Прислiв'я росiйського народу

Ледве подробней про це сказано в С.В.Максимова: он iнодi пiдходить до
теплинам дроворубiв погрiтися, хоча в цих випадках має звичай
ховати свою пику”. Ховає, звичайно, не вiд сорому за свою
зовнiшнiсть, а, швидше за все вiд незвичного для нього свiтла й жару
багаття
Пiдходять iнодi в холоднi ночi погрiтися до багать мисливцiв i
мордовськi богини лiсу”. Про чуваського лiсовика
повiдомляється, що iнший раз, коли дроворуби розкладуть у лiсi
вогонь, упете” приходить до них погрiтися в багаття. Але якщо
горить у вогнi черемшина, те упете боïться близько пiдходити, тому
що iскри вiд черемшини можуть спалить його вовна “.
Таджицька аджина зимой приходить погрiтися у вогнища; вона сiдає
до вогню, а вночi ховається в золi”.
Знаючи цю слабiсть демонiв, люди iнодi грають iз ними злi жарти, приклад
чому наведений у билпчке про церковку”, записаноï на початку
столiття в Бiлозерськом повiтi Новгородськоï губернiï:
бил у мужикiв побудований стан на пустоше. Поïхали o н e и
квартирували в ньому. Занадилася до них цертовка ходити в обiд, коли оне
ляжуть спати. Оне бачать, що справа не добре. З ранку до обiду залишили
целовека розжарювати шширу. Прийшли селяни на обiд, вивернули цю плиту з
вогню, спахали з нею вугiлля й поклали опеть на старе мiсце. Лягли
вiдпочивати, а самi не сплять i очiкують гостю. Церез трохи часу йде
цертовка в стан з распуппиенним волоссям, нагая й з дитиною — i
сiдає на цю шширу. Обпалила всю ж… i зi стана геть. I
заревiла: …Ой. Ой. Ой! Ой. ой, ой!”,.. Тим цертовку й
позбавили ходити в зграï”.
Додам вiд себе, що цертовка” ця була саме ..полудницей”,
оскiльки занадилася ходити до людей в обiд, коли оне ляжуть
спати”.
Обпалився вугiллячком i таджицький ґуль, що пiдiйшов один раз до
багаття мисливця й що став наслiдувати дiй людини, тому що досвiду
звертання з палаючими вугiллями в ґуля, мабуть, не було. Не по чи
цiй причинi iншi демони нетерпимi до вогню? У Мордовiï записана
биличка зi слiв людини, дiд якого заплутався в лiсi, сидiв уночi у
вогню, раптом з'явився Вирь-Ава, “дiд вiд вогню задом — i
пiшов у кущi”, а вона “розметала вогонь, закинула убiк
козуб, але йому шкоди не зробила”.
Лiсовики здатнi одягати й носити, нехай i навиворiт, одяг, отриманий або
викрадену ними в людини. Це вже щось таке, що перевершує здатностi
й похилостi, властивою твариною. Вiдповiдно ми повиннi розрiзняти, хоча
б теоретично, те, що роблять “мешканцi стихiйнi”, так
сказати, стихiйно, що в наслiдування людинi, а що внаслiдок навчання
людиною. У карачаïвських i брянських лiсах лiсовика “бачать
iз величезною горобиною в руках”. Вiдповiдно до повiдомлення з
Архангельськоï губернiï, лiсовик переходить дорогу “в
образi високорослого мужика з огромною дубиною в руках”.
“Важкими дрюками” збройнi таджицькi гули-явони.
“лiсовi демони, що вiдповiдають нашим лiсовиком”.
