно в оповiданнях Дракон, Мамай, Печера.

Оповiдання Печера побудований пронизливо обнаженно у своïй
правдивостi. У голодному Петербурзi живуть чоловiк i жiнка. У них нiчого
вже не залишилося, крiм ïхньоï любовi й заощаджений нои, як
остання коштовнiсть, малюсiнькоï ложки сьогодення чаю. Вони
заварюють його й вливають у чай отрута. П'ють i говорять про свою любов.
Умирають вони, посмiхаючись

Революцiя змiнила Замятiна, i вiн зруйнував, зламав об колiно свою вже
звичноï манеру, що стала. Оповiдання Iкс i Оповiдання про самому
головний, може бути, не найкращi у творчостi Замятiна, але без них не
можна зрозумiти письменника, його позицiю i його вiдношення до важко й
новоï дiйсностi, що повiльно народжується

Замятiн революцiю прийняв, але зрозумiв по-своєму: як те, чого вiн
чекав сам, як силу, здатну знищити ту мертву повiтову життя остров'ян, з
якого вiн сам вийшов i з якоï боровся. Вiн повiрив у революцiю як у
силу, що почне новий етап життя людства

Назва Оповiдання про самому головний говорить саме за себе. Це головна
для письменника спроба осмислення революцiï

Бачення Замятiна розширюється до космiчних масштабiв. Вiн уводить
в оповiдання те, що ми називаємо зараз науковою фантастикою. У цих
космiчних масштабах спроба осмислення письменника революцiï й
усього происходящего пiсля ïï на Землi. Майбутнє взяте в
ще незавершеному видi, воно як би сховано, не народилося, цей плiд ще
визрiває, але незабаром з'явиться. В оповiданнi говориться про
перетворення хробака в кокон. Вiн корчиться на аркушi, не знаючи, що
його очiкується

Самий великий добуток письменника пiсляжовтневого часу стало й самим
фантастичним. Роман Ми, написаний в 1921 роцi,- перше явище цього роду в
радянськiй лiтературi. Визнано, що цей твiр Замятiна багато в чому
визначило розвиток жанру антиутопiï у закордонних лiтературах;
провiдна його проблематика — драматичнi долi особистостi в умовах
тоталiтарного суспiльного устрою Попередженням про подвiйну небезпеку,
що загрожує людству: гiпертрофованоï влади машин i
гiпертрофованоï влади держави, називав свiй роман Замятiн

Проза Замятiна 20-х рокiв важка, дуже талановита, але читається
вона нелегко.

Замятiн був письменником-сатириком. I ми повиннi знати закони його
творчостi. Вiн розглянув у нашого тiльки нового життя, що починалося,
уламки повiтового, шматки остров'ян — острiвцi минулого життя,
воно побачив, як пухнув, вибитий з подушок, опускається на людей

Не можна не згадати й про п'єсу Замятiна Блоха, що йшла багато
рокiв з величезним успiхом у наших театрах. В 1931 роцi Замятiн, важко
хворий, за допомогою Горького виïхав на лiкування за кордон. Вiн
довго болiв i мрiяв про повернення в Росiю, але вмер в 1937 роцi в
убогостi, так i не зумiвши повернутися домийся

Час вiдсiяв сиюминутное, невiрне, зберiгши коштовне й значне в
замятинском спадщинi. Краще в ньому доставляє ïжу для
мiркувань i естетическую радiсть

Дiєприкметникове до зухвалих художнiх шукань своєï
епохи, творчiсть цього письменника разом з тим глибоко вкорiнено в
ґрунтi — лiтературi вiтчизняного класичного реалiзму