Також лiсовики доглядають за своïм волосяним покривом. У росiйськiй
казцi ще згадується й про те, що лiсовик сидiв на колодi. I коли
його побачив мисливець, був зайнятий тим, що “колупав
постiл”. Ми не знаємо, чи дiйшли лiсовики до
“ковирянья постолiв” своïм розумом або iз грiхом навпiл
перейняли цю навичку в людей
Вiдповiдно до северним казок” Н.Е.Ончукова. ïжею лiсовиковi
служить заячья так бiляча яловичина”. Не було недолiку в бiлках i
в забайкальського лiсовика, що приносив ïхнiм мисливцям в обмiн на
частування горiлкою”. Зайцев ловить грузинський чинка, завлекая
ïх своєю грою”. Є, однак, думка, що пiйманого
зайця чинка не ïсть, а тiльки мучить”. Харчується
дичиною й киргизькоï джесгернак. но любить i людське м'ясо, хоча
нападає тiльки на сплячих людей, одинакiв”. Ґулю
приписують розкопування могил i переказ трупiв
Чуваський арсурн питается м'ясом тварин. Пiймає, наприклад, оленя
й з'ïсть всю його гущавину”. Грузинська очокочп просить
хороброго мисливця Джвибу, що вбив оленя, ..дати ïй шматочок
оленячого м'яса”. в iнший раз на полюваннi зустрiв Джвиба очокочи,
тiльки маленького росту. Вони просили в нього м'яса, але вiн кинув у них
палаючою головнею, пiсля чого очокочи вийшли”.
Якутський чучуна питается полюванням на диких оленiв. Ïсть вiн
м'ясо оленiв у сирому видi. … Говорять, вiн робить собi запаси
(ïжi), збираючи мишей”. “.Лiсова нiжити” не
зневажає збором урожаю диких ягiд i фруктiв. В.Солоухин
розповiдає, що дикi яблунi в його рiднiй мiсцевостi зовут
лешовками. припускаючи, що лiсовик, тобто таємний хазяïн
лiсу, вирощує цi яблунi для себе. Чому народ так погано
думає про садiвничих, селекцiйних i, так сказати, мiчурiнських
здатностях лiсовика”, авторовi не вiдомо.
В XIX столiттi було записане повiр'я, що лешие при настаннi зими (на
Єрофiя, 4-го жовтня) провалюються крiзь землю, зникаючи на целую
зиму, а навеснi знову вискакують iз землi. Розстаючись iз лiсом, вони
бiсяться, ламають дерева й розганяють всiх звiрiв по норах: у цю пору
селяни бояться ходити в лiс”.
Що може означати сезонность” лiсовикiв з мiфологiчноï точки
зору? Чому б лiсовому духу не господарювати в лiсi в сувору зимову пору
так само вiльно, як i влiтку? З бiологiчноï ж точки зору тут явна
подiбнiсть iз ведмедем: кормова база для всеïдного лiсовика взимку
недостатня, i демон коротає несприятливу пору в барлогу
(ламає дерева, улаштовуючи ïï), знижує
iнтенсивнiсть обмiну речовин, харчуючись жировим запасом, накопиченим
летом. Подiбний механiзм нагромадження жиру вiдзначений у вищих
приматiв: во час дозрiвання плодiв оранги наïдаються до вiдвала,
повнiшати на солодкiй дiєтi, i запливають жиром, набираючи його
про запас на зиму, коли ïм знову прийде задовольнятися голодним
пайком — листами, корою так серцевиною стебел. Саме через те, що
доступна кiлькiсть ïжi так сильно варiює залежно вiд сезону,
орангутанг i виробили здатнiсть накопичувати про запас таку безлiч жиру,
але цей же самий захисний механiзм приводить до того, що в неволi ранги
дивовижно жирiють, якщо ïхнiй весь рiк досхочу годувати
фруктами”.
Якщо в тропiчному лiсi антропоморфнiй мавпi потрiбен був захисний
механiзм вiд сезонних коливань кормових ресурсiв, то в
“человекообезьяноподобного” iстоти в нашiм клiматi такий
захист повинна бути ще основательней. У цьому зв'язку пригадується
одне iз прiзвиськ домовика: жировик”. Причиною ожирiння тут теж
може бути захисний механiзм, що безвiдмовно спрацьовує на
“казенних харчах”.
Втiм, є згадування, що не всi лiсовики зникають узимку, i це теж
порiвнянно з поводженням ведмедiв, деякi з яких не лягають у барлоги
(”шатуни”). Як пише В.А.Ендеров, по марновiрним поданням
чувашiв буд. Асхви Канашского району, лiсовики жили на берегах рiки, а
зимували, говорять, у копицi села”.
У роботi О.А.Сухаревой пережитки демонологiï й шаманства в
рiвнинних таджикiв” говориться, що дев любить дiтей, особливо
дiвчинок, i не шкодить iм. Не показуючись дорослим, вiн часто є
дiтям: если виявиться де-небудь дiвчинка (на самотi), вiн, радуючись,
виходить”. Любить дiтей i чуваський арсури: рассказивают, начебто
одна чувашка забула дитину в поле. На плач приходить до дитини арсури й
починає заспокоювати його”. По оповiданнях забайкальських
козакiв, водяние чорти часто виходять iз води й грають iз дiтьми, що
купаються,”.
Видно, з любовi до дiтей людини демони беруть ïх iнодi пiд повне
своє пiклування, нiтрохи не пiклуючись про наслiдки такого кроку
У фольклорi згадуються й “притягання” мiж людьми й демонами.
У бiлоруському фольклорi одному з лiсовикiв пред'явлене обвинувачення в
тiм, що украв ен колиску) дятеночком i заховав на бярезину”.
П.Ефименко в демонологии жителiв Архангельськоï
губернiï” приводить таке оповiдання: ходил полесовщик по
лiсi, стрiляв птахiв, i прийшов у хатинку ночувати; хатинку витопив,
поставив варити птаха, а сам лiг на крамницю вiдпочивати. Раптом
загавкав собачка надворi, i бачить, пхається у дверi начебто
людини необинакновенной величини; потiм зайшов у хатинку, тримає
дитини в руках i повертає його перед вогнищем, хоче вiдiгрiти
його. Дитина ревит у руках, нарештi, пчихнув. Полесовщик говорить: з
нами Святий Дух, яко з нами Бог. Вiн (лiсовик) кинув дитину, вiднiс
стiйки й дверi, усе виламав, вибив, та й утекла; а дитина в мужика
залишився. Лiсовик украв його в кого-небудь”.
В.Н.Переш у роботi деревня Будогоща i ïï переказу (Нокгородск.
губ.) пише, что”лесовие iнодi ведуть дiтей i виховують ïх у
себе в лiсах. Дiти дичавiють, перестають розумiти людське мовлення й
носити одяг”. У Крестецком повiтi, у селi Ямници четире року тому
назад, продовжує автор, вагарнi повiв дитину, хлопчика рокiв 13.
Нинi хлопчик цей вiдвертав; весь вiн був покритий шкiрою, товстоï
як кора, вiд одягу залишився тiльки комiр, а поверх того, хлопчик забув
зовсiм говорити й iз працею вчився тепер знову “.
Лiсовики, “якщо побачать жiнку, то норовлять затягти ïï
до себе”, дочка менква пропонує себе мисливцям у дружин.
Народний гумор обiграє, наприклад, безсловеснiсть демона,
закоханого в людину, як це видно в демонологiчнiй байке” грузинiв:
.. Каджн-Чоловiка величають лiсовим царем, а калжя-жiнку — лiсовою
царiвною. … Лiсова царiвна, зустрiвши людини (чоловiка),
виставляє йому обидвi долонi й показує на пальцях, на
скiльки рокiв вона запрошує його в спiвжиття з нею: покаже десять
пальцiв, значить запрошує на десять рокiв: людина, не вимовляючи у
вiдповiдь нi слова, повинен негативно кивнути головою, та й надходити
так доти, поки каджи, поступово зменшуючи число пальцiв на один i, отже,
роки спiвжиття на стiльки ж, не дiйде до показання половини мiзинця, що
означає пiвроку спiвжиття. Отут уже людинi не можна не погодитися,
а iнакше лiсова царiвна вб'є його”. “Шлюбний
сполучник” людини з дочкою лiсовика дає потомство. Уже
приводилися слова Низами Арузи про наснасе, що, “говорять, здатний
зачати” вiд людини. А от, що говорять забайкальськi козаки:
“Iнодi чортиха має спiвжиття з мисливцями в лiсi й
вагiтнiє вiд них, але дитини, прижитого нею вiд людини, вона
розриває при самому народженнi його”.
Говорять, час вiд часу наука повiдомляє “всi навпаки”.
Настав цей час i в демонологiï. Чорти, лiсовики, русалки, домовики
— все це шкiльнi, можна сказати, хрестоматiйнi приклади того, чого
немає й бути не може. Цьому самообману науки приходить кiнець. Пiд
покривом народноï фантазiï таïться чудова реальнiсть,
пряме бiологiчне вiдкриття якi ще спереду.